Соневицький Ігор Михайлович
Ігор Михайлович Соневицький (2 січня 1926, Гадинківці, Чортківського повіту — 23 грудня 2006, Лексінґтон, Нью-Йорк) — український композитор, музикознавець і диригент.
| Соневицький Ігор Михайлович | |
|---|---|
 Зображення | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 2 січня 1926 |
| Місце народження | Гадинківці, окупована ЗУНР |
| Дата смерті | 23 грудня 2006 (80 років) |
| Місце смерті | Лексінґтон |
| Громадянство |
ЗУНР (окупована) →  США |
| Професії | диригент, композитор, музикознавець, піаніст |
| Освіта | Вищий музичний інститут ім. М.Лисенка, Музична академія Відня, Мюнхенська вища школа музики і театру |
Біографічні відомості
Народився як син Михайла Соневицького й Ольги[1] (з дому Ласовська).
Учився у Вищому Музичному Інституті ім. Лисенка у Львові, Музичній Академії у Відні і Державній Музичній Академії у Мюнхені (диплом, 1950); Доктор філософії в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, (1961). З 1950 у США, співзасновник та викладач Українського Музичного Інституту в Нью-Йорку (у роках 1959—61 — його директор).
Диригент хору «Думка» в Нью-Йорку, «Трембіта» в Ньюарку, «Українського Хору ім. Тараса Шевченка» в Клівеленді. Професор Українського Католицького Університету в Римі (1971—1980), дійсний член Української Вільної Академії Наук в США і Наукового Товариства ім Т. Шевченка, член Американського Музикологічного Товариства та Асоціяції Американських Композиторів, основник та керівник Центру Української Культури в Гантері (1983—2003).
Твори: Опера «Зоря», балет «Попелюшка», кантата «Любіть Україну» до слів Сосюри, для фортепіана: Варіації, Триптих, Мініатюри, зб. п'єс «Пори Року» (1999), фортепіановий концерт «Солоспіви» (1993), «Духовні Твори» (Літургія, Панахида та Canti Spirituali, 1999) солові та хорові твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українки, Є. Маланюка, Б. І. Антонича, В. Симоненка та ін.; близько 30 музичних оформлень для театру до драми Лесі Українки «Лісова пісня», Івана Франка «Іван Вишенський» та ін., обробки народних пісень. Друковані праці: «Артем Ведель і його музична спадщина» (1966), «Композиторська спадщина Нестора Нижанківського» (1973), «Словник Українських Композиторів» (1995), «Мирослав Скала-Старицький» (2000); редактор 2-го видання «Історія Української Музики» M. Грінченка, «Ми йдемо в бій» (пісні Романа Купчинського), статті та рецензії в пресі.
У 2011 р. архів Ігоря Соневицького передано львівському Інституту літургійних наук Українського Католицького Університету (нині — Інститут церковної музики[2]).
Примітки
Джерела
- Архів Ігоря Соневицького передано в Україну // Свобода (газета). — 11 листопада 2011. — С. 18.
- Гордійчук М. У різних жанрах // Культура і життя. — Київ. — Листопад 1991.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Кудрицький П. Митці України. — Київ, 1992.
- Павлишин С. Ігор Соневицький. — Львів, 2005.
- Who's who in American Music. Classical. Bowker, 1983. (англ.)