Сорока (Чортківський район)

Соро́ка село в Україні, у Хоростківській міській громаді Чортківського району Тернопільської області. До 2015 центр сільської ради (голова — Волох Марія Петрівна).

село Сорока
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Хоростківська міська громада
Рада Сороківська сільська рада
Облікова картка Сорока 
Основні дані
Засноване 1659
Населення 836
Площа 1,721 км²
Густота населення 485,76 осіб/км²
Поштовий індекс 48238
Телефонний код +380 3557
Географічні дані
Географічні координати 49°13′09″ пн. ш. 26°00′49″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
310 м
Водойми р. Гнила
Відстань до
обласного центру
47 (фізична) км
Відстань до
районного центру
27 км
Місцева влада
Сільський голова Волох Марія Петрівна[1]
Карта
Сорока
Сорока
Мапа

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Хоростківської міської громади  [2]

Розміщене на півночі району за 27 км від смт Гусятин. Населення — 836 чоловік.

Географія

Через село тече річка Черниця, права притока Гнилої.

Історія

Назва села, за переказами походить від прізвища першого поселенця козака на прізвище Сорока. За іншими переказами село назвали через місцевість у якій гніздилося багато птахів сорок.

Перші згадки людей про Сороку як поселення починаються десь з початку 17 століття. Це було невеличке поселення у низовині порослій чагарником, яку перетинали кілька струмочків води.

З переказів відомо, що мешканці поселення займалися, в основному, обробітком землі. Основні культури, які селяни вирощували жито, картопля, фураж для коней, конопля для виробництва домотканного полотна. В селі були ковалі, ткачі, шевці, столяри, пасічники.

Розпорядженням Ради міністрів вилучено 1 квітня 1929 р. сільську гміну (самоврядну громаду) Сорока зі Скалатського повіту і приєднано до Копичинецького повіту[3].

1 серпня 1934 року в рамках адміністративної реформи село включене до об'єднаної гміни (волості) Хоростків.

На 1 січня 1939-го в селі з 1210 жителів було 1000 українців-грекокатоликів, 115 українців-латинників, 15 поляків і 80 польських колоністів міжвоєнного періоду[4].

«Коротка історія Грималова і сіл судового Грималівського округа»

Автор книжки: Іван Крип'якевич
Упорядник: Гриць Олійник
(Стор. 122—124)
Передрукував Павло Хомів.
Викладено із збереженням мови, граматики, стилістики і пунктуації.

Сорока (Soroka), село положене 16 км на полудне від Грималова, над потічком без назви.

Орієнтаційні назви села: коло церкви, за ставом, на Дубковецькім, клекоти, і чернече, де мав бути колись монастир.

Орієнтаційні назви піль: городи, березинки, від Дубковець, конфедератки, Леськова долина, клекоти, чернеча, Яцкова.

Мешканців має Сорока понад 1500 д., з того греко-католиків понад 1000 д., римокатоликів около 500 д., а жидів зовсім нема.

Давніші мешканці села уживають як розговірної української мови; лише повоєнні поселенці з околиць Кракова уживають польської мови.

Українську школу перемінено на польську по війні, а деклярації за українською школою не мали тут ніякого успіху.

Перед війною була тут школа найкраще ведена в повіті управителем Осипом Рощаковським, котрий остає тут і тепер.

На місці нинішньої Сороки була вже оселя у передісторичні часи. В селі знайдено кам'яні сокири і глиняні прикраси.

З минулого Сороки знаємо дуже мало. Село належало колись до графів Борковських, пізніше до гр. Вітковського, Пінінського і до недавна до Семенського.

Панщина мала бути тут дуже тяжка, панські гайдуки дуже знущалися над народом. По знесенню панщини засновано тут т. зв. тривіяльну школу 1852 р., а першим учителем в ній був Хамуляк. Школу муровану виставлено 1878 р.

Двірські ґрунта резпарцельовано між кольоністів мазурів з околиць Кракова, які намагаються надати Сороці зовсім польський характер, покищо не дуже успішно.

В 18. в. Сорока була окремою парохією, в 1843. р. була прилучена до Дубковець, а тепер знова є окремою парохією. Церква в селі мурована.

Культурний розвиток село завдячує о, Ігнатови Гальці (1653—1903. р.). Він навчив селян тверезости і ощадности, але рівночасно увів між них москвофільство, яке і донині в Сороці не перевелося.

Один з мешканців Стефан Ольховецький, що часто їздив до Росії, заснував ще до війни в Сороці православний жіночий монастирець, а його монахині ширили православіє так, що деякі із сорочанських селян прийняли православіє. Щойно війна вилічила багатьох із цего москвофільства, а то завдяки о. о. Іванови Пачовському, о. Миколі Семенюкови та вкінці о. Миколі Цегельському.

Все-ж таки істнує і тепер в Сороці читальня ім. Качковського і кооператива «Наш труд». До цих установ належить около четвертина збаламучених місцевих селян, прочі, як свідомі українці, належать до читальні «Просвіти» основаної ще 1903 р., відновленої 1924 р. і до Госп. Спож. Спілки «Віра», основаної 1929 р. Обі ті установи щораз краще розвиваються і перетягають до себе щораз то більше членів з москвофільських установ.

Перед війною була тут також каса позичкова типу Ранфайзена, якої по війні не відновлено.

За москвофільство були вивезені із Сороки до Талєргофу Іван Гнатів, брати: Яків, Василь, Теодор і Ілько Ольховецькі; Домів вернув лише Іван Гнатів.

Мешканці Сороки займаються рільництвом і є спокійної вдачі. По партійній приналежности незначна часть із них завзяті москвофіли, а прочі є прихильниками «Унда» і націоналістичного табору.

Знатнішими господарями в селі є: Кость Козоріз, Матвій Диць, Онуфрей Федорів, Ілько Диць, Павло Музичка, Микита Тешнер, Антін Гриньків і Іван Музичка.

Парохом є тепер о. Микола Цегельський.

Релігія

Є церква Святого Димитрія якою користується громада ПЦУ (Православна церква України). Невелика греко-католицька громада здійснює свої обряди в капличці, побудованій на тому самому подвір'ї що й храм Св. Димитрія.

Сільська церква св. Димитрія

До 1890 року існувала невеличка дерев'яна церква, яка, за деякими переказами була демонтована у селі Ілавче, Теребовлянського району, і змонтована в Сороці. Після будівництва нової церкви в кінці XIX ст. на базі старої церкви та прицерковних будівель було засновано жіночий монастир, який проіснував недовго.

Отець Микола Цегельський

Церкву святого Димитрія, яка існує сьогодні, селяни побудували з ініціативи та під керівництвом священика Гната (Ігната) Гальки та місцевого дяка Гудз Григорія. Пізніше, священиком і настоятелем храму св. Димитрія став Микола Цегельський (проголошений блаженним священномучеником). Для села він був більше, ніж просто священиком. Під його керівництвом у Сороці реконструйовано храм, збудовано будинок читальні «Просвіта», засновано ряд громадських, молодіжних організацій, а також українську торгівлю — «кооперативу». У 1941-му на освяченні пам'ятника в честь замордованих у комуністичних тюрмах отець Микола читав вірша:

За правду вішали, стріляли.
За правду в тюрмах нас пекли.
За правду серце виривали.
За правду й Бога розп'яли.

Згодом, після розправи над греко-католицькою церквою, йому пригадають цю «антинародну» поезію. Чекісти заарештували його відразу після Служби Божої. До цього родина вже була готова. У хаті постійно був зібраний клуночок з речами першої необхідності. Навіки очевидцям тієї події запам'яталася картина: отець Микола клянчить на фірі, яка везе його до в'язниці, і з піднятими до неба руками молиться за село. Намагаючись врятувати свого душпастиря, у Сороці парафіяни зібрали тоді 700 підписів під петицією до влади з проханням відпустити священика. Та це не допомогло. Присуд — 10 років тюрми з конфіскацією майна.

25 травня 1951 року у карному таборі суворого режиму на станції Потьма після загадкової хірургічної операції отець Микола помер.

Пам'ятки

У центрі села розміщений пам'ятник борцям за волю України, у вигляді зрізаної піраміди, яка завершується хрестом. Пам'ятник будувався у 1941 році і був зруйнований комуністичним режимом в повоєнні роки. Відновлений з ініціативи Сороківського осередку Народного Руху України за кошти мешканців села у 1990 році.

На честь 50-річчя бойових дій УПА з військами НКВС, що відбувся в жовтні 1944 року і внаслідок якого село було спалене НКВСниками, у 1994 році побудований пам'ятний хрест.

Біля церкви розміщений пам'ятний знак братства Тверезості у вигляді хреста на постаменті. На пам'ятнику напис: «Хрест побідив поганство і хрест побідить п'янство». Збудований пам'ятник у 1864 році. До скупих історичних відомостей додаю письмову згадку про село віднайдену у книзі

Пам'ятний знак «За тверезість», 1874

Щойновиявлена пам'ятка історії. Розташована біля церкви святого Димитрія.

Робота самодіяльних майстрів, виготовлений із металу та каменю (1874 р.).

Розміри: висота хреста — 1,2 м, постамент — 1,65х0,75х0,75.[5]

Пам'ятний знак «За тверезість»

Пам'ятка історії місцевого значення. Розташована біля церкви святого Димитрія.

Робота самодіяльних майстрів (2-га пол. ХІХ ст.).

Джерела

  • Розпорядження Представника Президента України в Тернопільській області від 25 червня 1992 року № 148.

Соціальна сфера

Вид на село Сороку
Пам'ятник борцям за волю України

Основний вид діяльності мешканців села — приватне сільськогосподарське виробництво, в основному на невеличких земельних ділянках (паях). Зароджуються невеличкі приватно-орендні господарства: Ольховецький Степан, Маркевич Василь. Окремі мешканці надають платні послуги односельчанам сільськогосподарською технікою, переважно застарілою і малоефективною. Частина Сорочан виїжджає в пошуках роботи за кордон Польща, Італія, Португалія і інші.

У селі існує загальноосвітня школа І-ІІ ступенів у якій навчається близько 100 учнів. У колишньому будинку Просвіти, побудованому за кошти громадян розміщений сільський клуб та сільська бібліотека.


Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.