Гусятин

Гуся́тин — селище міського типу в Чортківському районі Тернопільської області. Населення — 7,1 тис. осіб (2017 р.).[2]
Розташований на автошляху Т 2002. Автошляхом Т 2011 сполучений з автошляхом М19 (E85).

смт Гусятин
Герб Гусятина Прапор Гусятина
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Громадська селищна громада
Рада Гусятинська селищна рада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засноване 1431
Магдебурзьке право 1559
Статус із 1961 року
Площа 35 км²
Населення ▼ 7139 (01.01.2017)[1]
Густота 203,5 осіб/км²
Поштовий індекс 48200
Телефонний код +380 3557
Географічні координати 49°04′14″ пн. ш. 26°11′37″ сх. д.
Водойма Збруч
Відстань
Найближча залізнична станція: Гусятин
До обл. центру:
 - залізницею: 94 км
 - автошляхами: 67 км
Селищна влада
Адреса 48201, Тернопільська область, Чортківський район, смт. Гусятин, вул. Пушкіна, 1
Голова селищної ради Михайло Левицький
Карта
Гусятин
Гусятин

Гусятин у Вікісховищі

До містечка приєднаний хутір Кринички, який тепер є житловим районом.

Від вересня 2015 року — центр Гусятинської селищної громади. Відстань до Тернополя — 67 км.

Назва

Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус. За іншою версією, від поширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]

Також назву пов'язують із остґотським словосполученням haus team (“швидка вода”): колись Збруч, вирвавшись із хребта Товтрового міжгір’я, мав швидку течію, яку зупинила Боднарівська ГЕС у 1961 р.

Географія

Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч.

Гусятин знаходиться на Подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300—400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж — гори Медобори — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.

Історія

Археологічні пам'ятки

Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури. Також поселення трипільської культури виявлено в урочищі Високий берег.

У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.

Біля Гусятина в 1848 р. — Поблизу села Личківці у річці Збруч влітку знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. Зберігається в Краківському Історичному музеї.

На полі «Могилки» були два кургани.

Поблизу селища виявлено городище давньоруської культури (12–13 ст.).

Перші згадки, у складі Королівства Польського

Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами після смерті великого литовського князя Вітовта.

Згідно з припущеннями істориків[4], Гусятин після битви на річці Сині Води 1363 р. переданий із-під влади Орди до Великого князівства Литовського (колишнє Галицьке Пониззя Дністра).

Відомо, що на початку XV ст. власником Гусятина був Грицько Кердей, з 1456 року — Сигізмунд (Зигмунд) Кердей.[5]

25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян Свірч з Ушятина, тобто Гусятина.[6] 1530 р. — 2 лани,2 млини.

До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для закруглення своїх володінь обміняла його на

Маньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну Свірчу (молодшому) (? −1564).

1559 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.

У 1569 р. Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому. Дідичем міста був також староста хмільницький Міхал Язловецький.[7] 1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського — діда коронного гетьмана.

У 1594—1596 роках Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александер Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти влади Речі Посполитої (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, розгромив місто та замок В. А. Калиновського.

Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусь, Поділля і частково на Галичину.

В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи — уманські, Марцін — гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638).[8]

У 1645 р. за сприяння власника — воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського — було збудовано замок, фундовано костел і монастир Бернардинів.

Період Визвольної війни українців

1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[9] Марціну Адаму Калиновському.

1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, у кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Калиновського — Уршуля Бриґіда з Оссолінських — довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татар.[10]

1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В. Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.

У складі Речі Посполитої

За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Речі Посполитої. 1672 р. — відійшов до Османської імперії, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.

1672 року, скориставшись тим, що Річ Посполита була ослаблена тривалими війнами, султанська Османська імперія захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника османського султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.

1711 р. в Гусятині був Петро I.

1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[11], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).

1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[11].

5 грудня 1754 р. король Август ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[12] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[13]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[14]

У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[15]

1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[13] Іґнацію Потоцькому.

В складі імперій Габсбурґів

1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Австро-Угорської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Російської імперії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.

1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.

1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.

Гусятин на фотографії 1875 р.

Палац графа Адама Голуховського (1855—1914) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки за старими фотографіями.[16]

В присілку Юзифівці була митниця.

Восени 1883 року почалось будівництво,[17] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав  — Гусятин відтинку Галицької Трансверсальної залізниці  — залізничної гілки Краків  — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.

Трансверсалбан

В грудні 1898 року було засновано філію товариства «Просвіта» в Гусятині за ініціятиви священика Северина Матковського. Знаходилась на проборстві біля церкви Святого Онуфрія. Головою став начальник пошти Ярема Лопатинський. При філії діяла бібліотека.[18]

Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна митниця, працювали пивзавод і ґуральня.

Синагога в Гусятині (1910).

Російська окупація

31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський  — Гусятин (з російської сторони).

Перша світова війна

У серпні 1914 р. місто окупували російські війська, у вересні 1917 — австрійські. Місто (як Бучач, Галич зокрема[19]) було сильно зруйноване.

Західноукраїнська Народна Республіка

З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася влада ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[20]

Восени 1920 р. Гусятин зайняли польські війська.

17 вересня 1939 р.  — радянські. У грудні 1939 р. містечко стало райцентром.

Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Визволений 24 березня 1944 року військами 1-го Українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[21]

Радянсько-більшовицька окупація

Вранці 17 вересня 1939 року червоні порушили польсько-радянський кордон. Комендатура Гусятина майже 1 годину вела бій проти нападників.[22]

Населення

У 2014 році населення Гусятина становило 7178 осіб.

Єврейська громада

Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей.

Економіка

Промисловість

Нині діють промислові підприємства: ВАТ «Гусятин-мехзавод», ТОВ «Весна ЛТД» (виробництво мінеральної води), меблеві фабрики «Елегант», «ШИК Галичина» та ін. Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.

Транспорт

У місті діє приміський автовокзал.

Залізнична станція відправляє вантажі, які виробляються місцевими підприємствами.

З 1 вересня 2017 року відновлено курсування приміського пасажирського поїзда Тернопіль-Гусятин. Раніше сюди їздили причіпні вагони Київ — Тернопіль — Чортків — Гусятин.

Соціальна сфера

Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).

Громадські організації

Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована «совітами», відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий). Філія «Союзу українок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).

Релігія

До церковного Гусятинського приходу належить село Юзифівка (5 кілометрів від Гусятина).

Пам'ятки
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Втрачені
  • Ратуша.[5]
  • «Замок» графа Адама Ґолуховського (1855—1914) — палацовий ансамбль (1889, арх. Юліан Захаревич).

Збережені
Церква святого Онуфрія

Природи

Пам'ятники
  • Северину Наливайку (1992 р., скульптор Казимир Сікорський)
  • Тарасу Шевченку (1993 р., скульптор М. Обезюк)
  • Меморіал Слави воїнам, полеглим у ІІ-й світовій війні (1985 р., скульптор, архітектор І.Комуніцький).
Пам'ятник Т. Шевченку

Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення.

Встановлений 1993 р. Скульптор – М. Обезюк.

Скульптура – карбована мідь, постамент – граніт.

Скульптура – 1,7 м, постамент – 2 м.[23][24]

Некрополі

На вулиці Наливайка розташований меморіал Слави і братська могила радянських воїнів. Меморіал  — майданчик, обрамлений трьома стелами і 33-ми похилими плитами. У центрі майданчика розташована братська могила, у якій поховано 52 відомі і 55 невідомих радянських воїнів. Прізвища полеглих нанесені в 6 колонок на середній стелі, у центрі макет ордена Вітчизняної війни, на бокових стелах цифри: «1941» і «1945». Перед братською могилою змонтовано вічний вогонь.

Є також могила невідомих радянських воїнів на березі річки Збруч. Встановлено пам'ятник — скульптуру воїна. Напису немає[25].

Позачергові вибори мера у Гусятині

2 серпня 2009 р. у селищі Гусятин відбулися позачергові вибори Гусятинського селищного голови. Відповідно до протоколу Гусятинської селищної територіальної виборчої комісії, у виборах взяло участь 37,4 відсотка виборців. Найбільшу кількість голосів виборців набрав голова районної організації НРУ, заступник голови крайової організації НРУ Михайло Савчук.

Відомі люди

Народилися

Проживають

Перебували
  • Людвік Свобода — чехословацький військовий (генерал) і політичний діяч, президент ЧССР в 1968—1975.[27]
  • Олександр Кошиць — керівник хорової капели Української Народної Республіки (1919), який разом з підопічними співаками евакуйовувався на захід.

Дідичі

Примітки
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. В. Горбоватий, Б. Козелко. Гусятин… C. 438
  3. В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин… С. 438
  4. В. Янович у своїй історії навів факт наявності кам‘яного хреста з написом “Гусятин–1370 р.”
  5. Гусятинська ратуша.
  6. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. Т. 12. — 564 с., (пол., лат.) с. 379—380
  7. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 2. — S. 219. (пол.)
  8. Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602—1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. (пол.) s. 452—453
  9. Kalinowski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
  10. A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. —   S. 466 (пол.)
  11. Potoccy (02) Архівовано 21 червня 2013 у Archive.is (пол.)
  12. Potoccy (07) Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  13. Potoccy (03) Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  14. Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т. 1. — 215 с., (пол., лат.) с. 144—145
  15. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625—831 (пол.) S. 789
  16. Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: «Центр Європи», 2010.— С. 85
  17. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл.— С. 51. ISBN 978-617-655-000-6
  18. Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі
  19. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 91
  20. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.</
  21. Великая война Гусятин (рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
  22. Ткачов С. Польсько-радянська війна 1939 року і Тернопільщина // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 170. — ISBN 978-966-457-228-3.
  23. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 41. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  24. Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 26 травня 1997 року № 209.
  25. Б. Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили». — Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
  26. Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Реховіч Маріан-Юзеф // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 176. — ISBN 978-966-528-279-2.
  27. Барна В., Горбоватий В., Клименко О., Колодницький С. Свобода Людвік / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 238.
  28. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — 243 s. — S. 134. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 (пол.)
  29. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
  30. W. Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. III/3, zeszyt 13. — 193—288 s. — S. 238. (пол.)

Джерела

Література
  • Балюх В. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. — (Тернопілля).
  • Горбоватий В. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
  • Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. — № 4 (квіт.).

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.