Гусятин
Гуся́тин — селище міського типу в Чортківському районі Тернопільської області. Населення — 7,1 тис. осіб (2017 р.).[2]
Розташований на автошляху Т 2002. Автошляхом Т 2011 сполучений з автошляхом М19 (E85).
смт Гусятин | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
![]() ![]() ![]() ![]() | |||||
Країна | ![]() | ||||
Область | Тернопільська область | ||||
Район/міськрада | Чортківський район | ||||
Громада | Громадська селищна громада | ||||
Рада | Гусятинська селищна рада | ||||
Код КАТОТТГ: | |||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1431 | ||||
Магдебурзьке право | 1559 | ||||
Статус | із 1961 року | ||||
Площа | 35 км² | ||||
Населення | ▼ 7139 (01.01.2017)[1] | ||||
Густота | 203,5 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 48200 | ||||
Телефонний код | +380 3557 | ||||
Географічні координати | 49°04′14″ пн. ш. 26°11′37″ сх. д. | ||||
Водойма | Збруч | ||||
Відстань | |||||
Найближча залізнична станція: | Гусятин | ||||
До обл. центру: | |||||
- залізницею: | 94 км | ||||
- автошляхами: | 67 км | ||||
Селищна влада | |||||
Адреса | 48201, Тернопільська область, Чортківський район, смт. Гусятин, вул. Пушкіна, 1 | ||||
Голова селищної ради | Михайло Левицький | ||||
Карта | |||||
![]() ![]() Гусятин | |||||
![]() ![]() Гусятин | |||||
![]() | |||||
|
До містечка приєднаний хутір Кринички, який тепер є житловим районом.
Від вересня 2015 року — центр Гусятинської селищної громади. Відстань до Тернополя — 67 км.
Назва
Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус. За іншою версією, від поширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]
Також назву пов'язують із остґотським словосполученням haus team (“швидка вода”): колись Збруч, вирвавшись із хребта Товтрового міжгір’я, мав швидку течію, яку зупинила Боднарівська ГЕС у 1961 р.
Географія
Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч.
Гусятин знаходиться на Подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300—400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж — гори Медобори — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.
Історія
Археологічні пам'ятки
Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури. Також поселення трипільської культури виявлено в урочищі Високий берег.
У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.
Біля Гусятина в 1848 р. — Поблизу села Личківці у річці Збруч влітку знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. Зберігається в Краківському Історичному музеї.
На полі «Могилки» були два кургани.
Поблизу селища виявлено городище давньоруської культури (12–13 ст.).
Перші згадки, у складі Королівства Польського
Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами після смерті великого литовського князя Вітовта.
Згідно з припущеннями істориків[4], Гусятин після битви на річці Сині Води 1363 р. переданий із-під влади Орди до Великого князівства Литовського (колишнє Галицьке Пониззя Дністра).
Відомо, що на початку XV ст. власником Гусятина був Грицько Кердей, з 1456 року — Сигізмунд (Зигмунд) Кердей.[5]
25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян Свірч з Ушятина, тобто Гусятина.[6] 1530 р. — 2 лани,2 млини.
До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для закруглення своїх володінь обміняла його на
Маньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну Свірчу (молодшому) (? −1564).
1559 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.
У 1569 р. Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому. Дідичем міста був також староста хмільницький Міхал Язловецький.[7] 1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського — діда коронного гетьмана.
У 1594—1596 роках Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александер Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти влади Речі Посполитої (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, розгромив місто та замок В. А. Калиновського.
Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусь, Поділля і частково на Галичину.
В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи — уманські, Марцін — гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638).[8]
У 1645 р. за сприяння власника — воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського — було збудовано замок, фундовано костел і монастир Бернардинів.
Період Визвольної війни українців
1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[9] Марціну Адаму Калиновському.
1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, у кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Калиновського — Уршуля Бриґіда з Оссолінських — довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татар.[10]
1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В. Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.
У складі Речі Посполитої
За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Речі Посполитої. 1672 р. — відійшов до Османської імперії, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.
1672 року, скориставшись тим, що Річ Посполита була ослаблена тривалими війнами, султанська Османська імперія захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника османського султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.
1711 р. в Гусятині був Петро I.
1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[11], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).
1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[11].
5 грудня 1754 р. король Август ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[12] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[13]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[14]
У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[15]
1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[13] Іґнацію Потоцькому.
В складі імперій Габсбурґів
1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Австро-Угорської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Російської імперії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.
1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.
1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.

Палац графа Адама Голуховського (1855—1914) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки за старими фотографіями.[16]
В присілку Юзифівці була митниця.
Восени 1883 року почалось будівництво,[17] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав — Гусятин відтинку Галицької Трансверсальної залізниці — залізничної гілки Краків — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.

В грудні 1898 року було засновано філію товариства «Просвіта» в Гусятині за ініціятиви священика Северина Матковського. Знаходилась на проборстві біля церкви Святого Онуфрія. Головою став начальник пошти Ярема Лопатинський. При філії діяла бібліотека.[18]
Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна митниця, працювали пивзавод і ґуральня.
.jpg.webp)
Російська окупація
31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський — Гусятин (з російської сторони).
Перша світова війна
У серпні 1914 р. місто окупували російські війська, у вересні 1917 — австрійські. Місто (як Бучач, Галич зокрема[19]) було сильно зруйноване.
Західноукраїнська Народна Республіка
З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася влада ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[20]
Восени 1920 р. Гусятин зайняли польські війська.
17 вересня 1939 р. — радянські. У грудні 1939 р. містечко стало райцентром.
Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Визволений 24 березня 1944 року військами 1-го Українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[21]
Радянсько-більшовицька окупація
Вранці 17 вересня 1939 року червоні порушили польсько-радянський кордон. Комендатура Гусятина майже 1 годину вела бій проти нападників.[22]
Населення
У 2014 році населення Гусятина становило 7178 осіб.
Єврейська громада
Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей.
Економіка
Промисловість
Нині діють промислові підприємства: ВАТ «Гусятин-мехзавод», ТОВ «Весна ЛТД» (виробництво мінеральної води), меблеві фабрики «Елегант», «ШИК Галичина» та ін. Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.
Транспорт
У місті діє приміський автовокзал.
Залізнична станція відправляє вантажі, які виробляються місцевими підприємствами.
З 1 вересня 2017 року відновлено курсування приміського пасажирського поїзда Тернопіль-Гусятин. Раніше сюди їздили причіпні вагони Київ — Тернопіль — Чортків — Гусятин.
Соціальна сфера
Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).
Громадські організації
Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована «совітами», відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий). Філія «Союзу українок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).
Релігія
До церковного Гусятинського приходу належить село Юзифівка (5 кілометрів від Гусятина).
Пам'ятки
_-_1222.jpg.webp)
Втрачені
- Ратуша.[5]
- «Замок» графа Адама Ґолуховського (1855—1914) — палацовий ансамбль (1889, арх. Юліан Захаревич).
Збережені
..jpg.webp)
- Онуфріївська церква (II-а пол. XVI ст., мурована; XVII ст. перероблена на мечеть під час османської окупації, був мінарет, згодом — християнський храм), довкола неї збереглися оборонні мури
- Український народний дім (поч. 20 ст.).
- костел святого Антонія (бернардинців) з монастирськими келіями (1610 р.; мурований)
- синагога (мурована, інтер'єр перебуває в стані руїни)
Природи
- Геологічна пам'ятка природи місцевого значення Гусятинське відслонення силуру.
- Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Гусятинське джерело.
- Ботанічні пам'ятки природи місцевого значення Гусятинська тополя та Гусятинські вікові липи.
- Ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Куртина вікових дубів (на південній околиці).
- Гусятин межує з національним природним парком «Подільські Товтри».
Пам'ятники
- Северину Наливайку (1992 р., скульптор Казимир Сікорський)
- Тарасу Шевченку (1993 р., скульптор М. Обезюк)
- Меморіал Слави воїнам, полеглим у ІІ-й світовій війні (1985 р., скульптор, архітектор І.Комуніцький).
- Пам'ятник Т. Шевченку
Пам'ятка монументального мистецтва місцевого значення.
Встановлений 1993 р. Скульптор – М. Обезюк.
Скульптура – карбована мідь, постамент – граніт.
Некрополі
На вулиці Наливайка розташований меморіал Слави і братська могила радянських воїнів. Меморіал — майданчик, обрамлений трьома стелами і 33-ми похилими плитами. У центрі майданчика розташована братська могила, у якій поховано 52 відомі і 55 невідомих радянських воїнів. Прізвища полеглих нанесені в 6 колонок на середній стелі, у центрі макет ордена Вітчизняної війни, на бокових стелах цифри: «1941» і «1945». Перед братською могилою змонтовано вічний вогонь.
Є також могила невідомих радянських воїнів на березі річки Збруч. Встановлено пам'ятник — скульптуру воїна. Напису немає[25].
Позачергові вибори мера у Гусятині
2 серпня 2009 р. у селищі Гусятин відбулися позачергові вибори Гусятинського селищного голови. Відповідно до протоколу Гусятинської селищної територіальної виборчої комісії, у виборах взяло участь 37,4 відсотка виборців. Найбільшу кількість голосів виборців набрав голова районної організації НРУ, заступник голови крайової організації НРУ Михайло Савчук.
Відомі люди
Народилися
- Євстахій Гомотюк — хорунжий УСС і Січових Стрільців Армії УНР.
- Станіслав Дачинський (1892—1964) — польський актор і режисер.
- Володимир Кравець — український вчений-математик, психолог, педагог, ректор Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.
- Домінік Кристалович — старший десятник УГА.
- Северин Наливайко (?—1597) — український військовий діяч, козацький ватажок.
- Дем'ян Наливайко (пом. 1627) — український православний церковний діяч і письменник, діяч Острозького культосвітнього осередку.
- Мар'ян Рехович — польський вчений, педагог, релігійний діяч.[26]
- Руслан Чухась — сержант ЗСУ, загинув при виконанні службового обовязку 2017.
- Павло Шиманський — економіст і статистик.
- Володимир Шкробот (нар. 1951) — український вчений у галузі медицини, лікар-хірург, громадський діяч.
- Андрій Вовк (* 1967) — український журналіст.
- Саліпа Ольга Ігорівна (нар. 1986) — українська письменниця, поетеса, журналістка.
Проживають
- Горбоватий Василь — лікар, краєзнавець, публіцист
- Шимонович Іоанікій — український економіст, педагог
- Гомотюк-Зелик Ірина (1929—2015) — українська художниця.
Перебували
- Людвік Свобода — чехословацький військовий (генерал) і політичний діяч, президент ЧССР в 1968—1975.[27]
- Олександр Кошиць — керівник хорової капели Української Народної Республіки (1919), який разом з підопічними співаками евакуйовувався на захід.
Дідичі
- кам'янецький стольник 1482 року,[28] хорунжий Адам Ярош Свірч з «Гусятина, Вільхівця, Дінаївця, Свірчківців»[29]
- Цетнер Домінік з Чертвіц підписувався як «пан нак Гусятині, Свіржі, Княгиничах».[30]
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- В. Горбоватий, Б. Козелко. Гусятин… C. 438
- В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин… С. 438
- В. Янович у своїй історії навів факт наявності кам‘яного хреста з написом “Гусятин–1370 р.”
- Гусятинська ратуша.
- Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. Т. 12. — 564 с., (пол., лат.) с. 379—380
- Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 2. — S. 219. (пол.)
- Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602—1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. (пол.) s. 452—453
- Kalinowski[недоступне посилання з травня 2019] (пол.)
- A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. — S. 466 (пол.)
- Potoccy (02) Архівовано 21 червня 2013 у Archive.is (пол.)
- Potoccy (07) Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
- Potoccy (03) Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
- Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т. 1. — 215 с., (пол., лат.) с. 144—145
- Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625—831 (пол.) S. 789
- Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: «Центр Європи», 2010.— С. 85
- Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл.— С. 51. ISBN 978-617-655-000-6
- Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі
- М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 91
- Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.</
- Великая война Гусятин (рос.)[недоступне посилання з липня 2019]
- Ткачов С. Польсько-радянська війна 1939 року і Тернопільщина // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 170. — ISBN 978-966-457-228-3.
- У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 41. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
- Рішення виконкому Тернопільської обласної ради від 26 травня 1997 року № 209.
- Б. Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили». — Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
- Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Реховіч Маріан-Юзеф // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 176. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Барна В., Горбоватий В., Клименко О., Колодницький С. Свобода Людвік / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 238.
- E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — 243 s. — S. 134. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 (пол.)
- E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
- W. Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. III/3, zeszyt 13. — 193—288 s. — S. 238. (пол.)
Джерела
- Горбоватий В., Козелко Б. Гусятин // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 438—439. — ISBN 966-528-197-6.
- Козелко Б. В. Гусятин // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Савченко І. В. Гусятин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 260. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Husiatyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 223. (пол.)— S. 223—226. (пол.)
Література
- Балюх В. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. — (Тернопілля).
- Горбоватий В. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
- Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. — № 4 (квіт.).
Посилання
- Гусятин // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
- [http://archive-pl.com/page/227041/2012-08-29/http://www.genealogia.okiem.pl/kalinowski.htm%5Bнедоступне+посилання+з+травня+2019%5D Drzewa genealogiczne][недоступне посилання з листопадаа 2019] (пол.)
- Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі
- Гусятин
- Каталог адвокатів Гусятина