Список проєктів ініціативи «Один пояс, один шлях»

В грудні 2018 року південноєвропейська нація підписала Меморандум про взаєморозуміння з Китаєм[7].

У березні 2019 року Італія стала першою країною G7, яка підписала необов’язковий меморандум про взаєморозуміння щодо китайської ініціативи «Один пояс, один шлях»[8].

Бреннерський тунель дозволить дозволить потягам перетинати Альпи істотно швидше. Тому порт Трієст, поряд з Джойя Тауро, єдиний глибоководний порт у центральному Середземному морі для [[контейнеровоз]]ів сьомого покоління, є особливою метою для китайських інвестицій. У вересні 2020 року логістична група порту Гамбурга HHLA інвестувала в логістичну платформу порту Трієст (PLT)[9]. Річна пропускна спроможність порту буде збільшена з 10 000 до 25 000 поїздів у Трієсті (проект «Trihub»)

27 березня 2019 року Люксембург підписав угоду з Китаєм про співпрацю в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях»[10].

29 квітня 2019 року Швейцарія підписала Меморандум про взаєморозуміння з Китаєм в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях»[11].

У квітні 2019 року було підписано Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва Австрії в рамках проекту BRI[12].

У грудні 2017-го Комісією Україна-КНР укладено план дій із реалізації ініціативи спільного будівництва «Економічного поясу шовкового шляху» та «Морського шовкового шляху ХХІ століття»[13].

Формат "17+1

Формат співпраці Китаю та країн Центральної та Східної Європи: Албанії, Боснії та Герцеговини, Болгарії, Хорватії, Чехії, Естонії, Угорщини, Латвії, Греції, Македонії, Чорногорії, Польщі, Румунії, Сербії, Словаччини  та Словенії. У 2019 до них приєдналася Греція[14].

Серед великих проєктів Китаю -- модернізація та будівництво залізниці Будапешт-Белград-Скоп'є-Афіни (вартість оцінюється приблизно у $2,89 млрд, на цей час побудовано тільки сербську ділянку дороги), тоді як більшість інших залишилися у вигляді меморандумів про взаєморозуміння.

Одна з перших європейських країн, яка підписала Меморандум про взаєморозуміння з Китаєм щодо BRI у 2015 році[15].

Міністри закордонних справ Китаю та Греції 29 серпня 2018 року підписали меморандум про взаєморозуміння щодо подальшого співробітництва в рамках ініціативи «Один пояс, один шлях». Світовий лідер у секторі навалочних вантажів, що входить до 10 найбільших світових контейнерних операторів і щорічно перевозить близько 180 млн тонн вантажу China Ocean Shipping (Group) Corporation відродив і наразі керує портом Пірей[16].

4 квітня 2019 року відбувся візит делегації на чолі з Шень Юеюе, віце-голови постійного комітету Всекитайських зборів народних представників в Єреван[18].

25–27 квітня 2019 року в Пекіні (Китай) відбувся Другий форум міжнародного співробітництва «Один пояс, один шлях». Саміт зібрав глав урядів 37 країн, у тому числі Азербайджану, РФ, Пакистану, Казахстану, Австрії, Білорусі, Чехії, Греції, Угорщини, Італії, Сербії, Сінгапуру, ОАЕ та інших, а також керівників міжнародних  організації.

Створення сучасної інфраструктури є одним із пріоритетів для Азербайджану і сприятиме розвитку міжнародної торгівлі шляхом наведення мостів між Європою та Азією. Серед цих визначних інфраструктурних проектів – залізниця Баку-Тбілісі-Карс і Бакинський міжнародний морський торговий порт. На даний момент порт Баку здатний обробляти 15 мільйонів тонн вантажів, у тому числі 100 000 TEU, які зростуть до 25 мільйонів тонн вантажів і 500 000 TEU в майбутньому. Інвестуючи в сучасну транспортну та логістичну інфраструктуру, Азербайджан не тільки перетворюється на важливий транспортний вузол, але й сприяє співпраці з країнами, що беруть участь у коридорах Схід-Захід (Eurasia Continental Bridge corridor) та Північ-Південь.

З кінця 2018 року Китай є найбільшим користувачем Панамського каналу для імпорту та експорту товарів за допомогою ініціативи «Один пояс і шлях»[21].

Аргентинсько-китайський спільний гідроенергетичний проєкт побудує дві греблі на річці Санта-Крус на півдні Аргентини: Кондор-Кліфф і Ла-Барранкоса. China Gezhouba Group Corporation (CGGC) відповідатиме за проєкт, який, як очікується, забезпечить 5000 прямих і 15 000 непрямих робочих місць у країні. ГЕС вироблятиме 4950 МВт-год електроенергії, зменшуючи залежність від викопного палива[22].

Аргентина також побудує атомну станцію Hualong One, будівництво якої розпочнеться в 2022 році і буде повністю введено в експлуатацію до 2028 року (вартістю 8 мільярдів доларів, з яких 85% фінансування надається китайськими банками).  Угода про ядерну угоду з Аргентиною є однією з перших успішних заявок Китаю на експорт своїх внутрішніх ядерних технологій за кордон[23][24].

У кенійському порту Момбаса Китай побудував залізничне та автомобільне сполучення з внутрішніми районами країни та зі столицею Найробі. На північний схід від Момбаси будується великий порт з 32 причалами, включаючи прилеглу промислову зону, включаючи інфраструктуру з новими транспортними коридорами до Південного Судану та Ефіопії.

Залізниця Момбаса — Найробі прямує трасою старовинної метрової залізниці, яка була побудована англійцями в ХІХ столітті. Згідно із залізничним Генпланом Східної Африки, залізниця Момбаса-Найробі буде пов'язана з іншими залізницями стандартної колії, які будуються в Східній Африці. До 2021 року новітня залізниця має досягти кордону з Угандою.[26]

Залізнична лінія Абуджа-Кадуна почала комерційну експлуатацію 27 липня 2016 року і стала одною із перших проектів модернізації залізниць стандартної колії (SGRMP) в Нігерії.  Це перша частина проекту стандартних метрик Лагос-Кано, який з'єднає бізнес-центри Нігерії з центрами економічної діяльності північно-західної частини країни[27].

У 2004 року китайська компанія China Railway Construction виграла тендер на прокладку Бенгельської залізниці. Китайська залізниця замінила собою стару бельгійську залізницю, зруйновану в ході громадянської війни в Анголі[28].

У майбутньому планується з'єднати Benguela railway із залізничними магістралями Ангола — Замбія, Танзанія— Замбія (TAZARA)[29] та ін., що дозволить сформувати залізничну мережу, що охоплює Південну Африку та сполучає Атлантичний та Індійський океани.

Літом 2019 року сталася унікальна подія: рейс першого в історії континенту розкішного туристичного поїзда ROVOS RAIL, що сполучив узбережжя Індійського океану та Атлантики.  Потяг вийшов із Дар-ес-Салам у Танзанії, щоб через 15 днів прибути до Анголи. Маршрут у 4,5 тисячі кілометрів було подолано на швидкості 40 км/год[30].

У Багамойо також будуються сучасний глибоководний порт, місто-супутник, аеродром і промислова зона.

Нова лінія Залізниця Аддис-Абеба — Джибуті була побудована у 2011—2016 роках China Railway Group Limited та China Civil Engineering Construction Corporation. Фінансування для нової лінії було надано Ексімбанком Китаю, Китайським банком розвитку, а також Промисловим і Комерційним банком Китаю.[31] Кошторисна вартість будівництва склала $ 4 млрд США.[32] Відкриття ефіопської ділянки залізниці відбулося 5 жовтня 2016 року,[33][34] тоді як відкриття ділянки Джибуті відбулося 10 січня 2017 року.[35]

Як спільний китайсько-єгипетський проєкт[36] до Середземного моря будується Суецька особлива економічна зона, побудований Тяньцзіньською зоною економічного-технологічного розвитку (Теда, поблизу єгипетського прибережного міста Аїн Сохна)[37]

Важливою частиною морського шовкового шляху 21-го століття є порт Куантан, багатовантажний морський порт, що виходить на Південно-Китайське море. Поруч із портом розробляється новий глибоководний термінал (NDWT). Передбачається, що після завершення будівництва порт Куантан стане головними воротами до Китаю та Далекого Сходу.

Флагманським інфраструктурним проєктом Трансгімалайський коридор є залізниця Китай-Непал, яка зараз знаходиться на стадії техніко-економічного обґрунтування. Планується реалізувати низку автомагістралей, включаючи будівництво тунельної дороги та модернізацію автомагістралі Араніко, яка була зупинена після землетрусу в Горкха. Шосе Араніко закінчується на кордоні Кодарі та китайського прикордонного переходу Чжанму. За ініціативою КНР прикордонний порт планується відновити.

Коридор Китай – Центральна Азія – Західна Азія

У 2009 році запрацював газопровід Центральна Азія-Китай, який транспортує природний газ з Узбекистану до Китаю (також відомий як «Туркменсько-Китайський газ» трубопровід")

Газопровід ТАПІ — магістральний газопровід, що будується, протяжністю 1735 км з Туркменії до Афганістану, Пакистану та Індії. Проєктна потужність - 33 млрд кубометрів газу на рік. Передбачувана вартість проекту - $ 8-10 млрд. Запуск проекту планувався на 2017, але був відкладений.

Поблизу міста Коргас у Сіньцзяні будують міжнародний аеропорт і величезний пункт перевалки вантажів.

Залізниця Ангрен – Пап з 2016 року з’єднує Ферганську долину з рештою Узбекистану, черезКамчицький тунель.

У травні 2018 року Китай ввів в експлуатацію нове залізничне сполучення довжиною 8350 км між Баян-Нур (Внутрішня Монголія) на півночі Китаю та столицею Ірану Тегераном: перший поїзд доставив 1150 тонн соняшнику. насіння і повинно покривати з'єднання за 15 днів, щонайменше на 20 днів менше, ніж необхідний період у морі.

Найбільш амбітна частина співробітництва двох країн -- Китайсько-пакистанський економічний коридор (CPEC) вартістю 62 мільярди доларів США з перетином центральної території Пакистану між перевалом Кунджірап висотою приблизно 4700 м і портовим містом Гвадар на Аравійському морі, частково на Каракорумське шосе.

Глибоководний порт будується в Гвадарі в стратегічній близькості від підходу до Перської затоки.

Коридор Китай-Індокитайський півострів

З індокитайськими країнами Камбоджею, Лаосом і В'єтнамом, а також Малайзією, Сінгапуром, Таїландом та Індонезією Китай з'єднує високошвидкісна лінія Куньмін – Сінгапур та Швидка дорога Куньмін-Бангкок.

Залізниця Китаю і Лаосу була першою міжнародною залізницею, яка безпосередньо пов'язана з китайською залізничною мережею[38]. Вона є важливою частиною Трансазійської залізниці.

Інша частина залізничної мережі існує як частина Євразійський сухопутний міст, хоча деякі суттєві прогалини залишаються[39].

Проєкт Тайського каналу, також відомого як канал через перешийок Кра — планований судноплавний канал через перешийок Кра на півдні Таїланду, основною метою якого буде скорочення морського шляху з Східній в Південну Азію в обхід Малаккська протока.

У жовтні 2020 року високопосадовець урядової групи з економічної політики Таїланду заявив, що будівництво каналу нереально і основну увагу слід приділити реалізації проекту сухопутного мосту[40].

Порт Кьяукфю -- транзитний пункт для вантажів, які спрямовуються в Янгон, Калькутту та Чіттагонг, важлива частина морського шовкового шляху 21-го століття, а також морська кінцева точка китайсько-м’янмського економічного коридору.

У 2011 році китайська економічна пропозиція була розширена на залізничний зв'язок між Куньміном і Кьяукфю для з’єднання з Каладанським мультимодальним транзитним транспортним проєктом через 311-кілометрове сполучення, яке буде завершено у 2021–2022 роках, від Кьяухту на півночі до Енн на півдні, а потім на південний схід до Мінбу.

Лінія стандартної колії до порту Кьяукпю була відкрита в 2021 році.

На початку 2017 року Muara Port Company Sdn Bhd, спільна компанія Darussalam Assets Sdn Bhd і Beibu Gulf Holding (Hong Kong) Co., Ltd., взяла на себе експлуатацію терміналу порту Муара, як складової частини Морського Шовкового шляху.

У 2017 році прем'єр-міністр Шрі-Ланки уклав угоду з China Merchants Port Holdings про оренду 70-відсоткової частки стратегічно розташованого порту Хамбантота за 1,12 мільярда доларів, відкривши Хамбантоту для ініціативи «Один пояс і шлях».