Станчев Михайло Георгійович

Народився 28 квітня 1953 р. в с. Тахіркуль Ариського району Південно-Казахської (нині — Шимкентської) області Казахської СРР., куди були депортовані його батьки пвд час сталінських репресій. Його дід — Микола Маркович загинув у 1942 р. в табору-смерті «Івдельлаг», що у Свердловській області. Бабуся та мати залишились навічно у казахстанській землі. Після смерті Сталіна у 1956 р. батько з трьома дітьми повертається до рідного села Кортен, що знаходиться в Молдавії, де Михайло закінчив середню школу. У 1975 р. закінчив історичний факультет та аспірантуру Харківського державного університету ім. О. М. Горького. Там, в університеті він почав цікавитись історією Болгарії.

Спеціалізувався у Софійському університеті (1988-1989 рр.). Захистив кандидатську дисертацію (1982 р.) в ХДУ під науковим керівництвом проф. Георгія Миколаевича Попова та докторську (2000 р.), в Інституті історії Болгарській академії наук.

Під час державної служби закінчив Академію держслужби при Президенті України та кваліфікаційні курси при Академії зовнішньої торгівлі України.

Працював у Севастопольському приладобудівному інституті на кафедрі історії КПРС і наукового комунізму. З 1976 по 1991 рр. — асистентом, старшим викладачем, доцентом кафедри історії КПРС (а потім історії і політології) Харківского авіаційного інституту.

З 1991 по 1996 рр. — голова міжнародного відділу Харківського міськвиконкому. Депутат Харківської міської ради (1990—1994 рр.). Викладав (за сумісництвом) Всесвітню історію дипломатії в Інституті сходознавства та міжнародних відносин «Харківський колегіум» (1995—1996 рр.). З 1997 р. — перший секретар Міністерства закордонних справ України. З 1998 по 2001 рр. Тимчасовий повірений та політичний радник Посольства України в Болгарії. У 2001–2002 рр. — начальник департаменту Південно–Східної Європи Міністерства закордонних справ України, а в 2002–2003 рр. — керівник управління міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв'язків та європейської інтеграції Харківської облдержадминістрації.

Працював (за сумісництвом) професором кафедри міжнародної економіки та міжнародних економічних відносин Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та професором кафедри міжнародного права Харківської юридичної академії (2002/2003 учб. рр.). Читав лекційні курси: «Політична історія. ХХ століття», «Міжнародні відносини на сучасному етапі», «Історія дипломатії», «Основи консульської та дипломатичної служби», «Дипломатичний протокол». Викладає на кафедрі Нової та Новітньої історії історичного факультету ХНУ з травня 2012 р. за сумісництвом, у січні 2013 р. обраний головою цієї кафедри.

Автор 20 монографій та брошур, біля 300 наукових праць з історії та культури Болгарії, українсько-болгарського співробітництва, історії болгаристики та болгарської діаспори в Україні і державах СНД. Наукові праці проф. М. Г. Станчева видаються українською, болгарською, російською, румунською, польською та французькою мовами і знаходяться більш ніж у 200 бібліотеках світу.

Голова міжреспубліканської асоціації вчених–болгаристів (1996–2006). Один із засновників, науковий керівник Центру болгаристики та балканськіх досліджень ім. М. Дринова Харківського національного університету. Головний редактор наукового міжнародного «Дріновського збірника» (спільний проект Харківського національного університету та Болгарської академії наук). Член міжнародних редакційних рад журналів «Исторически преглед» (орган Інституту історичних досліджень Болгарської академії наук), «Списание на БАН» та «Родознание» (Болгарська національна генеалогічна асоціація) та журналу "Исторически архив («Historical archives»), наукового збірнику «Многообразие в единство» («Diversity in unity») історичної секції Союзу вчених Болгарії.

• Почесна відзнака Міністерства закордонних справ Болгарії «Золота лаврова гілка» — за особистий внесок у розвиток болгаро-українських відносин (2001);
• Почесний дипломом та нагорода «Золотий Меркурій» Європейської асоціації ділових кіл (Оксфорд, Англія) за персональний внесок у розвиток економіки України та євроінтеграційні процеси (2003);
• Почесний диплом Національної асоціації ділових кіл України та Східноукраїньської академії бізнесу — «Людина року» (2003 р.);
• Почесна відзнака «За заслуги перед БАН» (2004) та Золота медаль ім. М. Дрінова на стрічці Болгарської академії наук (2006) — за внесок в дослідження болгарської історії та розвиток болгаристики в Україні та країнах СНД;
• Почесний диплом Асоціації болгар України «Людина року» в номінації «Видатні вчені» (2012) — за наукові досягнення щодо вивчення історії болгарської діаспори в Україні та країн СНД;
• Золота медаль імені В. Н. Каразіна Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (2013) — за розвиток університетської науки та на честь 60-річчя з дна народження (2013);
• Диплом стіпендіата імені В. Н. Каразіна в галузі гуманітарних наук Харківської обласної державної адміністрації в номінації «Видатні вчені» (2015) — за особисті досягнення в галузі науки і вирішенні науково-технічних та соціально-економічних проблем Харківської області (2014).

• Г. И. Чернявский, М. Г. Станчев. В борьбе против самовластия: Х. Г. Раковский в 1927—1941 гг — Харьков, 1993. — 324с.
• В. И. Головко, М. Г. Станчев, Г. И. Чернявский. Между Москвой и Западом. Дипломатическая деятельность Х. Раковского.-Харьков. Око, 1994. — 384 с.
• М. Г. Станчев, Г. И. Чернявский. Фарс на крови — Харьков, Око, 1997. — 286 с.
• Ю. Фельштинский, Г. Чернявский, М. Станчев. Архив Л. Д. Троцкого Т.1-3 / Серия на публикации «Коммунистическая оппозиция в СССР»/. — Т. 1 — Харьков, Око, 1999. — 456 с.
• Ю. Фельштинский, Г. Чернявский, М. Станчев. Архив Л. Д. Троцкого Т. 2 — Харьков, Око, 2001. — 476 с.
• М. Станчев. Д-р Кр. Раковски: политик, държавник, дипломат. — София, АИ «Марин Дринов» на БАН. 2004. — 314 с.
• М. Станчев, Л. Георгиев, П. Чолов и др. Василий Каразин: живот и дейност. София АИ «Марин Дринов», 2005. — 376 с. (Автор і керівник авторського колективу).
• М. Г. Станчев, Г. И. Чернявский. Георгий Бакалов. Политическая биография (с культурологическим компонентом). София, 2006 г. — 420 с.
• М. Станчев, Л. Георгиев, Л. Владева. Н. Н. Каразин. Дунав в пламъци / Дневник на кореспондента / Репортажи (1877—1878 г.). София, .2008. — 250 с.
• М. Г. Станчев, Г. И. Чернявский. Л. Д. Троцкий. Болгария и болгары. Акад. Изд-во «М.Дринов», С.,2008, — 354 с.
• М. Г. Станчев. Болгары в Российской империи, СССР, странах Балтии и СНГ. Том 1. Статистический сборник. София, 2009. — 618 с.
• М. Станчев. Род Станчевых, с. Кортен, Республика Молдова. София, 2010. — 184 с.
• Н. Н. Канистратенко, М. Г. Станчев, С. В. Евсеенко. Георгий Иосифович Чернявский. Биобиблиографический указатель. Харьков, ХДАК, 2011. — 94 с. (составитель).
• Чернявский Г. И., Станчев М. Г., Тортика (Лобанова) М. В. Жизненній путь Христана Раковского. Европеизм и большевизм: неоконченная дуєль. — М.: Центрполиграф, 2014. — 557 с.
• Юрій Фельштинський, Михайло Станчев. Третя світова: битва за Україну. Київ: Наш Формат, 2015. — 465 с. ISBN 978-617-7279-02-9
• Юрий Фельштинский, Михаил Станчев. Третья мировая. Битва за Украину. — К.: Наш формат, 2015. — 460 с.
• Jurij Felsztinski, Michail Stanczew. Trzecia wojna swiatowa? Bitwa o Ukraine. — Poznan: Dom wydawniczy rebis, 2015. — 431 p.
• Станчев М. Г. Болгары в Российской империи, СССР, странах Балтии и СНГ. Биографическая энциклопедия. — Т. 2. — Харьков, 2016. — 592 с.

• Сторінка про М. Г. Станчева на сайті історичного факультету ХНУ ім. В. Н. Каразіна^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• профіль у Web of Science
• профіль у WorldCat Identities: Classifications: DK268.R34, 947.084092
• профіль у Research gate
• профіль у Scholar.google
• профіль у Library of Congress USA