Станіслав Булак-Балахович

Народився в Мейштах. За офіційними даними походив із селян Відзовської волості Новоолександрівського повіту Ковенської губернії. Батьки мали шість дочок і трьох синів, серед інших і Юзеф Булак-Балаховича (в майбутньому генерал). Мати сповідувала себе як польку, а батько був білорусом, білоруським патріотизмом визначався і брат Йосип.

Прізвище «Булак-Балаховича» є штучним і створено самим Станіславом Балаховичем. Таке ж прізвище прийняв і Йосип. У Польщі існував спеціальний закон, який дозволяв офіційно приєднати «військове прізвисько» часів війни за незалежність Польщі до прізвищ.

Після закінчення школи в Новоолександрівському навчався у приватній чоловічій гімназії св. Станіслава в Петрограді. Займався сільськогосподарськими аканамічними заняттями. У 1903 працював бухгалтером в залізничних установах. У 1904—1914 адміністратором маєтку Городець-Лужки в Дісненському повіті (нині село Лужки Шарковщінського району) графа Плятер-Зіберга.

18 листопада 1914 прибув і був зарахований до списків 2-го Лейб-уланського Курляндського полку. 4 червня 1915 — за відміну в діях проти ворога отримав ранг молодшого унтер-офіцера. У ніч з 8 на 9 червня 1915 під час розвідки у села Шапалішкі осколками розривною кулі був поранений. 8 липня 1915 отримав ранг прапорщика. 6 лютого 1916 Найвищим наказом затвержене зведення в ранг прапорщика армійської кавалерії. Нагороджений орденами Російської імператорської армії.

У 1917—1918 Ротмістр. Командир полку Червоної Армії. 2 листопада 1918 разом з кінним загоном (два дивізійони, близько 800 шабель) перейшов від червоних в Псковський корпус. На початку 1919 командир Кінного полку 2-ї бригади «Окремого корпусу Північної армії», у травні 1919 підполковник у Північній, що перетворилася в Північно-Західну армію. У червні 1919 полковник. У липні полк під його командуванням реорганізований у 2-й корпус Північно-Західної армії, в який входили: 4-я дивізія, Окрема бригада і Кінний полк Булак-Булаховича. За пропозицією генерал-лейтенанта Арсеньєва Булак-Балаховича отримав ранг генерал-майора. Пізніше був позбавлений управлінням корпусу, підлеглий Арсеньєва. У ніч на 28 січня 1920 заарештував головнокомандувача Північно-Західної армії генерала від інфантерії Миколу Юденича.

14 листопада 1919 склав прохання про отримання білоруського громадянства та прийняття його військового відділу на службу БНР. У листопаді 1919 військові формування під керівництвом С. Булак-Балаховича отримали офіційную назву, як «Окремий відділ військ БНР в Балтії». 26 листопада «Окремий відділ», згідно з договором білоруських дипломатів з урядом Естонії, прийнятий на тимчасове утримання Естонії, фінансові витрати зараховані як державна позика БНР. У листопаді-грудні «Окремий відділ» зайняв частину фронту з червоними близько Ізборську, між естонською та латиською арміями. У січні-лютому 1920 в зв'язку з веденням переговорів Естонією і Латвією з радянською Росією, розмістився в Марієнбурзі (Латвія). 22 січня 1920 «Окремий відділ» юридично включені Радою БНР в білоруську армію. Згідно з угодою урядів Польської Республіки і БНР, в складі польської армії треба сформована армія БНР. 23 лютого згідно з договором укладеним в Ризі, «Окремий відділ» входив до складу польської армії. Відділ налічував 884 офіцери і солдати. 5 березня «Окремий відділ» транспортували з Марієнбурга в Двінськ. Звідти перевезені в Берестя, відділ нараховував близько 100 офіцерів і 700 солдатів. 21 червня з Естонії та Латвії в Берестя перевезено ще близько 200 солдатів.

Відділ під командуванням генерала Станіслава Булак-Балаховича бився на польській стороні від імені білоруського уряду Антона Луцкевича. 12 жовтня Павло Алексюк, який виконував обов'язки голови Білоруського політичного комітету, підписав угоду з генералом Булак-Балаховича, згідно з яким Комітет повинен вести вербування в білоруську армію. Його командиром був би Булак-Балаховича. Зі свого боку він зобов'язався допомагати чинному від імені уряду А. Луцкевича комітету наслідувати цивільну владу на зайнятих його армією теренах Білорусі.

Генерал Булак-Балахович, паралізуючи тили Червоної Армії, посприяв польським військам в контрнаступі у вересні 1920 року. Пробував він, згідно з домовленістю з Пілсудським, воювати з Радянською Росією і після війни на польсько-радянському фронті в жовтні 1920. Восени армія Булак-Балаховича налічувала близько 15 тис. солдатів. 10 листопада його відділи захопили Мозир і готувалися до наступу на Мінськ і Гомель. У Мозирі С. Булак-Балаховича проголошуючи незалежність Білоруському Народної Республіки, себе оголосив «начальником Білоруської Держави», а Білоруський політичний комітет — урядом БНР, відмовляючись таким чином підкоритися чинному уже центру влади — урядом А. Луцкевича у Варшаві і В. Ластовського в Каунасі . Прем'єр-міністром нового уряду став В'ячеслав Адамович. Від імені свого кабінету він видав маніфест до білоруського народу, в якому говорилося про подальшу боротьбу за незалежність Білорусі в змові з Польщею, проведення аграрної реформи разом з відчуженням великої земельної власності і скликання національного представництва для визначення державного устрою. Після боїв, що тривали кілька днів, відділи Булак-Балаховича під натиском Червоної Армії повинні були відступити на територію Польщі, де й були інтерновані.

Генерал Станіслав Булак-Балаховича оселився у Варшаві. Займався політичною діяльністю. Під час Польської оборонної війни став на чолі добровільного загону, який брав участь в обороні Варшави у вересні 1939.

Загинув при спробі арешту гестапівцями у Варшаві 10 травня 1940.

• Булак-Балахович С. Н. Генерал Булак-Балахович о своем деле: как было на самом деле? //Архив гражданской войны. Вып.1. Берлин, 1923.
• Вірші С. Булак-Балаховича

• Karpus Z., Łatyszonek O. Życiorys gen. Stanisława Bułak-Bałachowicza // Białoruskie Zeszyty Historyczne. Białystok, 1995. Nr. 2 (4). S. 160—169.
• Cabanowski M. Generał Stanisław Bułak-Bałachowicz. Zapomniany bohater. Warszawa, 1993.
• Paluszyński T. Stanisław Bułak-Bałachowicz w estońskiej wojnie narodowo-wyzwoleńczej w latach 1918—1919 // Poznańskie Zeszyty Humanistyczne. T. VI. Poznań, 2006. S. 81-99.
• Paluszyński T. Przejście oddziału generała Stanisława Bułak-Bałachowicza z Estonii do Polski (marzec 1920 roku) // Polska i Europa w XIX—XX wieku. Studia historyczno-politologiczne. Poznań 1992. S. 109—124.
• Łatyszonek O. Spod czerwonej gwiazdy pod biały krzyż // Zeszyty Naukowe Muzeum Wojska. Białystok, 1992. Nr 6.
• Łatyszonek O. Białoruskie formacje wojskowe 1917—1923. Białystok, 1995.
• Simanskij P. Kampania białoruska Rosyjskiej Armii Ludowo-Ochotniczej gen. S. Bułak-Bałachowicza w 1920 r. // Bellona. T. XXXVII. 1931. S. 196—232.
• Cisek J. Białoruskie oddziały gen. Stanisława Bułak-Bałachowicza w polityce Józefa Piłsudskiego w okresie wojny polsko-bolszewickiej (marzec-grudzień 1920). Rozprawa doktorska napisana w 1993 r. w Instytucie Historii Uniwersytetu Wrocławskiego pod kierunkiem prof. Wojciecha Wrzesińskiego.

• Адмысловая старонка на jivebelarus.net
• У Лужках адшуканы дом, дзе жыў С. Булак-Балаховіч
• Станіслаў Булак-Балаховіч // Старонкі нашай мінуўшчыны. Анатоль Грыцкевіч.-Мінск: Кнігазбор, 2009.
• Фота генерала Станіслава Булак-Балаховіча
• БУЛАК-БАЛАХОВІЧ Станіслаў Нікадзімавіч