Стара Уппсала

У шведській історіографії Стару Уппсалу прийнято вважати резиденцією королів напівлегендарної династії Інглінгів, яка правила свеями починаючи c III—IV ст. У середні століття Стара Уппсала була великим селищем, східна частина якого, ймовірно, була центром мережі коронної власності — Надбання Уппсали, за допомогою якої конунг здійснював адміністративну та фіскальну владу. У західній частині селища знаходилися самі володіння конунга (швед. kungsgården)[3].

З ранніх часів до середньовіччя в кінці лютого — початку березня в Старій Уппсалі проводився Загальносвейський Тінг[4]. Згідно Закону Уппланду влітку на ньому конунг оголошував про збір лейданга, визначалися команди і командири. Тінг проводився спільно з язичницьким святом Дисаблот і щорічної ярмарком Дисатинг, яка проводиться і сьогодні[5].

В епоху вікінгів (IX століття) центр шведської державності перемістився спочатку в Бирку — Ховгорден, а потім — в Сигтуну, однак свейського правителя за традицією називають «конунгом Уппсали» і досить пізні джерела, включаючи Інглінгатал (Ynglingatal), Сагу про інглінгів (Ynglinga saga), Закон Західного Готланду (Västgötalagen) і Гутасагу (Gutasaga)[2].

«Королівські кургани» Старої Уппсали.

Зі збережених пам'яток язичницької старовини найбільш примітні три величезних кургани, в яких, за переказами, були поховані свейські конунги V—VI ст. Вони здавна привертали увагу шведських історіографів. У XIX столітті поширювалося погляд, що кургани природного походження, і для усунення всіх сумнівів король Карл XV дав згоду на проведення їх розкопок[2].

Археологічні дослідження підтвердили, що Уппсала V—VI ст. представляла собою політичний центр усього Уппланду, а кургани носять похоронний характер. З них були вилучені посипані коштовностями мечі франкської роботи, що походять з Середземномор'я шахи з слонової кістки, а також дивної форми шолом, єдиний аналог якого був знайдений в Саттон-Ху на південно-східному узбережжі Англії.

Уппсала була головним язичницьким центром в Швеції. Культове значення Уппсали ґрунтувалося на величезному капищі, останній розквіт якого припав на 1070-1080-ті рр. Один із сучасників, Адам Бременський, описує капище як «золотий храм», в якому були виставлені чудові дерев'яні ідоли богів Асів: Тора, Одина і Фрейра.

Саксон Граматик вважав, що в давнину в Уппсалі знаходилася резиденція Одіна, Сноррі ж Стурлусон приписує будову капища Фрейру. Данська хроніст і ісландський поет сходяться в тому, що саме Фрейр заснував в Уппсалі блот, докладний опис якого наводиться у Адама. Після умертвіння дев'яти тварюк чоловічої статі їх закривавлені тіла вивішували на деревах сусідній священної кущі. За словами бременського хроніста, повішені пліч-о-пліч люди, пси і коні представляли моторошне видовище[6].

Припинення жертвоприношень і руйнування капища традиційно приписується Св. Олафа, хоча більш імовірно, що остаточне хрещення Уппсали відбулося не раніше правління Інге I (бл. 1087 року).

Середньовічна церква Старої Уппсали.

Церква із заходу

З метою викорінення язичницьких традицій, за велінням папи римського, Уппсалу зробили сильним християнським центром. В 1164 році був створено Римо-католицький архідіоцез Уппсали і був висвячений перший в Швеції архієпископ, примас шведських католиків, ним став цистерціанський монах Стефан з монастиря Альвастри[6].

В 1240 році кафедральна церква згоріла, в 1287 році почалося будівництво нового Кафедрального собору, яке тривало близько 150 років і тільки в 1435 році відбулось урочисте відкриття та освячення Уппсальского Кафедрального собору. В XVIII і XIX століттях собор перебудовувався, так що від оригінального середньовічного стилю собору збереглися лише цегляні стіни. Нині він є національною святинею, одним з найбільших соборів в Північній Європі і найбільшим в Скандинавії[6].

У зв'язку з пусткою стародавнього центру в 1273 році архієпископ Упсальський перебрався трохи південніше, в Естра-Арос (швед. Östra Aros), яке в зв'язку з цим було перейменовано в Уппсалу . Місце, де місто перебувало до цього, з тих пір називається Старою Уппсалою[6].

• The Danish History, Books I-IX Book Three
• Nordisk familjebok / Uggleupplagan. 6. Degeberg - Egyptolog