Стеблюк Всеволод Володимирович

Всеволод Стеблюк
Народився 4 травня 1967(1967-05-04) (54 роки)
Київ, УРСР
Країна  СРСР Україна
Національність Українець
Діяльність лікар
Alma mater Національний медичний університет імені Олександра Богомольця
Галузь Медицина
Посада Заступник начальника Української військово-медичної академії з клінічної роботи
Звання Професор
Ступінь Доктор медичних наук
Відомий завдяки: Засновик напряму «Адаптивна медицина», учасник АТО, під Іловайськом врятував понад 80 поранених українських бійців. Активіст «Іловайського братерства»
Нагороди
Заслужений лікар України
Орден «Народний Герой України»

 Стеблюк Всеволод Володимирович у Вікісховищі

Стеблюк Всеволод Володимирович (нар. 4 травня 1967, Київ) — український вчений-медик, громадський діяч та бард, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України (2008), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2018).

Учасник Революції гідності та військовий лікар на війні на сході України, відомий з позивним «Айболіт», учасник боїв під Іловайськом.

Життєпис

У 1984 році вступив на перший курс медичного інституту ім. Богомольця в Києві. В 1989 році організовує осередок Народного Руху України в Київському медичному інституті. В 1990 році бере участь у «Революції на граніті», очолює медичну службу табору голодуючих студентів. У 1990 році стає членом Української республіканської партії. У 1989—1992 роках бере участь в різних мистецьких заходах як автор і виконавець пісень, головним чином патріотичної лірики. Лауреат фестивалів «Молодість», «Оберіг», «Дзвін». Входив до так званого «Деміївського братства» (І. Жук, О. Різник, В. Семенов, С. Пиркало).

Закінчив у 1992 році Київський медичний інститут ім. Богомольця. У 1992—1993 роках працював лікарем-анестезіологом НДІ серцево-судинної хірургії.

У 1993—1999 роках був начальником відділення інтенсивної терапії госпіталю ГУМВС України в м. Києві. В 1999 році захищає кандидатську дисертацію на тему «Трансфузійно-детоксикаційна терапія синдрому ендотоксикозу при захворюваннях печінки з застосуванням біоспецифічних гемосорбентів»[1], присвячену проблемам екстракорпоральної детоксикації при захворюваннях печінки. У 19992004 роках на працює на наукових посадах в закладах МОЗ України.

Від 2004 року поновлений на службі в МВС, очолював медичну службу Київської міліції.

У 2007 році захищає докторську дисертацію на тему «Патогенетичне обґрунтування використання фізичних чинників у комплексному відновлювальному лікуванні хворих на психофізичні дезадаптози»[2], присвячену відновному лікуванню хворих з психо-фізичними дезадаптозами (синдром хронічної втоми, фіброміалгія, синдром менеджера).

Від 2010 року — професор кафедри криміналістики та судової медицини (з курсом судової психіатрії та наркології) Національної академії внутрішніх справ.

Під час визвольних змагань 2013—2014 року — лікар Майдану, заступник керівника медичної служби Штабу національного спротиву.

Після майдану вступив до лав батальйону «Миротворець» як начальник медслужби батальйону.[3] Під Іловайськом на виході по «коридору смерті» врятував понад 80 поранених бійців.

Обкладинка книги.

З грудня 2014 по квітен 2017 року — помічник Міністра оборони України з медичного напряму та реабілітації. Створив перший в Україні Центр психофізичної реабілітації при Військово-медичному клінічному центрі професійної патології військовослужбовців Збройних Сил, організовує роботу Військово-цивільного координаційного штабу медичної допомоги, першої навчальної медичної роти ЗСУ.

З квітня 2016 року — на посаді заступника начальника Української військово-медичної академії з клінічної роботи. Головні напрями діяльності — медико-психологічна реабілітація учасників АТО, дослідження в контузії та постконтузічного синдрому.

У 2017 році повертається до активного мистецького та суспільного життя: створює телепроєкт «Додому», присвячений проблемам ветеранів АТО, стає лауреатом фестивалю «Пісні народжені в АТО», видає автобіографічну книгу «Синдром АТО. Нотатки Айболіта».

Кандидат у народні депутати від партії «Сила і честь» на парламентських виборах 2019 року, № 20 у списку. Безпартійний.[4]

Нагороди

  • Орден Свободи (22 серпня 2016) за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[5]
  • Заслужений лікар України (15 квітня 2008) за мужність, самовідданість, високий професіоналізм, виявлені під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, вагомі трудові досягнення у реалізації важливих соціальних та природоохоронних державних програм, багаторічну громадську діяльність[6]
  • У 2015 році нагороджений недержавною відзнакою «Народний Герой України», запровадженою за ініціативою колекціонера антикваріату та волонтера Андрія Боєчка та ювеліра Дмитра Щербакова.

В 2018 році нагороджений Відзнаками Президента України "За участь в антитерористичній операції" та "За гуманітарну участь у антитерористичній операції".

Наукова діяльність

Від 2000 року паралельно займається питаннями анестезіології, інтенсивної терапії та психо-фізичної реабілітації.

Автор теорії психо-фізичних дезадаптозів (2000). Засновик напряму «Адаптивна медицина» (разом з О. Бурлакою, (2004).

Автор монографій «Хвороби дезадаптації в практиці відновної медицини», «Головний біль», «Професійно-соціальний стрес та стрес-індуковані розлади», «Лікування хронічних больових синдромів на курорті Хмільник», навчальних посібників «Наркологія», «Антинаркотична профілактика», атласу-посібника «Судова медицина для працівників правоохоронних органів», ряду винаходів та методичних рекомендацій.

В складі творчого колективу став лауреатом Державної премії України в галузі науки та техніки за 2018 рік за цикл праць "Стрес-асоційовані розлади здоров'я в умовах збройного конфлікту" (Указ Президента України №112 від 8 квітня 2019 року).

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.