Стриганці (Стрийський район)

Стриганці – село в межиріччі річок Стрия і Жижави, за 14 км від м. Стрия, при дорозі Стрий – Жидачів.

Історична назва Стриганець.

Побутувала варіантна назва: Струганець. Назву виводять від слова «стриганін». За переказами, колись на теренах села знаходилось місто Стриг чи Стрий, де був костел, споруджений за польського короля Казимира ІІІ, який надав йому у власність с. Ходовичі. Під час воєнних дій між братами Ягайлом і Свидригайлом Стрий був знищений і згодом відновився на сучасному місці. На старому місці залишилось невеличке поселення Стриганін, яке згодом почали звати Стриганцями. Відомий вчений К. Тищенко вважає, що походження топонімів типу Стриганці, Стрий та ін. з основою Стр- іде із готського періоду української історії, тобто в ІІ – V ст. З часом топонім зазнав народного пристосування і, після зникнення двомовного населення, навіть перенесення на родинні зв`язки, виникло слово «стрий – стрик». Є у нього й припущення про можливу пов`язаність назви села зі слов`янською назвою Остригом – резиденцією першої мадярської династії Арпадидів Estergom. У назві наголошують літеру «а». Межує з селами Йосиповичами, Загірним, Лугами, Кутами, а також Покрівцями Жидачівського району. Частини села і мікротопоніми: Горі, Долі, Підзаріньки, Климбаня, Прийма, Долішня Прийма, Чалині, Обріньки, Передсело, Помішні, Грідошне, Дідолове, Царинка, Тейсарівське, Береги, Яньове, Панське, Велика Фоса, Київська дорога. Відомі колишні власники села і великі землевласники: Замойські, пані Зборовська. Стародавній мікротопонім Обріньки прозоро вказує на його походження від назви народу обрів (аварів), які проживали тут у VI – VIII ст. Другий стародавній мікротопонім Климбаня, у якому проглядається назва ченців-колумбан, послідовників св. Колумби, котрі несли християнську віру на схід дає підстави висунути версію про виникнення села в VII – IX ст. За переказами, село засновано в княжі часи, перша 3 письмова згадка належить до 1396 р. Селяни займались рільництвом, тваринництвом, ремеслами, риболовством. За панщини вони мусили безплатно працювати на пана від 6 до 3 днів (1 особа з двору), платити податок натурою і грішми, возити на ярмарок панське збіжжя, виконувати різні шарварки, роботи «ґвалт». Наприкінці XVII ст. було 42 хати, млин. У 1880 р. було 65 хат, проживало 363 українці, 4 поляки. У 1921 р. кількість хат сягнула 75, налічувалось 431 особа. У 1931 р. – 96 хат, у 1935 р. проживало 520 українців, 14 поляків. У 1939 р. налічувалось 590 осіб: 565 українців, 20 поляків, 5 жидів. Наприкінці XVI ст. існувала водяна ступа для «вибивання» грубого вовняного полотна, з якого шили теплий верхній одяг. У XVIII – на початку XIX ст. селяни сплавляли дерево р. Стриєм для будівництва річкових суден. До 1939 р. був панський фільварок, млин, гуральня, споживчий кооператив. У 2008 р. проживало 563 особи: 561 українець і 2 росіяни.

За СРСР створено Стриганцівську сільську раду, в 1954 р. ліквідовано і приєднано до Ходовицької сільської ради. 1992 р. відновлено Стриганцівську сільську раду. Землями користувався колгосп у Дашаві. Загальна площа земельних угідь – 870 гектарів.

Першу однокласну школу відкрито в 1880 р. У 1935 р. споруджено нове приміщення школи, де навчалось 70 дітей. Нині працює школа І ступеню: 3 вчителі, 1 техпрацівник, 28 учнів. Першу читальню « Просвіти » відкрито в 1887 р. стараннями гімназистів Василя Гавриліва і Олекси Пристая.

Народний дім, сільська бібліотека «Просвіти », відкрито в 1887 р.

1 серпня 1934 р. в Стрийському повіті Станіславівського воєводства було створено гміну Дашава з центром в Дашаві. В склад гміни входили сільські громади: Ходовичі, Дашава, Гельсендорф, Комарів, Лотатники, Олексичі, Підгірці, Стриганці, Піщани (в 1934 році село мало назву Татарське), Верчани і Йосиповичі[1].

У 1935 р. споруджено окремий будинок читальні. При читальні був хор, танцювальний гурток, бібліотека, дитячий садок. Нині в колишньому приміщенні школи працює Народний дім, бібліотека. Створено гуртки хоровий, драматичний, танцювальний. Створено осередок Союзу українок.

У 2008 р. у власності селян було: 95 корів, 6 коней, 10 кіз, 1 462 голови птиці, 6 пасік у т.ч. 4 – більш як на 10 вуликів, 38 легкових автомашин, 2 вантажівки, 1 автобус, 3 трактори. Постійно проживали люди в 171 хаті, стояли порожніми 14 хат.

Приміщення сільської ради (зліва, ІІ поверх), початкової школи (справа, ІІ поверх), крамниці (справа, І поверх), молочарні та спортзалу.

У селі є залізнична зупинка, фельшерсько-акушерський пункт, автоматизована телефонна станція на 174 номери, 2 крамниці. Біля села продовжують видобувати природний газ, гравійно-піщану суміш.

Сполучення з м. Стриєм – залізницею, автобусами.

У 1893–1894 рр. споруджено церкву Св. Миколи (Перенесення мощей Св. Миколая) УГКЦ. Протягом 1960 – 1980 рр. стояла закрита. Храм є пам`яткою сакральної архітектури місцевого значення, охороняється законом.

Перші письмові згадки про церкву належать до 1507, 1565 рр. і містяться податкових реєстрах. У середині XVIII ст. споруджено дерев`яну церкву Св. Миколи УГКЦ. У 1834 р. церкву оновлено. У 1893 р. стараннями о. Івана Венгриновича, за провізорів Фоми Гнатова, Якова Пилипова, війта Дмитра Ґранаса, трудящих ся Андрія Гаврилова, Дмитра Ликина, під керівництвом майстра Юрка Парахоняка, що засвідчує напис на надпоріжнику вхідних дверей, зроблений півцем Петром Мотовильчиком, споруджено нову дерев`яну церкву Святого Миколи УГКЦ. У 1893 – 1894 рр. споруджено наступну тридільну дерев`яну, завершену високою наметовою банею на світловому восьмерику нави церкву Св. Миколи УГКЦ. Протягом 1960 – 1980 рр. стояла закрита. При церкві був і є нині церковний хор. Храм є пам`яткою сакральної архітектури місцевого значення, охороняється законом.

У 2005 р. за проектом львівського архітектора Івана Коваленка почато спорудження кам`яної церкви Перенесення мощей Св. Миколая УГКЦ. Завершено у 2012 р.

• Пам`ятні знаки Т. Шевченкові та І. Франкові 1990 р.
• Символічна могила жертв комуно-російського режиму 1989 р.
• Скульптура Матері Божої 2003 р.
• три придорожні хрести.

• Левицький (Софронів) Василь — український письменник, режисер-сценарист і журналіст;
• Зошій (Ключник) Ірина Василівна (1974 р.н) доктор філософії в галузі психології, присяжна суду;
• кандидат філологічних наук Любов з Гнатівих Дацюк (нар. 1945); кандидат технічних наук Михайло Білецький (1949-1989), кандидат хімічних наук Микола Гуменний (нар. В 1982 р.).

Васи́ль Софро́нів-Леви́цький (псевдонім: Вадим Інший). Народився 14 грудня 1899, Стриганці, Стрийського повіту, Галичина. Помер — 1 листопада 1975, Торонто, Канада; — український письменник, режисер-сценарист і журналіст, сатирик-богеміст.

Село Стриганці гордиться своїми  науковцями: Ониськів Михайло Миколайович – доктор юридичних наук.,Федорів Михайло Петрович –кандидат технічних наук , академік Міжнародної академії інформатизації, Білецький Михайло Михайлович -кандидат технічних наук, Гнатів Лев Олексійович - кандидат математичних наук , Костів Василь Васильович - кандидат технічних наук, Берник Ніла Петрівна - кандидат хімічних наук, Дацюк Любов Степанівна – кандидат філологічних наук , Янкевич Василь Федорович  - кандидат технічних наук, Гуменний Микола Іванович - кандидат хімічних наук, Берник Оксана Орестівна - кандидат біологічних наук.

• Stryhańce, wś, pow. stryjski // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 626. (пол.) — S. 626. (пол.)

• Погода в селі Стриганці