Суворова Наталія Олександрівна

Слава Суворова зробила його доньку об'єктом уваги з боку численних женихів. В її долі брала участь сама імператриця. Спочатку Суворов хотів віддати дочку за свого офіцера Золотухіна, але той загинув під Ізмаїлом. Одним з наречених був князь Дмитро Салтиков (1767—1826), син генерал-фельдмаршала князя Миколи Салтикова, який хотів через шлюб сина залучити Суворова на свою сторону, щоб послабити вплив при дворі Потьомкіна. Але інтрига не вдалася, і Салтиков відклав заручини сина на два роки.

Наступним кандидатом в женихи був князь Сергій Долгоруков але дізнавшись, що Долгоруков був родичем Салтикових, Суворов відмовився від цієї думки. Він вибрав для доньки в чоловіки графа Філіпа Ельмпта, сина свого товариша по службі, генерал-аншефа Івана фон Ельмпта[2]. Але він не подобався Наталії Олександрівні, не подобався він і родичам, причина була в його лютеранському віросповіданні. Суворов наполягав на своєму. Збереглася переписка у віршах між генералісимусом і його дочкою з цього приводу:

Уведомляю сим тебя, моя Наташа,
Костюшка злой в руках, взяла вот так-то наша!
Я ж весел и здоров, но лишь немного лих,
Тобою, что презрен мной избранный жених.
Когда любовь твоя велика есть к отцу,
Послушай старика, дай руку молодцу,
Но, впрочем, никаких не слушай, друг мой, вздоров.
Отец твой Александр, граф Рымникский-Суворов.

На що донька відповідала також віршами:

Для дочери отец на свете всех святей,
Для сердца же её любезней и милей;
Дать руку для отца, жить с мужем по неволе,
И Графска дочь ни что, её крестьянка боле.
Что может в старости отцу yтехой быть:
Печальный вздох детей? Иль им в веселье жить?
Все в свете пустяки: богатство, честь и слава,
Где нет согласия, там смертная отрава.
Где ж царствует любовь, там тысяча отрад,
И нищий мнит в любви, что он как Крез богат.

Але на шлюб фрейліни необхідна була найвища згода, а імператриця його не дала. Бажаючи підняти Зубових і зміцнити їх положення, вона запропонувала в чоловіки свого кандидата графа Миколу Зубова, старшого брата фаворита. Зубов посватався до Суворової і отримав згоду. Справа пішла швидко, в лютому 1795 року в Таврійському палаці відбулося урочисті заручини, а 29 квітня весілля[2].

Шлюб виявився невдалим. Наталія Олександрівна була лагідною, люблячою дружиною, але її чоловік по натурі був грубий, серед його пристрастей були полювання і пияцтво, і він не ладив з тестем. Коли в 1797 році у пари народився старший син[3], названий по обом дідам Олександром, Суворов писав доньці:

Ви мене потішили тим… Наташа, привези графа Олександра Миколайовича до мене в гості, а він нехай про те попросить свого батюшку, твого чоловіка.

У лютому 1797 року батько Наталії — великий полководець граф Олександр Васильович Суворов був звільнений зі служби і позбавлений всіх військових звань і мундира, а в квітні засланий до власного маєтку Кончанське під суворий нагляд місцевого городничого. У липні того ж року він поскаржився через свого наглядача імператору на те, що через старість будинку він серйозно побоюється за своє здоров'я з настанням осінніх і зимових холодів. Тому граф хотів би по-родинному переселитися до Ольги Олександрівні Жеребцової в Рівне-Новоблагодатне, що розташовувалось лише за 48 км (45 верст) від Кончанського. Дізнавшись про цей намір, імператор переїзд Суворову дозволив, однак той чомусь так і залишився зимувати в Кончанському[4].

Тим часом за рішенням імператора Павла I було дано хід багатьом позовним справам проти графа Суворова, що накопичилися в попереднє царювання і лежали без руху як від цивільних осіб, так і щодо військових фінансів, на загальну суму в кілька сотень тисяч рублів[5][6]. Крім того, у Суворова були грошові зобов'язання у сумі кількох десятків тисяч рублів перед знайомими і родичами[7]. При цьому фінанси Суворова перебували у вкрай занедбаному стані через багаторічні крадіжки керуючих — сукупний дохід становив трохи більше 40 000 рублів в рік і продовжував неухильно падати. Перебуваючи безвиїзно під суворим наглядом у Кончанському, поправити свої справи опальний полководець не міг, що поставило його до кінця 1798 року на межу розорення[8].

Чоловік, шталмейстер генерал-поручик граф Микола Зубов, зять Суворова, ще залишався при дворі. Він заслужив прихильність імператора тим, що ще 5 листопада 1796 року, коли Катерина II знаходилася при смерті, першим з царедворців привіз до Гатчинського палацу сумну звістку. Але і йому в листопаді 1797 року було негласно «рекомендовано» переїхати до Москви, що він і виконав з усією поспішністю[9]. Крім того, в немилість потрапив правитель Катеринославського і Вознесенського намісництв, а також Таврійської області, генерал-поручник Осип Іванович Хорват, одружений з Анною Олександрівною, старшою сестрою Жеребцової. 15 грудня 1796 року він був відставлений з усіх посад і викликаний до Санкт-Петербурга. Там він був відданий під суд Сенату за різні порушення. У числі іншого, йому приписували махінації з хлібом[10].

У 1798 році імператор Павло I затвердив заповіт Суворова, за яким всі маєтки, діаманти і гроші батько залишав улюбленій доньці. У 1800 році помер її батько, а в 1801 році її чоловік брав найактивнішу участь у змові з метою вбивства імператора Павла I. Це все змінило життя Наталії Олександрівни. Вона переїхала до Москви і деякий час жила окремо від чоловіка.

В серпні 1805 року граф Микола Зубов помер. Після його смерті Наталія Олександрівна отримала величезний спадок у Петербурзькій, Московській, Володимирській, Казанській, Симбірській та Оренбурзькій губерніях з майже 10 тисяч кріпаків.

Портрет роботи Олександра Молінарі (1810-і рр..)

Ставши удовою в тридцять років, Наталія Олександрівна присвятила себе вихованню шістьох дітей. Вона жила скромно в Москві у власному будинку на Тверській вулиці, не беручи участь у світському житті. Дітей виховувала в простоті й благочесті, сини в 1810-х роках були зараховані до пажеського корпусу, а доньки залишилися при матері. Взимку москвичі могли бачити, як три доньки графині Зубової самі розгрібали у себе у дворі лопатами сніг.

За легендою, коли в 1812 році французька армія підійшла до Москви, обтяжена дітьми Наталія Олександрівна не встигла виїхати. І обоз, і вона сама були затримані французами, які, дізнавшись, що перед ними дочка великого Суворова, пропустили її з дітьми через фронт, віддавши військові почесті. У 1831 році імператор Микола I подарував Наталії Олександрівні орден Святої Катерини меншого хреста.

Померла вона в березні 1844 року — на чотири десятиліття переживши свого чоловіка[2]. На її похорон зібралася вся Москва. Відспівував її митрополит Філарет. Поховали Наталію Олександрівну в родинній усипальниці Зубових в Сергієвій пустині під Петербургом[3].

В шлюбі мала семеро дітей:

• Олександр Миколайович (5.03.1797—20.11.1875), в 1814 році закінчив з відзнакою Пажеський корпус, корнет в Кавалергардском полку, полковник, дійсний статський радник. Був одружений з 1821 року на княжні Наталії Павлівні Щербатовій (1801—1868), доньці князя Павла Щербатова. Подружжя Зубових було знайоме з Олександром Пушкіним. Їх онук засновник Гатчинського музею граф Валентин Платонович Зубов (1884—1969), багато писав про правління Павла.
• Платон Миколайович (10.08.1798—16.03.1855), закінчив з відзнакою Пажеський корпус, з 1816 року корнет, поручик; в чині ротмістра вийшов у відставку, служив у Міністерстві фінансів. Володіючи гарним статком, живучи в Москві та Петербурзі, займався колекціонуванням предметів мистецтва. Нагороджений королем Франції в 1815 році орденом Лілії. Помер неодруженим.
• Надія Миколаївна (22.10.1799—10.11.1800)
• Віра Миколаївна (31.12.1800—27.02.1863), була одружена з генерал-лейтенантом Володимиром Петровичем Мезенцевим (1781—1833).
• Любов Миколаївна (1802-22.11.1894), з червня 1823 року одружена з генерал-майором Іваном Сергійовичем Леонтьєвим (1782—1824), мала єдиного сина Михайла (1824—1885). Більшу частину життя провів в родовому маєтку Вороніно, Ярославської губернії. Після смерті сина жила в московському Новодівичому монастирі.
• Ольга Миколаївна (05.05.1803—03.07.1882), з 1824 року одружена з Олександром Степановичем Тализіним (1795—1858), хрещеник Суворова, учасник кампанії 1812—1813 років; ротмістр, полковник, камергер. В шлюбі мали п'ять дочок і чотирьох синів. Ольга Миколаївна протягом 14 років обиралась головуючою Дамського товариства піклування про бідних в Москві. Після відкриття Московського Маріїнського інституту, вона все життя була його попечителькою. Її справу потім продовжила донька Марія (1834—1904), дружина обер-гофмейстера Бориса Нейдгардта, їх донька Ольга Борисівна (1859—1944) була одружена з прем'єр-міністром Петром Столипіним.
• Валеріан Миколайович (27.08.1804—18.11.1857), у 1810 році був зарахований до Пажеського корпусу, де навчався у 1817—1823 роках. Служив на військовій та дипломатичній службі в колегії іноземних справ. З червня 1831 року був одружений з фрейліною, княжною Катериною Олександрівною Оболенською (1811—1843), онукою Юрія Нелединского-Мелецького. Проживав у Москві і Петербурзі. Успадкувавши від матері маєток Фетиніно, в 1857 році він заповів його сестрі Л. Н. Леонтьєвій. Спадкоємців не залишив[11][3].

• Діти
• 
  Олександр Миколайович,
  син
• 
  Платон Миколайович,
  син
• 
  Любов Миколаївна,
  донька
• 
  Ольга Миколаївна,
  дочка
• 
  Валеріан Миколайович,
  син