Судоплатов Павло Анатолійович

Народився 12 липня (29 червня, за юліанським календарем) 1907 року в м. Мелітополь (Таврійська губернія, Російська імперія, нині Запорізької області, Україна) в родині міщанина міста Павлограда Анатолія Йосиповича Судоплатова та Хіонії Терентіївни, православних. Хрещеними батьками виступили турецький підданий Микола Іванович Захарі та Олександра Олексіївна, дружина міщанина м. Харкова Петра Івановича Луїцького[2]. За свідченням Павла Судоплатова, його батько був мельником. Вважав себе українцем[3].

З 14 років служив у системі ВНК-ДПУ. Був шифрувальником особливого відділу, молодшим оперпрацівником апарату ДПУ України.

1927 року — працівник секретного відділу «української ҐПУ» в Харкові. Тоді познайомився з білоруською єврейкою Еммою Кагановою — працівницею ҐПУ, секретаркою Менделя Хатаєвича — одного зі співвиконавців Голодомору 1932-33. З нею одружився 1928-го.[4] З 1933 року служив в апараті ОДПУ СРСР; до Москви його взяв В. Балицький[5][6] З 1941 — заступник начальника зовнішньої розвідки НКВС. На початку радянсько-німецької війни 1941—1945 очолив 4-е Розвідувально-диверсійне управління НКВС СРСР. З 1944 року — начальник групи (пізніше — відділу) «С», яка провадила агентурне добування й узагальнення матеріалів з атомної проблематики.

Відповідальний за проведення кількох важливих акцій терору щодо політичних опонентів Йосифа Сталіна та противників радянської влади. Безпосередньо причетний до вбивства Євгена Коновальця (1938), учасник замаху на Лева Троцького, організатор ліквідації Олександра Шумського (1946), єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі та Романа Шухевича (1950). Одним із головних напрямів його діяльності була боротьба з українським націоналістичним рухом.

1953 року, як співробітника Лаврентія Берії, Судоплатова заарештовано й засуджено, впродовж 1953—1968 він перебував в ув'язненні. Був звинувачений в організації вбивств і створенні лабораторії сильночинної отрути — для ліквідації противників Берії.

У серпні 1991 року звернувся до ЦК КПРС з проханням поновлення в партії, в якому писав: «Коли для партії настали важкі часи, я хочу бути разом із нею».

Після реабілітації 1992 почав давати інтерв'ю, написав спогади «Записки небажаного свідка», в яких зізнався у своїй терористичній діяльності. За важливістю матеріалів про функціонування сталінського режиму й радянської системи спогади Судоплатова історики ставлять в один ряд із мемуарами Микити Хрущова.

• ↓ Старший лейтенант державної безпеки (30.12.1936)
• ↓ Капітан державної безпеки (від 25.09.1938 р.);
• ↓ Майор державної безпеки (від 14.03.1940 р.);
• ↓ Старший майор державної безпеки (від 8.08.1941 р.);
• ↓ Комісар державної безпеки 3-го рангу (від 14.02.1943 р.);
• ↓ Генерал-лейтенант (від 9.07.1945 р.).

Був позбавлений військового звання як засуджений судом Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1958 року. У 1998 році Президент Російської Федерації підписав Указ про відновлення військового звання генерал-лейтенанта П. А. Судоплатову посмертно у зв'язку з його реабілітацією[7].

• орден Леніна;
• три ордени Червоного Прапора;
• орден Суворова 2-го ступеня;
• орден Вітчизняної війни 1-го ступеня;
• два Ордени Червоної Зірки;
• знак «Заслужений працівник НКВС»;
• та різні медалі.

Був позбавлений усіх нагород за вироком суду в 1958 році. У 1998 році Президент Російської Федерації підписав Указ про відновлення генерал-лейтенанта П. А. Судоплатова посмертно з правом на всі державні нагороди у зв'язку з його реабілітацією[7].

Мешканці Запоріжжя обурилися встановленому у Хортицькому районі білборду на честь його 111-річчя. Справою зайнялося СБУ[8].

• Судоплатов П. А. // «Спецоперации. Лубянка и Кремль 1930—1950 годы». — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 1997 г. — ISBN 5-87322-726-8 (рос.)
• Судоплатов П. А. // «Разные дни тайной войны и дипломатии. 1941 год». — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 2005 г. — ISBN 5-224-04960-1 (рос.)
• Судоплатов П. А. // «Победа в тайной войне. 1941—1945 годы». — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 2005 г. — ISBN 5-224-05345-5 (рос.)
• Судоплатов П. А. // «Разведка и Кремль. Записки нежелательного свидетеля». — г. Москва: изд. «Гея», 1996 г. — ISBN 5-85589-024-4 (рос.)

• (англ.) Symon Petliura, Yevhen Konivalets, Stepan Bandera -Three Leaders of Ukrainian Liberation Movement murdered by the Order of Moscow Ukrainian Publishers Limited. 237, Liverpool Road, London, United Kingdom. (audiobook).

• Володимир Косик. Спецоперації НКВД-КГБ проти ОУН: боротьба Москви проти українського націоналізму 1933—1943. Дослідження методів боротьби.— Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2009.— 160 с., іл. ISBN 978-966-1633-15-4
• Подкур Р. Ю., Шаповал Ю. І. Судоплатов Павло Анатолійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 897. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Судоплатов А. П. // «Тайная жизнь генерала Судоплатова». Кн. 1 и 2. — г. Москва: изд. «ОЛМА-ПРЕСС», 1998 г. — ISBN 5-224-00136-6 (рос.)
• Петров В. Н. // «Кто руководил органами госбезопасности. 1941—1954». — г. Москва: изд. «Звенья», 2010 г. — С. 825—826.
• Anatoli Sudoplatov, Pavel Sudoplatov, Leona P. Schecter, Jerrold L. Schecter. // Special Tasks. 576 pages Publisher: Back Bay Books; Updated edition (June 1, 1995) — ISBN 0-316-82115-2; ISBN 978-0-316-82115-5 (англ.)

• Судоплатов Павло Анатолійович в бібліотеці Максима Мошкова (рос.)
• Биография на сайте Службы внешней разведки (рос.)
• Памятник Судоплатову Павлу Анатольевичу (рос.)