Сікорський Михайло Іванович

Михайло Іванович Сікорський народився 13 жовтня 1923 року в українському місті Чигирин, що тоді входило до складу Київської губернії, Української РСР, СРСР у сім'ї робітників. У Михайла Івановича було двоє братів: Іван й Олександр та сестра Марія. Батько дітей, Іван Іванович помер, у 1930 році, коли Михайлу було лише сім років, а мати, Марфа Мусіївна, ще через три роки — у 1933 році. Після смерті батьків Михайла разом із братами і сестрою було відправлено у дитячий будинок.

У Чигирині юнак закінчив 8 класів місцевої середньої школи № 1, а згодом, з 1939 року навчався в Запорізькому авіаційному технікумі імені К. Є. Ворошилова (нині — Запорізький авіаційний коледж імені О. Г. Івченко), який закінчив у 1943 року в Омську, куди на початку Другої світової війни був евакуйований навчальний заклад. Після його закінчення Сікорський був залишений у технікумі на посаді інструктора. За гарну роботу на Омському авіаційному заводі імені П. І. Баранова та у технікумі був нагороджений двома медалями.

У 1946–1951 роках Михайло Сікорський навчався на історичному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка. По закінченню навчального закладу, Михайло Іванович був призначений на посаду директора Переяслав-Хмельницького історичного музею. 1966 року за заслуги в розвитку культури й успіхи в роботі з культурного обслуговування населення України Указом Президії Верховної Ради УРСР Михайлу Сікорському було присвоєно звання Заслуженого працівника культури.[1]

Протягом багатьох років Михайло Іванович був членом правління Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, Національної спілки краєзнавців і Українського фонду культури.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР № 123 від 13 березня 1979 року історичний музей було розформовано. Натомість було засновано Державний історико-культурний заповідник[2], директором якого було призначено Михайла Івановича Сікорського. 1989 року Постановою Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу та Ради Міністрів УРСР йому присуджено Державну Премію УРСР імені Т. Г. Шевченка у галузі літератури, журналістики і мистецтва. А у 1996 році рішенням вченої ради Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту імені Г. С. Сковороди Сікорському було присвоєно вчене звання доцента кафедри історії та культури України.

У 1999 році заповідник отримав статус національного і змінив назву на Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав».[1] Сікорський був призначений на посаду генерального директора, а з 29 січня 2008 року — почесного генерального директора. За майже 60 років подвижницької праці Михайло Іванович підняв багатющий пласт історії і культури древньої переяславської землі. Нині до його складу входить 24 тематичні музеї, а у фондах яких зберігається 173 тисячі пам'яток історії та культури основного фонду збереження. Указом Президента України Віктора Ющенко № 459/2005 від 11 березня 2005 року «за самовіддане служіння Україні на ниві збереження і увічнення культурної і духовної спадщини українського народу, багаторічну подвижницьку науково-просвітницьку діяльність» Михайлу Івановичу було присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави.[3]

27 вересня 2011 року Михайло Іванович Сікорський помер у Переяслав-Хмельницькому. Його поховали на Заальтицькому кладовищі.

Михайло Сікорський систематично публікував матеріали з історії України, краєзнавства, археології в наукових збірниках, альманахах, найрізноманітніших періодичних виданнях як в Україні, так і за кордоном. Він входив до редакційних колегій журналів «Українська культура» та «Музеї України». Михайло Іванович — автор 130 наукових праць і публікацій, серед них — 12 книг і монографій, зокрема,[1] «Переяслав-Хмельницький» (1969), «На землі Переяславській» (1983), «На землі Київській» (1991), «Київщина» (1992), «Скарби нашої пам'яті» (1993), «Українська народна естетика» (1997), «Музеї землі Переяславської» (2004).[3]

• Медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
• Заслужений працівник культури України (1966);
• Орден Трудового Червоного Прапора (1976);
• Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР (1983);[1]
• Почесний громадянин міста Переяслав-Хмельницький (1984);
• Орден Жовтневої революції (жовтень 1986);[3]
• Державна Премія УРСР імені Т. Г. Шевченка у галузі літератури, журналістики і мистецтва (1989);
• Республіканська премія імені Д. І. Яворницького (1993);[1]
• Почесний член Академії архітектури України (1993);
• Орден Богдана Хмельницького III ступеня (23 вересня 1995, «за активну участь у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр., значний особистий внесок у дослідження і популяризацію історико-військової і культурної спадщини українського народу»);
• Почесний громадянин Останкінського району міста Москва (1997);[3]
• Почесна грамота Кабінету Міністрів України (1998);
• «Почесний діяч Єврейської ради України» (1999);[1]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (21 серпня 2001, «за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України»);[3]
• Почесна грамота Київської обласної державної адміністрації (2001);
• Премія імені В.І. Вернадського (2001);[1]
• Орден святого рівноапостольного князя Володимира (квітень 2003);[3]
• Премія «Гордість України» (2003);
• Герой України (11 березня 2005);
• Золота медаль Академії мистецтв України (2008);
• Золота медаль Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури (2008);
• Почесна відзнака Міністерства культури і туризму України (2008);
• Почесна відзнака Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (2008);
• Почесна відзнака Верховної Ради України (2008).[1]

У місті Переяслав-Хмельницькому відкрито дві меморіальні дошки на честь Героя. Першу було відкрито 17 травня 2012 року, напередодні Міжнародного дня музеїв, на фасаді будинку, де жив Сікорський у 1965–2011 роках на вулиці Ковальській, 8а, а другу — 24 вересня 2012 року, напередодні річниці від дня смерті, біля Музею Заповіту Тараса Григоровича Шевченка, де він жив у 1951–1965 роках і працював 60 років у 1951–2011 роках на вулиці Шевченка № 8.[3] У тому ж місті 26 червня 2014 року на честь Михайла Івановича, рішенням Переяслав-Хмельницької міської ради було перейменовано вулицю Московську.[4]

Із 2013 р. щорічно в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі проводиться Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання».

На честь М.І.Сікорського у 2013 р. заснована щорічна загальноукраїнська краєзнавча премія Національної спілки краєзнавців України, яка присуджується діячам культури, науки та освіти за вагомий внесок у дослідження і збереження культурної спадщини України та розвиток музейної справи.

• Бондаренко Р.І., Ткаченко В.М. Сікорський Михайло Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 574. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Михайло Іванович Сікорський. Офіційний сайт Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».