Тадеуш Ценський

Батько — Людомір Ценський, мати — його дружина Магдалена з Йорданів.

Народився у родинному маєтку Вікно на Галичині, гордістю якого була книгозбірня. Закінчив правничий факультет Францисканського університету.

Після 3-річної адвокатської практики покинув її, осівши у власному маєтку Дорогичівка Заліщицького повіту[1]. У 1894 році одружився з донькою графа, засновника Природничого музею у Львові Володимира Дідушицького Марією, яка отримала у посаг багатий маєток у селі Пеняки. Протягом 30 років беззмінно обирався маршалком Заліщицької повітової ради.

З 1901 року — посол до Галицького крайового сейму. Був чільним діячем Сторонництва національної демократії.

Восени 1912 року в його палаці у Пеняках відбулася зустріч очільників польського руху народового; зокрема, були присутні Роман Дмовський, Йоахім Бартошевич.

Після початку Першої світової війни 1 серпня 1914 року обраний головою Центрального національного комітету, створеного поляками у Львові. Перейшов на антигабсбурґські та проросійські позиції.

Після заняття російськими військами східної Галичини разом із графом Александром Скарбеком спричинив 21 вересня 1914 року саморозпуск Східного легіону. У грудні 1914 року заарештований австрійцями і разом з родиною інтернований на понад два роки — спершу до Бозена в Тиролі, а потім до Ґмундена під Віднем. Палац у Пеняках було спалено і зрівняно з землею австрійськими військами.

1 листопада 1918 року очолив Польський національний комітет у Львові.

У 1922 році був обраний від Тернопільської губернії до Сенату, де він працював у Юридичному комітеті. Був одним з авторів закону про страхування на випадок безробіття[2].

По смерті у 1925 році залишив заповіт, за яким 400 (за іншими даними — 350) морг землі передавав для присадибних ділянок польських інвалідів війни[3].

Похований на Меморіалі польських оборонців Львова — частині Личаківського цвинтаря.