Теодор Лешетицький

Теодор Лешетицький (пол. Teodor Leszetycki, нім. Theodor Leschetizky, в Росії був відомий під ім'ям Федір Осипович; 22 червня 1830, Ланьцут — 14 листопада 1915, Дрезден) — польський піаніст, музичний педагог та композитор.

Теодор Лешетицький
пол. Teodor Leszetycki
Зображення
Лешетіцкий на гравированном портреті Фердинанда Шмутцер (1911)
Основна інформація
Дата народження 22 червня 1830(1830-06-22)
Місце народження Шаблон:МР, Сандомирської воєводство, Царство Польське, Російська імперія[1]
Дата смерті 14 листопада 1915(1915-11-14) (85 років)
Місце смерті Энциклопедический музыкальный словарь : [рос.] / сост. Б. С. Штейнпресс, И. М. Ямпольский. — М. : Советская энциклопедия, 1966. — С. Дрезден.
Поховання Віденський центральний цвинтар
Громадянство Російська імперія, Німецька імперія
Професії піаніст, педагог, композитор
Освіта Віденський університет музики й виконавського мистецтва
Вчителі Карл Черні[2][3], Симон Зехтер і Julius Schulhoffd
Відомі учні Michael Zadorad, Karel van Arkd[4][5], Єсипова Анна Миколаївна[5][6], Q27915690?[7], Sofya Alexandrovna Malozyomovad[8], Q4192221?[9][10], Ігнацій Ян Падеревський[2][11][3], Юзеф Слівінський[12], Франц Шмідт, Мечислав Хоршовський[3], Smaragda Eger-Bergd, Lyubov Petrovna Shchetininad[13], Артур Шнабель[3], Сафонов Василь Ілліч, Бенно Мойсеєвич[3], Ignaz Friedmand[3], Ethel Leginskad[3], Elly Neyd[3], Ossip Gabrilowitschd[3], Mark Hambourgd[3] і Генрік Бобінський
Інструменти фортепіано
Жанри опера
 Файли у Вікісховищі


Біографія

Лешетицький народився в родині вчителя, який і дав йому перші уроки музики. У віці дев'яти років Лешетицький вперше виступив з оркестром, зігравши у Лемберзі (нині Львів) концертіно Черні з оркестром під орудою Франца Моцарта, а через деякий час сім'я переїхала в Відень, де він став учнем самого Черні. Незабаром Лешетицький почав давати концерти, паралельно займаючись композицією та вивчаючи право. В 1852 піаніст прибув до Санкт-Петербургу, де грав у присутності імператора Миколи I. Лешетицький залишився в місті і жив у ньому протягом понад 25 років, займаючись викладанням та концертною діяльністю. Коли в 1862 була відкрита Петербурзька консерваторія, її директор Антон Рубінштейн запросив Лешетицького на пост професора фортепіанного класу, який він займав до 1878.

Обкладинка що вийшов в Німеччині збірки «Твори з репертуару Есиповой та Лешетицького» (1884)

Виїхавши з Петербурга до Відня, Лешетіцкий продовжив викладати. Однією з перших його учениць, яка домоглася великих успіхів на концертній сцені, стала Анна Єсипова (в 1880–1892 була його другою дружиною). У середині 1880-х уроки у Лешетицького почав брати Ігнаци Ян Падеревський, який після своїх успішних виступів у США зробив ім'я свого вчителя всесвітньо відомим. В кінці 1880-х музикант припинив концертну діяльність (останній його концерт відбувся в 1887) і зосередився виключно на викладацькій. В 1906 він записав кілька творів у своєму виконанні на Вельт-Міньйон.

Творчість

Лешетицький виховав більше тисячі піаністів, багато з яких з успіхом виступали на концертних сценах протягом майже всього XX століття. Серед них — Артур Шнабель, Василь Сафонов, Еллі Неї, Ігнаци Фрідман, Осип Габрилович, Бенно Мойсейович, Ізабелла Венгерова, Олександр Брайловський, Мечислав Хоршовський та багато інших.

Лешетицький звертав особливу увагу на якість звуку, співучість мелодії, експресивність виконання, а віртуозні пасажі вимагав розглядати лише в контексті загальної структури твору. Незважаючи на те, що ряд музичних істориків та критиків називають це «Методом Лешетицького», сам він стверджував, що цей метод викладання він успадкував від Черні, нічого до нього не додаючи і не змінюючи. У роботі над твором він не вимагав багатогодинних вправ за інструментом, але розвивав в учнів уміння передчувати майбутнє його звучання.

Основу репертуару самого Лешетицького становила музика Бетховена, любов до якої йому прищепив Черні. Музику композиторів-романтиків — Шопена, Шумана та Ліста — піаніст також виконував з великим успіхом. Завдяки Лешетицькому до концертного репертуару піаністів після довгої перерви знову увійшли сонати Франца Шуберта, одним з перших активних виконавців яких став Артур Шнабель.

Лешетицький також написав ряд оригінальних творів — Фортепіанний концерт c-moll, оперу та багато творів для фортепіано соло, наповнених витонченістю та легкістю стилю.

Пам'ять

Ім'ям Лешетицького названі вулиці:

Примітки
  1. Нині — місто в Підкарпатському воєводстві Польща.
  2. Leschetizsky, Theodor // The Enciclopædia Britannicа — 12 — London, NYC: 1922. — Vol. XXXI English History to Oyama, Iwao. — P. 757.
  3. https://web.archive.org/web/20210106205217/https://www.lib.umd.edu/ipam/great-pianistic-traditions/theodor-leschetizky-and-his-pupils/leschetizky-school
  4. В. Арк фан // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 1. — С. 52.
  5. Г. Риман Лешетицкий // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 756–757.
  6. Г. Риман Есипова // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 506.
  7. Н. С. Толстов, Виктор Петрович // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1901. — Т. XXXIII. — С. 442.
  8. Ф. Малоземова // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 802.
  9. В. Зиновьев // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 2. — С. 536.
  10. Зиновьев, Павел Алексеевич // Русский биографический словарь — Петроград: 1916. — Т. 7. — С. 405–406.
  11. Г. Риман Падеревский // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 981.
  12. Сливинский, Иосиф // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1900. — Т. XXX. — С. 358.
  13. Щетинина, Любовь Петровна // Русский биографический словарь — СПб: 1912. — Т. 24. — С. 147.

Бібліографія
  • Осип Габрилович. A Great Master at the Piano. — Musical Courier, № 26 за 1930

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.