Теософія та буддизм
Теософське вчення запозичило деякі концепції та терміни з буддизму. Теософське Товариство стало організацією, що узяла на себе в 1875 році відповідальність за ознайомлення з ученням Будди (принаймні, як його розуміли теософи) численній аудиторії в Європі та Америці[1]. Опублікований в 1881 році «Буддійський катехізис» президента-фундатора Теософського Товариства Г. С. Олкотта був схвалений ланкійськими вченими ченцями[⇨].
Теософи-буддисти та теософи-буддологи
Засновники Теософського Товариства
25 травня 1880 року Г. С. Олкотт[1] і О. П. Блаватська[2], стоячи на колінах перед статуєю Будди у присутності буддійських священнослужителів храму в Ґалле, виконали обряд прийняття буддійської віри, отримавши Три Коштовності й узявши П'ять Обітниць[K 1]. Олкотт і Блаватська (що раніше отримала американське громадянство) стали першими американцями, що перейшли в буддизм в його традиційному розумінні[4].
У буддології склалася вистава, що «теософобуддисти» були попередниками всіх наступних західних, або, як їх сталі називати, «білих» буддистів. До того ж вони раціоналізували буддизм і, прагнучи очистити учення, видалили з нього елементи народного «забобону». Окрім цього, вони намагалися ототожнити буддизм з езотеричною доктриною, розглядаючи Господа Будду як «Вчителя-адепта»[K 2][K 3]. І, нарешті, вони вважали своїм обов'язком надання допомоги та політичної підтримки пригноблюваним сингальським буддистам[6][7][K 4].
Як президент Теософського Товариства Олкотт поклав початок відродженню буддизму на Шрі-Ланці, Товариство заснувало тут більше двохсот буддійських шкіл і декілька коледжів, найбільш відомі з них: Махінда Коледж, Ананда Коледж, Дхармараджа Коледж, Маліядева Коледж[K 5]. Він об'єднав різні секти Шрі-Ланки в буддійську секцію Теософського Товариства (1880); 12 сект Японії — в об'єднаний комітет з поширення буддизму (1889); буддистів Бірми, Таїланду та Шрі-Ланки — в Збори Південних Буддистів (1891)[9]. І на закінчення, північний і південний буддизм возз'єднували через підписання Чотирнадцяти Положень Буддизму (1891)[10].
Анагаріка Дгармапала
Важливою частиною роботи Олкотта на Цейлоні стало шефство над юним буддистом Доном Девідом Гевавітгараною, що узяв собі згодом ім'я Анагаріка Дгармапала[4][K 6].
Анагаріка Дгармапала[13], засновник Товариства Магабодгі, національний герой Шрі-Ланки, був однією з головних фігур в русі за відродження буддизму на Цейлоні в період британського колоніального владицтва[14][K 7]. У грудні 1884 року О. П. Блаватська, супроводжувана Ч. У. Ледбітером[16] і ще двома теософами, прибула на Цейлон. Ледбітер, слідуючи прикладу керівників Теософського Товариства, офіційно став буддистом, не відмовляючись від християнства (він був англійським священиком)[17]. Дон Девід приєднався до команди Блаватської, щоб плисти до Індії[K 8].
Після прибуття в Індію Дгармапала як член Теософського Товариства працював з Блаватської і Олкоттом. Вони порадили йому присвятити себе служінню «на благо людства» і приступити до вивчення палі та буддійської філософії[19][12]. Санґгаракшита писав, що в своїх 20 років Дгармапала був в рівній мірі захоплений і буддизмом, і теософією[20].
Після повернення з Індії Дгармапала працював в Коломбо генеральним секретарем буддійської секції Теософського Товариства, керував буддійською пресою[19][21]. У 1886 році він був перекладачем, коли разом з Олкоттом і Ледбітером здійснював лекційний тур по острову[22]. Він допомагав Олкотту в його роботі по організації буддійських шкіл[19]. Коли Олкотт доручив Ледбітеру підготувати скорочений варіант «Буддійського катехізису», Дгармапала взявся перекласти його на сингальський[23][K 9]. Робота Дгармапали та теософів сприяла відродженню буддизму в Шрі-Ланці й інших країнах Південного буддизму[25].
Ледбітер ініціював організацію в різних районах Коломбо великої кількості буддійських недільних шкіл. Він заснував також англійську школу, що стала згодом відомою як Ананда Коледж (один з найбільш знаменитих навчальних закладів Цейлону). Серед учнів цієї школи був молодий буддист Ч. Джинараджадаса, який пізніше займав пост четвертого президента Теософського Товариства (з штаб-квартирою в Адьярі)[26][K 10][K 11].
У 1893 році Дгармапала відправився на Захід, спочатку до Англії, а потім в Чикаго, де він представляв буддизм на Усесвітньому парламенті релігій. Хоча йому було лише 29 років, він був найзнаменитішим представником буддизму в парламенті. На конференції він зробив декілька виступів по трьох основних темах. По-перше, він сказав, що буддизм є релігією, що прекрасно узгоджується з сучасною наукою, тому що буддійські учення повністю сумісні з доктриною еволюції. Він виклав буддійську ідею про те, що космос є послідовний процес розгортання відповідно до законів природи. По-друге, Дгармапала заявив, що в етиці буддизму значно більше любові і співчуття, чим в проповідях християнських місіонерів, що працюють на Цейлоні. Третім пунктом його виступів було твердження, що буддизм — це релігія оптимізму й активності, але у жодному випадку не песимізму та бездіяльності[29][30].
Крістмас Хамфріс
У 1924 році в Лондоні Крістмас Хамфріс[31] заснував Буддійську Ложу Теософського Товариства[K 12]. На думку Хамфріса, в своїй основі теософія та буддизм ідентичні. Єдине життя після безлічі втілень повертається в Непроявлене. Всі окремі свідомості нереальні порівняно з «Я», яке є віддзеркалення Абсолюту. Карма та реінкарнація — базові закони. Шлях — за допомогою само-просвітлення, з Нірваною у результаті. Таким чином, писав Хамфріс, відмінність між теософією та буддизмом — виключно в акцентах[33][K 13].
Завдяки місіонерським зусиллям Анагаріки Дгармапали, в 1926 році британські буддисти заснували своє відділення Товариства Магабодгі[35]. Тоді ж Буддійська Ложа була перетворена в британське Буддійське товариство, президентом якого став Крістмас Хамфріс[36][37]. Хамфріс був невтомним мирським буддистом як лектор, публіцист, письменник та організатор. Він був автором і/або редактором «The Buddhist Lodge Monthly Bulletin», «Buddhism in England», «The Middle Way» та «The Theosophical Review»[36].
Воттс і Конзе
Британський філософ і буддійський автор Алан Воттс[38] п'ятнадцятирічним підлітком став членом Буддійської Ложі Теософського Товариства в Лондоні. Його перша книга «The Spirit of Zen» вийшла, коли йому було 19 років[K 14].
Активним членом Товариства був також Едвард Конзе, який став згодом знаменитим буддологом[39][40][K 15][K 16].
Д. Судзукі та Б. Судзукі
Відомий буддійський філософ і популяризатор дзен Дайсецу Судзукі[42][43][44] і його дружина Беатріс Судзукі стали членами Теософського Товариства в Токіо в 1920 році. Список членів Товариства, посланий в Адьяр 12 травня 1920 року, містив двадцять одне ім'я, у тому числі Д. Судзукі та Б. Судзукі. Після переїзду подружжів Судзукі в 1924 році в Кіото вони сформували нове відділення Теософського Товариства, яке було названо Ложею Махаяни. Велику частину членів Ложі складали професори університетів. У 1937 році Ч. Джинараджадаса (майбутній президент Теософського Товариства) прочитав в Токіо дві лекції, які доктор Судзукі переклав японською мовою[45].
Еванс-Вентц і Девід-Неель
Американський теософ Волтер Еванс-Вентц[46] найбільш відомий як редактор перекладу «Тибетської книги мертвих», виконаного К. Д. Самдубом і опублікованого в 1927 році[K 17]. Не дивлячись на критичні зауваження, яким наражався цей переклад, можна сказати, що уперше була виконана така велика робота для ознайомлення західної аудиторії з текстами тибетського буддизму[47][K 18]
Дослідниця Тибету, буддистка Александра Давид-Неель[49] також починала з теософії: вона приєдналася до Теософського Товариства, коли була в Адьярі[50][51].
Дослідження теософських текстів
На думку буддологів Девіда Рейгла та Річарда Тейлора, і сама О. П. Блаватська, і її безпосередні вчителі-магатми, і вчитель її вчителів були буддистами по вірі і лексиці, міцно зв'язані стосунками «учень-вчитель». Блаватська часто прибігає в своїх роботах до посилань на буддизм, особливо, на учення махаяни, тоді як у «листах магатм» буддизм присутній фактично на кожній сторінці, і це відразу видно по частому використанню специфічної термінології з санскриту, палі, тибетської, китайської і монгольської мов[52][53].
Листи магатм
К. Хамфріс писав: «Наші теософські знання отримані від двох Вчителів, що підготували О. П. Блаватську для її місії в світі. Пізніше ці знання стали доступними після публікації у 1923 році "Листів магатм до А. П. Сіннетта"»[54][K 19]. Хамфріс відзначив, що обидва засновники Теософського Товариства стали буддистами, і що найважливіше: «Два Вчителі, що ініціювали теософський рух, заявили, що їх Великий Керівник вчив Нірвані та Дгармі, а їх безпосередній Вчитель, магачоган, говорив про Гаутаме Будді як про втілений дух абсолютного самопожертвування та людинолюбства на цій землі печалі»[56][57]. Продовжуючи розмову про Будду, Хамфріс неодноразово цитує Вчителя Кут Хумі[K 20]:
- «Наш великий Будда — заступник всіх адептів, реформатор і законодавець окультної системи»[59][60].
- «У наших храмах не поклоняються ні Богові, ні богам, але лише тричі священній пам'яті високої і святійшої людини, який будь-коли жив»[61][62].
На думку Хамфріса, ті, хто називають себе теософами або буддистами, повинні вчитися самі і учити інших, користуючись «найбільшими скарбами мудрості», що знаходяться в їх розпорядженні[56].
«Таємна доктрина»
Гаррі Олдмедоу писав, що друга велика книга Блаватської, «Таємна доктрина», містить елементи ваджраяни, незрідка об'єднані з ідеями з веданти. Він відзначив: «Лама К. Д. Самдуб був досить інформований, щоб стверджувати, що описи бардо в працях О. П. Блаватської підтверджують її заяви, що вона була присвячена в сокровенні учення тибетського буддизму. Це не менше авторитетне, чим затвердження Д. Т. Судзукі про те, що її розуміння буддійського учення в „Голосі Безмовності“ вказує на її посвячення в сокровенні розділи учення махаяни»[63].
Хамфріс в автобіографії дає високу оцінку книзі Блаватської «Таємна доктрина». Свого часу він опублікував свій короткий виклад цієї книги[55][K 21].
Дослідження по ідентифікації згадуваних в «Таємній доктрині» книг Киу-ті, складових, як виявилось, разом з «Книгою Дзіан» тантрічний розділ тибетського буддійського канону, були проведені тибетологом Девідом Рейглом[64][65].
«Голос Безмовності»
Про книгу «Голос Безмовності», яку Блаватська називала перекладом з таємної мови сензар, Судзукі сказав: «Тут справжній буддизм махаяни». Антологія Хамфріса «The Wisdom of Buddhism» містить лише п'ять праць, що відносяться до Тибету, і останнім і найбільш об'ємним є обширний фрагмент з «Голосу Безмовності»[41]. По словах Еванс-Вентца, лама К. Д. Самдуб вважав, що, всупереч критиці в адресу праць Блаватської, вона, очевидно, була знайома з ученням вищого ламаїзму, в яке, по її твердженнях, вона була присвячена[66].
Хамфріс стверджував, що теософи та буддисти Заходу, які незрідка вийшли з інших конфесій, мають немало загальних досягнень: «Наприклад, „Голос Безмовності“, безумовно буддійська робота, — як написав мені з Цейлону Анагаріка Дгармапала, а Далай-лама багато пізніше відзначив це на моєму екземплярі книги — і „Буддійський катехізіс“ полковника Олкотта»[56].
Арнольд Калнітський в своїй книзі про теософський рух писав, що затвердження Блаватської про її фізичне перебування і життя в Тибеті протягом довгого часу бралося під сумнів, проте вміст її книги «Голос Безмовності» «відображає дійсні переживання буддиста», навіть якщо не визнавати її як створену на основі справжнього буддійського джерела[67].
Критика «теософобуддизму»
У 1887 році В. Лесевич стверджував, що «нью-йоркське теософське товариство» вважає себе таким, що володіє якимись «таємничими пізнаннями», що нібито збереглися з прадавніх часів в деяких «буддійських духовних осіб». Украй цікавим документом, як він виразився, «цього таємничого буддизму» є складений Олкоттом «катехізис», в якому той виклав основи «теософобуддійського учення». Лесевіч ставить в даному питанні крапки над «і», зробивши наступне зауваження: «Якого роду публіку можуть вони [теософи] уловлювати, тут можна бачити з дотепного викриття шарлатанських прийомів пані Блавацької, що взялася тлумачити про філософію Платона і що набовтала цілу тьму-тьмущу всілякої нісенітниці»[68].
У 1890 році В. С. Соловйов писав, що книга Блаватської «Ключ до теософії», так само як і інші твори її і її однодумців, «представляє буддизм з нового боку, який в нім навряд чи хто раніше підозрював, — а саме, як релігію, хоча і без твердих догматів, але з дуже визначеною і, по суті, винятковою тенденцією до самообожествленію людини»[69]. У 1892 році Соловйов, як би підбиваючи підсумок діяльності Блаватської, зробив вивід, що вона в своїх книгах «Викрита Ізіда», «Таємна доктрина» та «Ключ до теософії» намагалася «в три прийоми» викласти суть езотеричного буддизму:
«Перша з цих книг рясніє іменами, виписками і цитатами. Хоча велика частина цього матеріалу узята, очевидно, не з перших джерел, проте не можна відмовити авторові в обширній начитаності. Зате систематичність і послідовність мислення відсутні сповна. Смутнішої і незв'язної книги я не читав у все своє життя. І головне, тут не видно щирого переконання, немає виразної постановки питань і добросовісної відповіді на них. <…> На чому ж, проте, заснована ця антирелігійна, антифілософська й антинаукова доктрина? Єдино на припущенні про існування якоїсь таємної мудрості, крупиці якої знаходяться в містиків всіх часів і народів, але яка в цілості зберігається якимсь за-гімалайським братерством, члени якого живуть по тисячі років і більш, можуть, не виходячи зі своєї келії, діяти в будь-якій точці земної кулі і тому подібне. Зовсім не заперечуючи, безумовно, можливості подібних речей, ми вважаємо, що учення, яке приймає їх дійсність як свій вихідний пункт, яке ґрунтується на якомусь голослівно стверджуваному секреті, — за який ніхто і ніщо не ручається, — ніяк не може бути визнано щирим і серйозним ученням».[70]
У 1893 році Макс Мюллер відмітив:
«Неможливо вивчити буддизм без попереднього освоєння санскриту та палі, інакше не прочитати канонічні книги і навіть не записати назви правильно. Мадам Блаватська не зробила це, хоча у неї були досить здібностей, щоб вивчити санскрит або палі. Але навіть її інформатори, мабуть, були майже повністю неосвічені в цих мовах, або, можливо, вони користувалися її довірливістю найбезсоромнішим чином».[71]
Гаррі Олдмедоу був упевнений в тому, що «всупереч легенді, вигаданій самій Блаватською і поширюваною її численними агіографами», вона ніколи не була в Тибеті. Її заяви, що вона отримала свої знання від «гімалайських магатм, що є членами свого роду братерства, проживають у віддаленої області Тибету і що володіють доступом до якихось джерел таємної мудрості, не можна розглядати серйозно»[72].
У 2015 році Удітха Девапрайя писав, що Олкотт створив «Буддійський катехізис» за образом і подобою католицького катехізису, після чого він заснував буддійські школи, навчальні програми яких копіювали за формою програми християнських місіонерів. В результаті все повернулося до тих порядків, з якими він боровся, таким чином, буддизм, «заснований» Олкоттом, не був дійсним буддизмом[73].
Тибетолог Дональд Лопез охарактеризував теософа Волтера Еванс-Вентца як «великого колекціонера текстів, написаних на мовах, які він ніколи не вивчав»[41].
Коментарі
- Одночасно з Олкоттом і Блаватської перейшов в буддизм активний член Теософського Товариства, що працював в штаб-квартирі Товариства, Дамодар К. Маваланкар, що відмовився від касти брамінів[3].
- Блаватська називала своїх таємничих вчителів «езотеричними буддистами»[4].
- Блаватська стверджувала, що до її приїзду до Америки вона сім років виучувалася в Тибеті у магатм , і що потім вона підтримувала з ними телепатичний зв'язок, особливо, з Вчителями Кут Хумі та Моріа — інколи через сни і бачення, або найчастіше, за допомогою листів, які матеріалізовивлісь в шафі в її кімнаті, або ж вона записувала їх сама автоматично[5].
- Олкотт став енергійним прибічником буддизму і захисником ланкийських буддистів[8].
- У 1880 році на Цейлоні були всього 2 буддійських школи. Завдяки зусиллям Олкотта ця цифра виросла до 205 шкіл і 3 коледжів до 1907 року[3].
- Завдяки Блаватської й Олкотту, Дон Девід був в 1880 році відкритий світу, і він приєднався до зусиль Олкотта по відродженню буддизму на Цейлоні[11][12].
- Олкотт також вважається провідною фігурою в сучасній історії ланкийського буддизму[1][15].
- Заздалегідь Девід отримав дозвіл у свого батька. Але в день від'їзду батько передумав, тому що йому приснився поганий сон. Ситуацію вирішила Блаватська: вона сказала батьку, що якщо Девіду не дозволять виїхати, він помре. «Дон Девід сяяв від щастя, коли Блаватська вела його за руку по сходнях»[18].
- «Малий буддійський катехізис» був схвалений і рекомендований для вчення дітей буддистів Хиккадуве Сумангалою. Виданий в двох частинах в 1889 році. Перекладений на сингальський Анагарікою Дгармапалою[24].
- Кажучи об себе, Джинараджадаса відзначив: «Я — буддист по народженню, але, перш за все, я — теософ, і тільки потім — буддист»[27].
- 23 червня 1886 року Блаватська написала Ледбітеру лист, в якому були рядки, що стосуються ланкийських буддистів: «Моя любов і благословення Дону Девіду і всім побратимам. Салями з моєю найбільшою повагою — первосвященикові преподобному Сумангалі. Просите у нього для мене благословення»[28].
- «Теософія, окультизм і буддизм химерно переплелися в особі Крістмаса Хамфріса»[32].
- «Теософія є концентрована мудрість людства»[34].
- Хамфріс познайомився з Аланом Воттсом на початку 30-х. Він був в захопленні від його книги «The Spirit of Zen», яку Воттс написав в 19 років[36].
- Едвард Конзе залишався теософом впродовж всього свого життя[41].
- Один з найзнаменитіших буддологов століття Едвард Конзе був теософом[37].
- Еванс-Вентц був прибічником теософської версії реінкарнації, викладеною А. П. Сіннеттом в «Езотеричному буддизмі» і потім детально описаною О. П. Блаватської в «Таємній доктрині»[41].
- Читаючи передмову, написане Еванс-Вентцім в 1927 році, слід пам'ятати про його ставлення до теософії. «Таємна доктрина» Блаватської завжди залишалася для нього «священною» книгою[48].
- Хамфріса дуже цікавили «Листи магатм до А. П. Сіннетта»[55].
- Згідно із затвердженням Ч. Джинараджадаси, Вчитель Кут Хумі — високий сановник секти тибетського буддизму «кутхумпа»[58].
- Дві найбільш значні роботи Блаватської — це «Таємна доктрина» та «Голос Безмовності»[2].
Примітки
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 602.
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 125.
- Adyar, 2010.
- Faces of Buddhism, 1998, с. 198.
- Lopez, 2011, с. 20—21.
- Faces of Buddhism, 1998, с. 199.
- Prothero, 1996.
- Melton, 2014, с. 127.
- Уланов, 2013.
- Bowden, 1993, с. 405.
- Burgan, 2009, с. 36.
- Lopez, 2008, с. 92.
- Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 26—28.
- Sunday Observer, 2011.
- Daily News, 2009.
- Tillett, 1986.
- Tillett, 1986, с. 147.
- Guruge, 1998, с. 349.
- Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 26.
- Sangharakshita, 2013, с. 25.
- Guruge, 1998, с. 368.
- Sangharakshita, 2013, с. 27.
- Sangharakshita, 2013, с. 28.
- Tillett, 1986, с. 977.
- Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 707.
- Sangharakshita, 2013, с. 29.
- Jinarajadasa, 1948, с. 29.
- Jinarajadasa, 2010.
- Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 27.
- Burgan, 2009, с. 34.
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 365—366.
- Oldmeadow, 2004, с. 91.
- Humphreys, 2013, Chap. 17.
- Humphreys, 2013, с. 168.
- Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 174.
- Oldmeadow, 2004, с. 93.
- Taylor, 1999, Chap. 1.
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 992.
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 197—198.
- Encyclopedia of Buddhism, 2013, с. 244.
- Lopez, 1999, с. 52.
- Пахомов, 2002.
- Bowden, 1993, с. 531.
- Burgan, 2009, с. 84.
- Algeo, 2007.
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 288.
- Oldmeadow, 2004, с. 137.
- Lopez, 1999, с. 55, 85.
- Dictionary of Buddhism, 2013, с. 224.
- Rice, 2004, с. 22.
- Lopez, 1999, с. 53.
- Reigle, 2000.
- Taylor, 1999, Chap. 2.
- Humphreys, 2013, с. 165—166.
- Oldmeadow, 2004, с. 92.
- Humphreys, 2012, с. 32.
- Jinarajadasa, 2010, Second letter.
- Jinarajadasa, 2010, First letter.
- Humphreys, 2012, с. 24.
- Mahatma letters, 1924, Letter № 9.
- Humphreys, 2013, Theosophy and Buddhism.
- Mahatma letters, 1924, Letter № 10.
- Oldmeadow, 2004, с. 131.
- Reigle, 1983.
- Reigle, 1999.
- Lopez, 1999, с. 67.
- Kalnitsky, 2003, с. 322.
- Лесевич, 1887, с. 15—17.
- Соловьёв, 1890.
- Словарь русских писателей, 1892, с. 317.
- Müller, 1893.
- Oldmeadow, 2004, с. 130.
- Devapriya, 2015.
Джерела
Наукові
- Bowden H. W. Dictionary of American Religious Biography. — Second edition. — Westport, Ct : Greenwood Press, 1993. — 686 p. — ISBN 0313278253.
- Burgan M. Buddhist Faith in America / Melton J. G., ed. — New York : Infobase Publishing, 2009. — 112 p. — (Faith in America) — ISBN 9781438102511.
- Buswell R. E., Lopez D. S. The Princeton Dictionary of Buddhism. — Princeton : Princeton University Press, 2013. — 1304 p. — ISBN 9781400848058.
- Kalnitsky Arnold. The Theosophical Movement of the Nineteenth Century: The Legitimation of the Disputable and the Entrenchment of the Disreputable. — Pretoria : University of South Africa, 2003. — 443 p.
- Keown Damien, Prebish Charles S. Encyclopedia of Buddhism / Keown D., ed., Prebish C., ed. — London : Routledge, 2013. — 952 p. — ISBN 9781136985881.
- Lopez Donald S. Buddhism and Science: A Guide for the Perplexed. — Reprint. — Chicago : University of Chicago Press, 2008. — 278 p. — (Buddhism and Modernity) — ISBN 9780226493121.
- Lopez Donald S. Prisoners of Shangri-La: Tibetan Buddhism and the West. — Reprint. — Chicago : University of Chicago Press, 1999. — 283 p. — (Tibetan Buddhism and the West) — ISBN 9780226493114.
- Lopez Donald S. "The Tibetan Book of the Dead": A Biography. — Princeton : Princeton University Press, 2011. — 192 p. — (Lives of Great Religious Books) — ISBN 9781400838042.
- Melton J. G. Encyclopedic Handbook of Cults in America. — First published in 1992. — New York : Routledge, 2014. — 424 p. — ISBN 9781135539986.
- Müller M. Esoteric Buddhism // The Nineteenth Century: a monthly review : журнал. — 1893. — Vol. 33, iss. 5. — P. 767—788. — ISSN 2043-5290.
- Obeyesekera G. Colonel Olcott’s reforms of the 19th Century and their Cultural Significance (PDF) // Aryasangha : сайт. — Colombo, 1992.
- Oldmeadow H. Journeys East: 20th Century Western Encounters with Eastern Religious Traditions. — Bloomington : World Wisdom, Inc, 2004. — 505 p. — (The library of perennial philosophy) — ISBN 9780941532570.
- Prebish Charles S., Tanaka Kenneth K. The Faces of Buddhism in America. — Berkeley : University of California Press, 1998. — 370 p. — ISBN 9780520213012.
- Prothero S. Henry Steel Olcott (1832—1907) and the Construction of "Protestant Buddhism". — Harvard University, 1990. — 644 p.
- Prothero S. The White Buddhist: Henry Steel Olcott and the Sinhalese Buddhist Revival // The white Buddhist: the Asian odyssey of Henry Steel Olcott. — Bloomington : Indiana University Press, 1996. — 242 p. — (Religion in North America) — ISBN 9780585109503.
- Reigle David. Theosophy and Buddhism // Fohat : журнал. — 2000. — P. 14—17, 22—23.
- Reigle David. The Books of Kiu-te, or, The Tibetan Buddhist tantras. — San Diego : Wizards Bookshelf, 1983. — 68 p. — (Secret doctrine reference series) — ISBN 0913510491.
- Reigle D., Reigle N. Blavatsky's Secret Books: Twenty Years' Research. — San Diego : Wizards Bookshelf, 1999. — 181 p. — ISBN 9780913510766.
- Taylor R. P. Blavatsky and buddhism. — Berkeley : University of California, 1999.
- Tillett G. J. Charles Webster Leadbeater (1854—1934), a biographical study. — Sydney : University of Sydney, 1986. — 1169 p.
- Wimalawansa S. Revival of Buddhism in Asia: Legacy of Colonel Henry Steel Olcott. — Karunaratne & Sons, 2011. — 84 p. — ISBN 9789559098911.
- Венгерова З., Соловьёв В. Блаватская Елена Петровна // Критико-биографический словарь русских писателей и учёных. — Санкт-Петербург : Семёновская Типо-литография, 1892. — Т. 3. — С. 301—319.
- Лесевич В. В. Новейшие движения в буддизме, поддерживаемые и распространяемые европейцами // Русская мысль : журнал. — 1887. — Т. 8. — С. 1—17.
- Пахомов С. В. Судзуки: буддист и буддолог // Основные принципы буддизма махаяны / Пер. с англ. С. В. Пахомова. — Санкт-Петербург : Наука, 2002. — С. 362—380. — ISBN 5-02-026180-7.
- Соловьёв В. С. Рецензия на книгу Е. П. Блаватской «The Key to Theosophy» // Русское обозрение : журнал. — 1890. — № 8.
- Уланов М. С. К вопросу о начале распространения буддизма на Западе // Современные научные исследования и инновации : журнал. — 2013. — № 11. — ISSN 2223-4888. Процитовано 2015-07-07.
Інші
- Algeo Adele S. Beatrice Lane Suzuki: An American Theosophist in Japan // Quest : журнал. — 2007. — Vol. 95, iss. 1. — P. 13—17. Процитовано 2015-08-17.
- Barker A. T. The Mahatma Letters to A. P. Sinnett from the Mahatmas M. & K.H / A. T. Barker, ed. — New York : Frederick A. Stokes Company Publishers, 1924. — 492 p.
- Devapriya Uditha. Colonel Olcott: Under Eastern Eyes // Colombo Telegraph : сайт. — 2015. Процитовано 2015-07-01.
- Epasinghe Premasara. Anagarika Dharmapala – a noble son of Sri Lanka // Sunday Observer : газета. — 2011. Процитовано 2015-08-15.
- Guruge A. Free at Last in Paradise. — AuthorHouse, 1998. — 716 p. — ISBN 9781585001361.
- Humphreys C. Exploring Buddhism. — Reprint. First published in 1974. — London : Routledge, 2012. — 196 p. — (Routledge Revivals) — ISBN 9781136228773.
- Humphreys C. Studies in the Middle Way. — Corrected edition. — London : Routledge, 2013. — 176 p. — ISBN 9781136772658.
- Jinarajadasa C. Buddha and His Message. — Adyar : Theosophical Publishing House, 1948. — 30 p. — (Adyar Pamphlets)
- Jinarajadasa C. K. H. Letters to C. W. Leadbeater. — Reprint. Originally published in 1941. — Whitefish, MT : Kessinger Publishing, 2010. — 122 p. — ISBN 1162578084.
- Rice Earle. Alexandra David-Neel: Explorer at the Roof of the World. — Infobase Publishing, 2004. — ISBN 9781438123967.
- Sangharakshita. Anagarika Dharmapala. — Lulu.com, 2013. — 181 p. — ISBN 9781291430714.
- Henry Steel Olcott // The Theosophical Society, Adyar : сайт. — 2010. Процитовано 2015-09-28.
- Col. Henry Steel Olcott: the great name in Buddhist History // Daily News : газета. — 2009. Процитовано 2015-07-08.