Тимошенко Михайло Лукич

Народився 21 вересня 1902 року в місті Катеринославі (Дніпро). У 1913 році він закінчив три класи церковноприходської школи, у 1920 році — п'ять класів гімназії. У 1949 році заочно закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка[1].

У 1919 році він працював секретарем Сумського повітового комітету комсомолу.

З серпня 1920 по червень 1921 рр. — співробітник оперативної (активної) частини Особливого відділу ВНК 6-ї армії.

З червня 1921 по жовтень 1924 рр. — оперуповноважений секретно-оперативної групи окружного відділу ДПУ в м. Суми;

З жовтня 1924 по лютий 1925 рр. — уповноваженим секретно-оперативної групи окружного відділу ДПУ у м. Куп'янську;

З лютого 1925 по січень 1926 рр. — начальник секретно-оперативного відділення окружного відділу ДПУ м. Ізюм;

З січня 1926 по серпень 1927 рр. — начальник секретно-оперативного відділення в м. Черкаси;

З серпня 1927 по жовтень 1928 рр. — начальник секретно-оперативного відділення ОДПУ м. Тульчин;

З жовтня 1928 по червень 1930 рр. — начальник секретно-оперативного відділення окружного відділу ДПУ у м. Ніжин;

З червня по вересень 1930 року — начальник секретно-оперативного відділення окружного відділення ОДПУ м. Артемівськ.

З вересня 1930 по серпень 1933 рр. — старший оперуповноважений Особливого відділу УВО ДПУ Української СРР.

З серпня 1933 по грудень 1934 рр. — виїхав у закордонне відрядження до Львова, де працював у резидентурі Іноземного відділу ОДПУ[2].

З грудня 1934 по грудень 1937 рр. — очолював Іноземний відділ УДБ УНКВС Молдавської АРСР.

З грудня 1937 по червень 1938 рр. — помічник начальника 3-го відділу УДБ УНКВС Дніпропетровської області та начальника Ворошиловградського міського відділу НКВС.

У 1938 році — начальник П'ятого відділу (розвідувального) Управління НКВС Української РСР[3].

З 27 серпня 1938 по 29 жовтня 1939 рр. — перебував під арештом.

З квітня 1940 року — викладав у Київській школі вдосконалення керівного складу НКВС.

З липня 1941 по липень 1943 рр. — начальник відділу Першого управління НКВС Української РСР.

З липня 1943 по лютий 1945 рр. — начальник оперативного відділу НКВС/НКДБ Української РСР.

З лютого 1945 по січень 1946 рр. — начальник оперативного відділу Управління у справах військовополонених і інтернованих МВС Української РСР.

З січня 1946 по березень 1947 рр. — заступник начальника Управління у справах військовополонених і інтернованих МВС Української РСР по оперативній роботі.

З серпня 1947 по липень 1950 рр. — заступник начальника Київської офіцерської школи МВС Української РСР із заочної форми навчання.

Помер в серпні 1987 р. в Чернігові, куди переїхав після смерті дружини[2].

• Орден Червоної Зірки (1943),
• Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (1944),
• Орден Леніна (1945),
• Орден Червоного Прапора (1945),
• Медаль «Партизанові Вітчизняної війни» II ступеня (1943),
• Медаль «За оборону Сталінграда» (1943),
• Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (1945).

• Українська зовнішня розвідка: від А до Я
• Скрипник О. Розвідники, народжені в Україні. — К.: Ярославів Вал, 2011. — С. 410—414.
• Керівники Української зовнішньої розвідки. В. Хоменко, О. Скрипник, І. Шиденко, І. Білоконь, В. Романюк