Тихонов Микола Семенович

Тбілісі. Будинок письменників Грузії. 1934 рік. Перший ряд: Симон Чіковані, Олександр Кутателі. Другий ряд: Сандро Шаншиашвілі, Микола Тихонов, Марія Неслуховська-Тихонова (дружина Миколи Тихонова), Ілля Мосашвілі. Третій ряд: Тамара Багратіоні-Міцишвілі, Єфемія Гедеванішвілі-Леонідзе, Маріам Касрадзе-Шаншиашвілі, Ніна Табідзе, Тиціан Табідзе.

Народився в сім'ї ремісника-цирульника (перукаря) і кравчині. Спочатку навчався в початковій міській школі, потім — у торговельній школі, де також викладали комерційні науки, товарознавство, стенографію. У 1911 році покинув навчання (за словами поета, закінчив школу), щоб допомагати своїй незаможної сім'ї. Працював писарем в Головному морському господарському управлінні. У 1915 році був призваний до армії, де служив у гусарському полку. У 1918 році вступив в РСЧА (Робі́тничо-Селя́нська Черво́на А́рмія), в 1922 році був демобілізований.

Тихонов рано почав писати вірші. Перша публікація у 1918 році. У молодості поет був послідовником Гумільова, випробував також потужний вплив творчості Кіплінга. Перші збірки віршів («Орда» і «Брага») вийшли в 1922 році. Численні вірші в цих збірниках стали класикою жанру балади: «Балада про цвяхи», «Балада про синій пакет», «Дезертир». Ці книги викликали величезний інтерес читачів; протягом 20-х років Тихонов залишався одним з найпопулярніших радянських поетів.

На початку 1920-х належав до об'єднання літераторів «Серапіонові брати» (до групи входили Корній Чуковський, Микола Гумільов, Борис Ейхенбаум та інші).

З кінця 1920-х років поет багато їздив по країні, зокрема на Кавказ. Уважно вивчав життя та історію народів Кавказу. Займався перекладами грузинських, вірменських, дагестанських поетів.

Учасник радянсько-фінляндської війни 1939—1940 років. Очолював групу письменників при газеті «На варті Батьківщини». Під час Великої Вітчизняної війни працював у Політуправлінні Ленінградського фронту. Вірші цього періоду увійшли до книги «Вогняний рік» (1942), найвідоміший твір воєнних років — поема «Кіров з нами». У 1944—1946 голова Правління союзу письменників СРСР.

У післявоєнний період Тихонов пише менше, що було пов'язано з значними громадськими навантаженнями. З 1949 року Тихонов був головою Радянського комітету захисту миру, в 1950 році став членом Бюро ВСМ. Побував у складі радянських делегацій в ряді країн Європи та Азії. У 1966 році першим серед радянських письменників був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Тихонов і Брежнєв — єдині, хто був нагороджений і Ленінською премією, і Міжнародною Ленінською премією «За зміцнення миру між народами».

Помер у Москві. Незадовго до смерті, виступаючи по радянському радіо, згадував про свого вчителя Гумільова (чиє ім'я було тоді під забороною) і цитував його вірші. Похований на Новодівочому кладовищі.

• Крук І. Т. Тихонов Микола Семенович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1984. — Т. 11, кн. 1 : Стодола — Фітогеографія. — 606, [2] с., [22] арк. іл. : іл., портр., карти с. — С. 258.
• Шевченківські лауреати. 1962–2007 : Енциклопедичний довідник / Автор-упор. М. Г. Лабінський; вступ. слова І. М. Дзюба, Р. М. Лубківський. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — С. 584—585.

• Тихонов Микола Семенович // Шевченківська енциклопедія: — Т. 6: Т—Я : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 259.