Триглав (божество)

Триглав
Божество в слов'янська міфологія і лужицька міфологіяd
 Медіафайли у Вікісховищі

Тригла́в — божество слов'ян, своєрідне втілення принципу триєдності світу.

Символіка Триглава

Найдавніші зображення Триглава, їх вік п'ять тисяч років, були знайдені в долині річки Інду та у ведійській міфології звалися — Трімурті. Мала вигляд чоловічої постаті з трьома обличчями і рогами.

Слов'яни в образі Триглава бачили триєдність Богів: Сварога, Перуна і Святовита, які насправді є язичницькою Трійцею. Побутує думка, що християнство запозичило культ святої Трійці саме з язичництва, адже це вірування є набагато старше від християнської догматики і за яке сперечалися єпископи ще на Нікейському соборі в 325 році.

Давній хронікар Еббон про значення Триглава писав: він має три голови, «бо під його владою є три держави, а саме Неба, Землі і Підземелля».

Троїсту природу Триглава ще іноді пояснюють через поняття трьох сфер буття, які мають відповідну символіку, відображену в Дереві Життя: коріння — покійні Предки (Нава), стовбур — живі люди (Ява), крона з гілками й листям — світ Богів (Права).

Деякі дослідники пов'язують ще Триглава з божеством Трояном, що фігурує серед слов'янських богів.

Опис

Опис ідола міститься в усіх трьох житіях єпископа Оттона Бамберзького, який його знищив, складених у XII столітті Гербордом, Еббоном і ченцем Пріфлінгенським. Так Герборд повідомляє, ще в 1124:

Були в місті Щецині чотири контіни (храми), але одна з них, головна, була споруджена з дивовижним старанням і майстерністю. Всередині і зовні вона мала скульптури, які виступали зі стін зображення людей, птахів і звірів, настільки відповідно до свого вигляду передані, що здавалися дихаючими і живими… Була також тут триголова статуя, що мало на одному тілі три голови, йменувалася Триглав; заволодівши ним, [Оттон] одні лише з'єднані голови, знищивши тіло, забрав з собою яко трофей і пізніше відправив у Рим як доказ їх навернення…[1]

Оригінальний текст (лат.)
Erant autem in civitate Stetinensi continae quatuor, sed una ex his, quae principalis erat, mirabili cultu et artificio constructa fuit, interius et ex-terius sculpturas habens, de parietibus prominentes irnagines hominum et volucrum et bestiarum, tam proprie suis habitutlinibus expressas, ut spirare pu-tares ac vivere… Erat autem ibi simulacrum triceps, quod in uno corpore tria capita habens Triglaus vocabatur; quod solum accipiena, ipsa capitella sibi cohaerentia, corpore commnmto, secum inde quasi pro tropheo asportavit, et postea Romam pro argumento conversionis illoruin transmisit…

Еббон дає такий опис статуї:

1126 Щецин… містить в собі три гори, з яких середня і найвища присвячена верховному богу язичників Триглаву; на ній є триглава статую, у якої очі й уста закриті золотою пов'язкою. Як пояснюють жерці ідолів, головний бог має три голови, тому що наглядає за трьома царствами, тобто небом, землею і пеклом, а обличчя закриває пов'язкою, оскільки гріхи людей приховує, немов не бачачи і не говорячи про них.[2]

У топоніміці

Триголовцями називається поле між селами Хотимир (у простолюдді Коцемир) і Жабокруками в Тлумацькому районі Івано-Франківської області. Тут є гора, яку в минулому знали як Триголоватка, бо на ній стояв триголовий ідол[3].

Археологія

У 1768 р. була знайдена бронзова статуетка Триглава коло села Прилвиць (нім. Prillwitzer Idole) та експонувалася на виставці Лужицького музею в м. Котбусі (на сході Німеччини)[4][5]. Це частина збірки відомої як «Прилвицькі ідоли», котрі академічною наукою вважаються підробними.

Див. також

Примітки
  1. Köpke, Rudolf. Herbordi Dialogus de vita Ottonis epsicopus Babenbergensis. II, 32. Hannover 1868. P. 89-91; див. повний текст на DMGH.
  2. Ebo. Vita Ottonts episcopi Bambergensis. III, 1. Ed. Jaffe, Monumnta Bambergensia (Bibliaiheca rerum Germamcarum 5, 1869) P. 580—692; ed. Wikarjak-Liman, Manumenta Polonine historica, ser. novas 7, 2 (1969).
  3. Пушик Степан. Бусова книга. Історія,фольклор,міфи. — Івано-Франківськ: Нова Зоря,2016. —Том шостий.Книга друга. — С. 207-208.
  4. Werner Meskank, «Sfalšowani přibohojo Słowjanow Архівовано 17 червня 2015 у Wayback Machine.», Chosebuz – 10.01.2006
  5. Сергей Прямчук, «Фальсификация славянских Богов - идолов в Германии», 2008 г. (рос.)
  6. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.