Сварог

Макс Фасмер пише, що теонім "Сварог" пов'язують з праслав. svara, svarь, що означає "той, що сварить, свариться; той, що карає".

Фінський дослідник Вільйо Йоханнес Мансикка також згадує запозичене в слов'ян румунське слово sfarogŭ, švarogŭ "сухий, палаючий"[2].

Слово "Сварог" може мати індоіранський корінь (пор. санскр. स्वर्ग; svarga «небо»). Проте ця гіпотеза є сумнівною, тому що вагомих доказів такого запозичення не існує.

Одним із джерел, що повідомляє нам про Сварога, є запис у Іпатіївському літописі під 1114 роком, що являє собою вставку зі слов'янського перекладу фрагменту грецької «Хроніки» Іоанна Малали церковнослов'янською (записано фонетично):

І бисть по потопє і по раздлєни язик, почьа царьствоваті пєрвоє Мєстром от рода Хамова, по нєм Єрємія, по нєм Хвеоста, іжє і Сварого нарєкоша Єгиптянє… Тє жє Хвєоста закон уставі жєнам за єдін мужь посягаті… сєго раді прозваша і бог Сварог. І по сєм царьствова син єго, імєнєм Солньцє, єго жє наріцьають Дажьбог Солньцє царь, син Сварогоу, єжє єсть Дажьбог, бє бо мужь сілєн.

У даному уривку, при перекладі з грецької на старослов'янську мову, ім'ям Сварог було перекладено ім'я Гефест (а Дажбог — Геліос).

Версія про Сварога, як бога-коваля, є інтерпретацією фрагменту, наведеного у Повісті временних літ за 5622 (1114) рік. Там, на підтвердження правдоподібності оповідання про падіння з хмари «скляних очок», наводяться оповідання з «Хронографа» про падіння білок, пшениці та іншого з хмар. Зокрема починається розповідь про падіння кліщів з неба у Єгипті, що обривається на середині. Згідно з цим оповіданням, у Єгипті «після потопу і після поділу мов почав царювати спочатку Местром, з роду Хама, після нього Єремія, потім Феоста, якого єгиптяни називали Сварогом. За царювання цього Феоста у Єгипті впали кліщі з неба, і почали люди кувати зброю, а до того палицями та камінням билися. Той же Феоста закон видав про те, щоб жінки виходили заміж за одного чоловіка і вели Стриманий спосіб життя … Якщо ж хто переступить цей закон, хай вкинуто його в піч вогненну. Того ради прозвали його Сварогом, і шанували його єгиптяни». Після нього царював його син, «на ім'я Сонце, якого називають Даждьбогом», при якому «настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і всі вихваляли його». Цілком імовірно, що ця розповідь сходить до перекладу хроніки Іоанна Малали.

На думку академіка Михайла Грушевського та деяких дослідників, Сварог — головний, єдиний бог творчої сили цілої природи, володар світу, батько українського пантеону[3][4].

На думку хорватського науковця Ватрослава Ягича, Сварог не був найвищим богом слов'ян, та що це був бог північний, новгородський, а не південний. Подібної думки дотримувався літературознавець Євген Анічков, який окрім того стверджував, що Сварог узагалі не ім'я бога, а назва священного вогню, і саме тому його не було серед пантеону Володимира[5].

За слов'янською міфологією Сварог є небесним ковалем, що викував Світ, покровителем ковальства та ковалів, а також опікуном ремесла, який населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу та родини. Є винахідником плуга та жорен, навчив людей молоти зерно та пекти хліб.

Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо косих хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок Софійського собору в Києві[6]. Пізніше його уявляли з топірцем у золотих руках або з молотом у Небесній кузні. Він володіє епітетом прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу, можливо, походить український вислів «золоті руки», яким позначають майстрів якоїсь справи.

Зірка Алатaр (Хрест Сварога)

Деякі рідновірці роблять припущення, нібито в слов'янському язичництві існував єдиний бог, як у християнстві, який мав множинні уособлення. Це стверджує Велесова книга, літературний фальсифікат ХІХ або ХХ століття:

А будь блудень який, який буде перераховувати богів тих, відокремлюючи від Сварога, ви будете вирвані з роду, бо немає в нас богів крім Вишня. І Сварог і інші суть многі, бо бог єдиний і множинний. Та не розділяє ніхто тої множини і не рече, що маємо богів багато.[7] Оригінальний текст (укр.) аще боть іе блоудень інь іакове олещашеть бозе тоіа одіеліащеве освргы ізверзждень буде ізрды іако не ніеміахомъ бозіа развіе вышень і сврг і іноі соуте множествоі іако бг іе іединь и мнъжествень да сен не разділіащеть нікіе тоа множьства і не рещашеть якожде іміахомь богы многоа се бо свентыре аде до ноі і да боудіемь достіщеноі овіа (30)

Сварог є першою особою Триглава, до якого рідновірці також зараховують Перуна й Святовита.

Річне коло сузір'їв (тобто, календар) рідновірці звуть Колом Сварожим.

У Середньовіччі, але, ймовірно, пізніше доби Київської Русі, приблизно в XIV—XV ст., функції Сварога перейшли (за схожістю з його основною ковальською функцією) Кузьмодемьяну, або двом святим: Кузьмі і Дем'яну.

У сільському християнському пантеоні Кузьмодемьяну відводилося вельми почесне місце — нерідко відразу після господа-бога і богородиці. Його іноді величають богом. Поза змієборчої легенди Кузьма і Дем'ян як покровителі сім'ї та ковальської справи відомі дуже широко у всіх східнослов'янських землях, що дозволяє вважати їх прямими спадкоємцями язичницького Сварога, героя праслов'янського міфу і епосу.

• Сварґа

• Д. Я. Вортман. Сварог // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 468. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

• Сварог, Сварожич // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1964. — Т. 7, кн. XIII : Літери Риз — Се. — С. 1686. — 1000 екз.
• Сварог // Українська релігієзнавча енциклопедія / А. Колодний та ін. – Київ: Інститут філософії НАН України, 2015.
• Пашник С.Д .Род: Сварог, Рожаниця та їхні діти