Улюч

Назва

У 1977—1981 рр. в ході кампанії ліквідації українських назв село називалося Лонка (пол. Łąka).

Історія
Оборонна церква св. Миколи XV ст. Перша письмова згадка 1507 року. Розібрана 1908 року
Церква Вознесіння Господнього. 1659

Вперше згадується в пам'ятках за 1373 рік[2]. Село знаходилось у Сяноцькій землі Руського воєводства. Воно належало до самбірської економії Королівщини та було центром ключа, до якого належали села Добра і Гломча. Біля оборонної мурованої церкви св. Миколи існував василіанський монастир, після ліквідації якого 1744 майно ченців перенесли до монастиря василіан у Добромилі.

За переписом 1882 року в селі жило 1342 українці, 98 поляків, 181 німець і єврей.

На початок Другої світової війни з 2040 населення села українці-грекокатолики становили 1620, латинники — 20, поляки — 200 (переважна частина вживали українську мову), євреї — 200[3]. У середині вересня 1939 року німці окупували село, однак уже 26 вересня 1939 року мусіли відступити з правобережної частини Сяну, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова вона належала до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР село Улюч в ході утворення Дрогобицької області включене до Добромильського повіту[4]. Територія ввійшла до складу утвореної 27 листопада 1939 року Дрогобицької області УРСР (обласний центр — місто Дрогобич) і утвореного 17.01.1940 Бірчанського району (районний центр — Бірча)[5]. Наприкінці червня 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська знову заволоділи цією територією і розпочали примусову мобілізацію. В березні 1945 року територія віддана Польщі.

У селі стаціонував підрозділ УПА під командуванням Михайла Дуди, псевдо Громенко. 12 січня 1946 на село напало 3000 солдат ВП, які спалили 2 господарства, 2 млини і заарештувало 40 чоловіків. 21 березня 1946 у селі у засідку підрозділу Бурлаки попав загін ВП, що пацифікував українські села і який втратив 14 вояків вбитими. 29 травня 1946 село атакувало ВП, яке спалило 300 господ і вбило 6 селян. Після цього біля тисячі селян вивезли на терени УРСР. 27 червня дві сотні УПА атакували підрозділ ВП, який у відповідь наступного дня спалив 33 будинки і вбив 6 селян. Підрозділи УПА знаходились у селі ще у вересні 1946 року. 28 квітня 1947 року 550 селян вивезли в ході акції «Вісла» на понімецькі землі.[6] З давньої забудови села залишився один будинок і церква Вознесіння Господнього, яку відреставрували 1957 року, церква входить до маршруту Шлях дерев'яної архітектури Підкарпатського воєводства. Нова церква св. Миколи була розібрана у 1950-х роках.

Сьогодення

Сьогодні у селі проживає 150 осіб, для яких у 2001 році збудували філіальний костел Матері Божої Фатімської.

Народились
Пам'ятний знак Михайла Вербицького на цвинтарі церкви Вознесіння Господнього

Примітки
  1. Studia historyczne, t. 12. 1969, str. 178
  2. Fr. Persowski. Studia nad pograniczem polsko-ruskim w X—XVI wieku. 1962.
  3. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 3, 115 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  4. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)
  5. Хроніка за 17 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України
  6. Акція «Вісла». Документи / упор. Євген Місило. — Львів; Нью-Йорк: Наукове товариство ім. Т. Шевченка, 1997. — ISBN 5-7707-8504-7. — С. 437.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.