Добромильський повіт

Добромильський повіт (нім. Bezirk Dobromil; пол. Powiat dobromilski) — історична адміністративно-територіальна одиниця у складі Королівства Галичини і Володимирії, ЗУНР, Польщі та УРСР. Центром повіту було м. Добромиль.

Добромильський повіт
ОкругСяноцький (до 1867)
Коронний край Королівство Галичини та Володимирії
Країна Австрійська імперія
Австро-Угорщина
ЦентрДобромиль
Створений 1850
Площа 527,35 км² (1879)
Населення 53 176 (1879)
Найбільші міста Добромиль, Бірча

Австро-Угорщина

Провісник пізнішого повіту Судовий повіт Добромиль (адміністративно-судовий орган влади) був створений наприкінці 1850 р. Повітова судова виконавча влада підпорядковувалась утвореному того ж року апеляційному суду у Львові (за підпорядкованістю до якого повіти вважались належними до Східної Галичини на противагу апеляційному суду у Кракові як критерію належності до Західної Галичини).

Сам Добромильський повіт як орган адміністративної влади після проголошення в 1854 р. був створений 29 вересня 1855 р. (паралельно до наявного судового повіту) у складі округу Сянік.

Після скасування окружних відомств наприкінці жовтня 1865 р. їх компетенція перейшла до повітових управлінь. За розпорядженням міністерства внутрішніх справ Австро-Угорщини 23 січня 1867 року під час адміністративної реформи місцевого самоврядування збільшені повіти, зокрема до Бірчанського повіту (з 49 самоврядних громад-гмін) приєднаний Добромильський повіт (з 31 гміни), однак залишились повітові суди в Добромилі та Бірчі. У такому вигляді повіт існував до 1940 року: до 1 жовтня 1876 р. під назвою Бірчанський, надалі (внаслідок перенесення повітового управління до Добромиля) — як Добромильський.

Повіт Добромиль складався (за переписом населення 1910 року) з 96 гмін (самоврядних громад) і 75 фільварків та займав площу 865 км². Якщо в 1900 році населення налічувало 62 274 особи, у 1910 році тут проживало 72 103 особи. В повіті, переважали українці греко-католики (64 %), євреї становили близько 11 % населення.

Поділ повіту між судами 1910 року:

Судовий повіт Бірча:

Судовий повіт Добромиль:

ЗУНР

Повіт входив до Львівської військової області ЗУНР. Повітовим комісаром був адвокат д-р Константин Стецяк. Міським комісаром обраний о. Володимир Лисяк, парох у Добромилі. Делегатом до УНРади обраний Андрій Манько, службовець податкового уряду.[1]

Під польською окупацією

Зміни адміністративного поділу

Добромильський повіт
Основні дані
Країна: Польська республіка (1918—1939)
Воєводство: Львівське
Утворений: 1850
Населення: 94 000 (1931 р.)
Площа: 755 км²
Густота: 95 осіб/км²
Населені пункти та ґміни
Повітовий центр: м. Добромиль
Мапа повіту
Повітова влада

Включений до складу Львівського воєводства після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР.

1 серпня 1924 р. до міста Добромиль було приєднане село Гучко.[2]

1 квітня 1927 р. сільські гміни (самоврядні громади) Блозев Ґурна, Конюв, Товарня і Волча Дольна вилучені зі Старосамбірського повіту і приєднані до Добромильського повіту Львівського воєводства[3].

1 квітня 1933 р. гміну Пацлав Добромильського повіту Львівського воєводства ліквідовано, а її територію приєднано до сільської гміни Кальварія Пацлавська того ж повіту і воєводства.[4]

15 червня 1934 р. місто Хирів і села Банковіце з присілком Сушиця Мала, Ґродовіце, Лібухова, Поляна, Росохи, Слохинє, Сушица Вєлька, Терло Рустикальне і Терло Шляхецке передане з Самбірського повіту до Добромильського[5].

1 квітня 1939 р. села Брижава і Липа передано з ґміни Бірча до ґміни Жогатин.[6]

1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські ґміни[7] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.

Адміністративний поділ

Добромильський повіт

Міста (Міські ґміни)

  1. м. Добромиль
  2. містечко Хирів — у складі повіту та статус міста з 1934 року.

Сільські ґміни

Ґміни, позначені (П) — повністю або частково передані Польщі в 1945 році.

Кількість:

1920—1927 рр. — 92

1927—1933 рр. — 96

1933—1934 рр. — 95

в 1934 р. — 104

1934—1939 рр. — 11

Об'єднані сільські ґміни 1934 року Старі сільські ґміни Кількість
1 Ґміна Банковіце Банковіце (Буньковичі) (з 15.06.1934), Сушица Вєлька (Велика Сушиця) (з 15.06.1934), Ґродовіце (Городовичі) (з 15.06.1934), Поляна зе Сьлівніцов (Поляна) (з 15.06.1934), Слохинє (Слохині) (з 15.06.1934) 5
2 Ґміна Бірча (П) м. Бірча, Стара Бірча, Боґушувка, Бжежава, Бруска, Воля Коженєцка, Гута Бруска, Добжанка, Коженєц, Крайна, Ліпа, Лещава Дольна, Лодзінка Ґурна, Ломна, Малява, Нова Вєсь, Рудавка ад Бірча, Суфчина, Ясєніца Суфчиньска 19
3 Ґміна Войткова (П) Ґранзьова, Войткова, Войткувка, Новосєльце Козіцкє, Тшцянєц, Юречкова 6
4 Ґміна Жогатин (П) БоровніцаЖогатин, КотувПьонтковаТарнавка, Яворнік Рускі 6
5 Ґміна Добромиль Арламув (Арламів), Великє, Губіце (Губичі), Княжполь (Княжпіль), Кропівнік (Кропивник), Квашеніна (Квасинина), Ляцко (Солянуватка), Міхова Поляна (Поляна), Папортно, Пєтніце (П'ятниця), Розенбурґ, Тарнава (Тернава) 12
6 Ґміна Кросьцєнко (П) — 1952 Воліца, Кросьцєнко, Лісковате, Нанова, Оберсдорф, Рудавка под Нановом, Стебнік, Смольніца, Стейнфельс 9
7 Ґміна Кузьміна (П) КрецувКузьмінаЛяхаваЛєщава ҐурнаЛєщавкаРозтокаРозпуцє 7
8 Ґміна Нове Място Блозев Ґурна (Болозів) (з 01.04.1927), Боньовіце (Боневичі), Ґрабовніца Созаньска (Грабівниця), Ґродзіско (Городисько), Комаровіце (Комаровичі), Конюв (Конів) (з 01.04.1927), Волча Дольна (Нижня Вовча) (з 01.04.1927), м. Нове Място (м. Нове Місто), Посада Новомєйска (Посада-Новоміська), Пшедзєльніца (Передільниця), Товарня (Товарна) (з 01.04.1927) 11
9 Ґміна Новосюлкі Дидиньскє (П) Гуйско, Гувнікі, Кальварія Пацлавска, Лєщини, Новосюлкі Дидиньскє, Сопотнік, Трушовіце, Фалькенберґ 8
10 Ґміна Риботиче (П) Бориславка, Кописно, Лодзінка Дольна, Макова-Кольон'я, Макова-Рустикальна, Посада Риботицка, м. Риботиче, Труйца, Ямна Ґурна, Ямна Дольна 10
11 Ґміна Стажава Катина Рустикальна (Катина)Катина Шляхецка (Катина)Лібухова (Максимівка) (з 15.06.1934), ЛопушанкаЛопушніцаПрінцеталь (Смеречна)Росохи (з 15.06.1934), СмеречнаСтажава (Старява)Терло Рустикальне (Терло) (з 15.06.1934), Терло Шляхецке (Терло) (з 15.06.1934) 11
ліквідовано Пацлав (до 01.04.1933) 1

* Виділено міста, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.

Перейменування

Рішенням міністра внутрішніх справ 25 листопада 1938 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[8]:

  • Вижне (Wyżne) замість Оберсдорф (Obersdorf)
  • Ґлази (Głazy) замість Штайнфельс (Steinfels)
  • Княжин (Kniażyn) замість Прінцеталь (Prinzenthal).

Рішенням міністра внутрішніх справ 11 березня 1939 року змінені німецькі назви поселень (колоній) на польські[9]:

СРСР

У середині вересня 1939 року німці окупували територію повіту, однак вже 26 вересня 1939 року мусіли відступити за Сян, оскільки за пактом Ріббентропа-Молотова правобережжя Сяну належало до радянської зони впливу. 27.11.1939 постановою Верховної Ради УРСР правобережна частина Березівського повіту в ході утворення Дрогобицької області включена до Добромильського повіту[10]. 17 січня 1940 року територія Добромильського повіту поділена на райони — кожен із кількох ґмін:

В червні 1941, з початком Радянсько-німецької війни, територія знову була окупована німцями. В липні 1944 року радянські війська оволоділи цією територією. В березні 1945 року, в рамках підготовки до підписання Радянсько-польського договору про державний кордон зі складу Дрогобицької області більша частина повіту була передана до складу Польщі (окрім міст Добромиль і Хирів, ґмін Нове Място, Банковіце і Стажава та східних частин ґмін Добромиль, Кросьцєнко і Новосюлкі Дидиньскє).

Україна

Сьогодні на території України знаходиться східна частина колишнього повіту. Колишні міські ґміни Добромиль і Хирів, колишні сільські ґміни Банковіце, Нове Място і Стажава повністю, ґміна Добромиль — села Велике, Губичі, Княжпіль, Кропивник, Поляна, П'ятниця, Солянуватка, Тернава, ґміна Кросьценко — територія колишніх сіл Нанова, Рудавка, Смільниця, ґміна Новосюлкі Дидинськє — село Трушевичі.

Населення

У 1907 році українці-грекокатолики становили 67% населення повіту[11].

У 1939 році в повіті проживало 102 230 мешканців (68 660 українців-грекокатоликів — 67,16 %, 7 030 українців-римокатоликів — 6,88 %, 17 070 поляків — 16,7 %, 690 польських колоністів міжвоєнного періоду — 0,68 %, 7 680 євреїв — 7,51 % і 1 100 німців та інших національностей — 1,08 %)[12].

Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 93 970 населення ніби-то було аж 35 945 (38,24%) поляків при 52 463 (55,81%) українців, 4 997 (5,32%) євреїв і 358 (0,3%) німців) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище), шематизмам і національним пропорціям за допольськими (австрійськими) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.

Примітки

  1. Олег ПАВЛИШИН. ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВЛАДИ ЗУНР У ПОВІТАХ ГАЛИЧИНИ (ЛИСТОПАД - ГРУДЕНЬ 1918 РОКУ).
  2. Dz.U. 1924 nr 65 poz. 639
  3. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 16 marca 1927 r. o wyłączeniu gmin Błożew Górna, Koniów, Towarnia i Wołcza Dolna z powiatu starosamborskiego w województwie lwowskiem, i o włączeniu ich do powiatu dobromilskiego w temże województwie. Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  4. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 15 lutego 1933 r. o zniesieniu gminy wiejskiej Pacław w powiecie dobromilskim, województwie lwowskiem. (пол.)
  5. Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 28 maja 1934 r. o zmianie granic powiatów samborskiego i dobromilskiego w województwie lwowskiem. Dz.U. 1934 nr 48 poz. 427 (пол.)
  6. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 20 marca 1939 r. o zmianie granic gmin wiejskich Bircza i Żohatyn w powiecie dobromilskim, województwie lwowskim. Dz.U. 1939 nr 23 poz. 148 (пол.)
  7. Dz.U. z 1934 r. Nr 64, poz. 541 Розпорядження Міністра Внутрішніх Справ від 14 липня 1934 року про поділ Добромильського повіту в Львівському воєводстві на ґміни (сільські муніципалітети) (пол.)
  8. M.P. 1938 nr 277 poz. 653
  9. Zmiana niemieckich nazw miejscowości. „Gazeta Lwowska”, s. 2, Nr 60 z 15 marca 1939.
  10. Указ Президиума Верховного Совета УССР 27.11.1939 «Об образовании Львовськой, Дрогобычской, Волынской, Станиславской, Тарнопольской и Ровенской областей в составе УРСР» (рос.)
  11. Українці. Частка у населенні повітів
  12. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 17-20
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.