Установлення Прапора Перемоги над Рейхстагом

Команда встановити прапор Перемоги над Рейхстагом вперше пролунала 9 квітня під час наради начальників політвідділів 1-го Білоруського фронту. Напередодні член військової ради фронту генерал К.Тєлєгін зателефонував до приймальні Сталіна і запитав над якою будівлею Берліну має бути піднятий прапор Перемоги. За деякий час з приймальні повідомили — над Рейхстагом.

Наступного дня кожен червоноармієць знав, що «лігво звіра» це Рейхстаг. Чим керувався Сталін приймаючи таке дивне рішення щодо встановлення символу Перемоги? Скоріш за все, він просто не був готовий до відповіді на це питання. Справа в тому, що з 1939 року в цій будівлі був розташований медичний архів, а пізніше ще й шпиталь, пологове відділення клініки «Шаріте» і дитячий садок. Сталін, мабуть, просто не знав інших будівель в Берліні.

Прапор Перемоги

Прапор Перемоги.

У СРСР і в сьогоднішній Росії  «прапором Перемоги» вважається прапор виготовлений в політвідділі 3-ї ударної армії і нібито встановлений на Рейхстазі двома молодими бійцями, М.Єгоровим і М Кантарією. Незважаючи на те, що події навколо Рейхстагу висвітлювалися досить широко і було зроблено велику кількість вражаючих фотографій найкращими фоторепортерами Радянського Союзу, ніяких фотопідтверджень перебування прапору політвідділу на куполі, чи на іншому місці Рейхстагу не зафіксовано. Сьогодні  ми маємо фотографії 11 прапорів (два з них домальовані). І не один з них не схожий на «прапор Перемоги» з московського музею.

Перша фотографія «прапору Перемоги» з’явилася в газеті «Правда» 3 травня 1945 року. Величезний прапор майорів над кутовою вежею Рейхстагу. Прапор було домальовано. Найбільш відомим «прапором Перемоги» є особистий прапор фотокореспондента Є.Халдея вперше надрукований в журналі «Огонек» 13 травня 1945 р.

Після того, як 24 квітня в район парку Тіргартен, на краю якого стоїть Рейхстаг, вийшли три дивізії 3-ї ударної армії: 150, 171 та 207, в ГоловПУРі були зроблені перші конкретні заходи по встановленню прапора Перемоги. А саме, був вироблений план та призначені виконавці. На роль виконавців були взяті двоє молодих бійців, що встигли провоювати трохи більше трьох місяців. НКВД ретельно перевірила їх біографії. Бійці були переведені 26 квітня з лінійного підрозділу у розвідроту, щоб зберегти їх життя для виконання особливого завдання. Цього ж дня, як пише в своїх мемуарах Ф. М. Зінченко, 756-му полку був переданий «прапор Перемоги» виготовлений в політвідділі 3-ї ударної армії (у Росії популярна легенда, що це один з дев’яти прапорів виготовлених ще 22 квітня. Автор цього міфу нач. політвідділу 3-ї ударної армії Лісіцин)^{[джерело?]}.

План ГоловПУРу був наступний: батальйони беруть Рейхстаг, а потім наверх будівлі заходять прапороносці під надійною охороною і встановлюють прапор Перемоги. Прапороносців нагороджують орденами Червоного Прапору, їх імена заносять до підручників. Але ж замполіти допустилися великої помилки. Щоб встановлення виглядало природним, а не організованим зверху, політвідділ 3-ї уд.армії запустив чутку, що будуть нагороджені золотими зірками Героїв Радянського Союзу всі бійці та їх командири, що встановлять перший червоний прапор над Рейхстагом. На цю дурню повелися всі — і прості солдати, і їх командири.

По плану Рейхстаг був повинен штурмувати 756 полк 150-ї дивізії, але він до 29 квітня поніс великі втрати. Тому головними діючими підрозділами в штурмі були 674 полк 150 дивізії і 380 полк 171 дивізії. Щоб не переводити вже узгоджених прапороносців в інший підрозділ командування вирішило підключити батальйон Неустроєва (756 полк) у заключній фазі взяття Рейхстагу.

Перший штурм захисники Рейхстагу відбили. Під час другого штурму до будівлі увірвалися до 100 бійців. (Це яскраво описали у своїх мемуарах О. Бессараб і Л. Литвак). У цей час, близько 14:25, і були встановлені перші два прапори: прапор 380 полку встановили на колоні центрального входу М. Єрьомін та Г. Савенко, а на домінантній скульптурі на даху Рейхстагу — 7 розвідників (С. Сорокін, Г. Булатов, П. Брюховецький, І. Лисенко, В. Правоторов, С. Орешко, М. Почковський) і лейтенант Р. Кошкарбаєв. Бійці, що увірвались у Рейхстаг були відрізані від своїх і тимчасово блоковані. У цей час німці і поскидали перші прапори.

Під час третього штурму, що почався о 22:00 30 квітня були встановлені два прапори 79 корпусу спеціально організованими групами під керівництвом майора М. Бондара і капітана В. Макова. О 22:40 свій прапор встановили на тій же скульптурі «Німеччина» над парадним входом розвідники-артилеристи групи В. Макова: Г. Загітов, О. Лісіменко, М. Мінін та О. Бобров. Через деякий час на цій же скульптурі встановили свій стяг і бійці М. Бондара.

А з прапором політвідділу (його ще називають прапор Військової ради) 3-ї ударної армії, дорученим для встановлення 756-му полку трапилася дуже цікава історія. Після встановлення прапору о 14:25 30-го квітня і після сталінського поздоровлення з цього приводу, Ф. Зінченко вирішив, що необхідність встановлення прапору політвідділу відпала, дав відбій Єгорову та Кантарії, а сам пішов поздоровляти командира 674-го полку О. Плеходанова з успіхом. Але близько 23:00 йому зателефонував командир дивізії В. Шатілов і повідомив, що політвідділ 3-ї ударної армії наполягає на встановленні його прапора.

Терміново викликали М. Єгорова і М. Кантарію, але ж ніяк не могли відшукати прапор політвідділу, тому що було дуже темно і в руїнах «дому Гіммлера», де на той час знаходився штаб 756 полку, нічого не було видно. Слабенькі ліхтарі допомагали погано. Боячись наслідків невиконання важливого політичного завдання Ф. Зінченко і замполіт полку І.Єфімов вручили прапороносцям перший ліпший прапор, що знайшли, сподіваючись вранці, при денному світлі, відшукати прапор політвідділу і замінити прапор-«дублер».

Але була ще одна проблема. На домінантній скульптурі «Німеччина» вже були встановлені два прапори 79-го корпусу і встановлювати там же ще один було недоречно. Тому зі взводом розвідки був надісланий замполіт батальйону О. Берест, котрий мав завдання відшукати гідне місце для майбутнього «прапору Перемоги». Берест вивів взвод до східного фасаду Рейхстагу, де височіли скульптури кінних лицарів-герольдів  (російські джерела йменують цих герольдів «Вільгельмами», але це нісенітниця).

Встановлений прапор 756 полку попав на декілька відомих знімків, зроблених 2 травня. Кореспондент Марк Редькін був сфотографований на північно-східній башті Рейхстагу. За ним видно цей прапор причеплений до фігури найближчого вершника. Фотокор Борис Шейнін  засняв момент коли прапор 756 полку знімали зі скульптури. Дуже добре видно, що прапор 756 полку довший за «прапор Перемоги»  на цілий метр.

Після капітуляції Берліна з політвідділу 3-ї уд.армії прибув фотограф А. Морозов для зйомки героїв- прапороносців Єгорова і Кантарії  з прапором політвідділу. Але прапор на герольді  ще не встигли поміняти і полковник Зінченко дав вказівку вивести Морозова до скульптури «Німеччина» з якої всі причеплені прапори були зняті. Морозову пояснили, що прапори зняли німці під час бою. Але  трохи спантеличений Морозов все ж побачив якийсь прапор, що лежав неподалік. То був саморобний прапор взводу Сорокіна. Морозов зробив одну з найвідоміших фотографій Єгорова і Кантарії на даху Рейхстагу. Бійці зняті не з офіційним прапором перемоги, а з досить великим прапором виготовленим нашвидкоруч  з німецької перини.

Прапор політвідділу знайшли в приміщенні штабу ще 1 травня. Але ж спочатку запеклі бої не дали можливості цей прапор поміняти (поставити на герольді), а потім більш спритними виявились інші бійці, що зайняли своїми прапорами всі найкращі місця, в тому числі на куполі. Прапор політвідділу залишився лежати в канцелярії 756 полку.

На звання прапору Перемоги претендував прапор встановлений по наказу коменданта Берліну генерала М. Берзаріна 9 травня на куполі Рейхстагу. Але ж доля «прапора Перемоги» була вирішена 19 червня на нараді у Сталіна, коли Жуков робив доповідь про підготовку до параду Перемоги. Зам. керівника  ГоловПУРу генерал І. Шікін запропонував пронести попереду параду «прапор Перемоги».

20 червня з Німеччини терміново були надіслані на парад «прапор Перемоги» (прапор політвідділу) і п’ятеро супроводжуючих, включно з Єгоровим та Кантарією. Але ж грубої помилки допустилися командир 150-ї дивізії і її замполіт. Вони наказали намалювати на прапорі номер дивізії. А це було неприпустимо — нести попереду всього параду прапор однієї з дивізій. Це був би плювок в обличчя всієї армії. Прапор зняли з параду і відправили в музейне сховище, де він і пролежав до травня 1965 року.

Салют на честь Перемоги на даху Рейхстагу. Солдати батальйона під командуванням Героя Радянського Союзу С. Неустроєва	Колективний знімок радянських солдатів на сходах рейхстагу 1 травня 1945 р. (солдат із перебинтованою головою — Петро Щербина)

Оригінальна фотографія Євгенія Халдея, на якій добре видно годинник та військовий компас Адріянова на руках радянського бійця.[1]

На всесвітньо відомій фотографії Євгена Халдея «Прапор Перемоги над Рейхстагом» (див. на початку сторінки) було сфотографовано бійців 8-ї гвардійської армії: киянина Олексія Ковальова, Абдулхакіма Ісмаїлова та Леоніда Горичева[2][3][4].

Халдей, за завданням Фотохроніки ТАРСу, зробив фото 2 травня 1945 року, коли вже скінчилися вуличні бої і Берлін було повністю окуповано радянськими військами. До того ж, на рейхстазі було встановлено багато червоних прапорів. Фотограф попросив перших солдатів, які трапилися йому, допогти зробити фотознімки. Невдовзі він відзняв із ними дві касети[5].

Прапор, який на фотознімку тримає Олексій Ковальов, фотограф привіз із собою. Як згадував Євген Халдей, три прапори йому зшив його далекий родич Ізраїль Кішіцер, за професією кравець. У Берліні Халдей зробив фотографії з кожним прапором[5].

Перший прапор він сфотографував на даху адміністративного будинку берлінського літовища Темпельхоф, біля скульптури з орлом. Другий — над Бранденбурзькими воротами. А третій розташував на даху рейхстагу[5].

Слід зазначити, що перед публікацією фотографії «Прапор Перемоги над Рейхстагом» Євгену Халдею довелося її ретушувати, оскільки головний редактор журналу «Огоньок» побачив у одного з радянських бійців на фотографії, — старшого сержанта Абдулхакіма Ісмаїлова, — наручний годинник на одній руці та компас Адріанова на іншій, що здалеку виглядало ніби він мав два годинники, по одному на кожній руці, що, в свою чергу, в очах міжнародної спільноти, виглядало б як мародерство радянських військ у Берліні (див. фото справа)[1][4][5][6].

Мініатюра ордена «Золота Зірка» звання Герой України

6 травня 2005 року Указом Президента України Віктора Ющенка Олексію Прокоповичу Бересту було посмертно присвоєно звання Герой України із удостоєнням ордена «Золота Зірка» «за бойову відвагу у Великій Вітчизяній війні 1941—1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом»[7].

Щоправда, 2010 року ВО «Свобода» подало позов про позбавлення Олексія Береста звання Герой України. Позов було викликано тим, що Донецький суд створив прецедент, скасувавши Указ про присвоєння звання Герой України Степану Бандері на підставі того, що він помер до 1991 року (до проголошення незалежності України) та не був громадянином української держави. У коментарі до заяви позивач зазначив, що не має претензій до особистості Береста, але закон має бути один для всіх[8]. Формальною підставою для позову було те, що Берест загинув 1970 року і на час присвоєння йому цього звання не був громадянином України[9]. Донецький суд розглянув позов і відмовив у його задоволенні, оскільки позивач прострочив річний термін після опублікування Указу для звернення до адміністративного суду. Звання Героя Бересту було залишено[10].

• Олексій Берест після закінчення війни служив у Севастополі та Німеччині. Демобілізувавшись, він переїхав до Ростова-на-Дону, де мешкала його дружина. З 1953 до 1958 року перебував у в'язниці за сфальсифікованою статтею про розкрадання коштів, а також за хуліганство (викинув у вікно ревізора, коли той його образив). Загинув Олексій Берест 3 вересня 1970 року, коли врятував дівчинку з-під коліс потягу. Йому було лише 49 років[11].
• Петро Щербина після демобілізації повернувся у рідне село Скельки. Через те, що на батьківщині розповів правду про встановлення Прапора Перемоги над рейхстагом, про Олексія Береста, про себе, органи КДБ відразу звинуватили його в брехні. Щербина, не витримавши такого ставлення до себе, виїхав до Костроми. Одружився, мав двох дітей[12][13].
• Михайло Єгоров був демобілізований 1947 року. Закінчив в місті Смоленську радпартшколу. Працював на Руднянському молочноконсервному комбінаті. З часом почав пити. Загинув в автокатастрофі 1975 року[13][14].
• Мелітон Кантарія був демобілізований 1946 року, після закінчення війни. Він повернувся на батьківщину, працював у колгоспі. Пізніше мешкав в Абхазькій АРСР. Був обраний депутатом Верховної Ради Абхазької АРСР. Під час Грузино-абхазького конфлікту переїхав до Москви. Помер у Москві 1993 року[15].
• 17 лютого 2010 року в Дагестані, у м. Хасав'юрті, у віці 94 роки помер ветеран Другої світової війни Абдулхакім Ісмаїлов. Він був останнім бійцем, якого сфотографував Євген Халдей на знімку «Прапор Перемоги над рейхстагом»[16]

• Прапор Перемоги над рейхстагом

• Неустроев С. А. «Путь к рейхстагу.» — Свердловск: Средне-Уральское книжное издательство, 1986. — 192 с., 8 с. ил. 20 000 прим. (рос.)
• Зинченко Ф. М. «Герои штурма рейхстага.» М.: Воениздат, 1983. — 192 с. — (Военные мемуары). / Литературная запись Н. М. Ильяша. // Тираж 65 000 прим. (рос.)
• Клочков И. Ф. «Мы штурмовали рейхстаг». — Л.: Лениздат, 1986. — 190 с., ил. — Тираж 150 000 прим. (рос.)
• Субботин В. Е. Как кончаются войны. — М.: Воениздат, 1968. — 336 с. Тираж 75000 прим. (рос.)
• Шатилов В. М. «Знамя над рейхстагом» 3-е изд. — М.: Воениздат, 1975. (рос.)
• Сапрыков В. Н. «Дважды победное» — М.: «Московские учебники — СиДипресс», 2008. (рос.)
• Никулин Н. Н. «Воспоминания о войне». — 2-е издание. — СПб : Издательство Гос. Эрмитажа, 2008. — 216 с. (рос.)
• Пономаренко А.П. "Прапор Перемоги. Ігри для дорослих" ,Київ, "Український пріоритет", 2019, - 446 с

• Прапор Перемоги (рос.)
• Російський вебсайт, присвячений Великій Вітчизняній війні (фотоматеріали) (рос.)
• «Прапор над рейхстагом піднімали українці Петро Щербина та Олексій Берест» Андрій Багнюк
• «Егоров и Кантария. А третий лишний?» Мария Бровкина (рос.)
• "Прапор Перемоги. Ігри для дорослих".

Ця стаття належить до добрих статей української Вікіпедії.