Ковальов Олексій Леонтійович

Народився 10 травня 1925 року в селищі Бурліні (нині Бурлінського району Західно-Казахстанської області Республіки Казахстан) в сім'ї селянина. Українець. Освіта середня. Працював у колгоспі.

У 1942 році був призваний в Червону Армію. У боях радянсько-німецької війни з грудня 1942 року. Особливо відзначився на завершальному етапі війни, у боях за визволення Польщі і штурмі Берліна.

У ніч на 15 грудня 1944 року гвардії молодший сержант Ковальов на чолі групи в бою на південний захід від населеного пункту Грабув Залісне (5 км на захід від міста Магнушев, Польща) увірвався і траншею противника, гранатами і вогнем з автомата вивів з ладу ворожий кулемет і двох гітлерівців .

Наказом від 21 грудня 1944 року гвардії молодший сержант Ковальов Олексій Леонтійович нагороджений орденом Слави III ступеня (№ 258502).

29 березня 1945 року Ковальов з розвідниками на околиці міста Кюстрин (нині Костшин, Польща) при відображенні контратаки противника гранатами і з автомата знищив близько десяти ворожих солдатів, інших змусив утікати. За цей бій був представлений до нагородження орденом Слави II-го ступеня.

28—29 квітня 1945 року Ковальов, діючи на чолі групи розвідників у тилу ворога на підступах до Берліна, раптово атакував будинок, займаний противником, знищив понад десятьох солдатів, двох взяв у полон. При штурмі укріпленої будівлі на східній околиці парку Тіргартен винищив багато гітлерівців, фаустпатронами придушив чотири вогневі точки.

Фото Євгена Халдея

Сержант Олексій Ковальов, старший сержант Абдулхак Ісмаїлов з Дагестану і Леонід Горичев, білорус з Мінська, по завершенні боїв за рейхстаг і капітуляції гарнізону Берліна, 2 травня 1945 року були сфотографовані фронтовим фотокореспондентом Євгеном Халдеєм, коли встановлювали на одній з веж рейхстагу Червоний Прапор. Ця фотографія стала відома всьому світу як символ Перемоги радянського народу, вона широко використовується в історичній і навчальній літературі, хоча й не відповідає історичній правді, бо війська 8-ї гвардійської армії не брали участі у штурмі і взятті будівлі гітлерівського парламенту, дійшовши з боями до Бранденбурзьких воріт.

Могила Олексія Ковальова

Меморіальна дошка Ковальову на вул. Липківського, 33.

Після Перемоги наказом від 18 травня 1945 року гвардії молодший сержант Ковальов Олексій Леонтійович нагороджений орденом Слави II-го ступеня (№ 8237).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 15 травня 1946 року за виняткову мужність, відвагу і безстрашність, виявлені на заключному етапі Великої Вітчизняної війни в боях з гітлерівськими загарбниками гвардії молодший сержант Ковальов Олексій Леонтійович нагороджений орденом Слави I-го ступеня (№ 1204). Став повним кавалером ордена Слави.

У 1950 році Ковальов О. Л. був демобілізований. У листопаді 1951 року знову призваний в армію. Проходив службу в Управлінні пожежної охорони міста Києва. У 1958 році вступив в КПРС. За 35 років служби пройшов шлях від рядового рятувальника до заступника начальника пожежної частини, став офіцером. У 1988 році підполковник Ковальов був звільнений у запас. Жив у Києві. Помер 7 вересня 1997 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

Нагороджений орденами Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, Слави 3-х ступенів, медалями.

• Дубров Б. И. Солдатская слава. 3-е изд. Киев, 1987.
• Кавалеры ордена Славы трёх степеней. Биограф.словарь. М.: Воениздат, 2000
• Лобода В. Ф. Солдатская слава. Книга 2. М., 1967