Устеріки

Устері́ки — село в Україні, Верховинського району Івано-Франківської області.

село Устеріки
Країна  Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Верховинський район
Громада Білоберізька сільська громада
Основні дані
Засноване 1623[1]
Населення 746[2]
Площа 90 км²
Густота населення 8,29 осіб/км²
Поштовий індекс 78715
Телефонний код +380 03432
Географічні дані
Географічні координати 48°07′38″ пн. ш. 24°59′24″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 533 м
Водойми Черемош
Місцева влада
Адреса ради 78715 Івано-Франківська область, Верховинський район, с. Устеріки
Карта
Устеріки
Устеріки
Мапа

 Устеріки у Вікісховищі

Розташування

Устеріки знаходяться у Покутсько-Буковинських Карпатах, на берегах річок Білого Черемошу та Чорного Черемошу, за 18 км від районного центру та 67 км від залізничної станції Заболотів, 22,2 км від Косіва, 25,5 км від Вижниці, та за 41,1 км від Коломиї.

Через село проходять автомобільні шляхи на Чернівці, Кути і до верхів'я річки Білий Черемош, аж до кордону з Румунією.

Історія

Мешканці села брали участь в опришківському русі. В Устеріках бував Олекса Довбуш. До загону Бойчука входив Кочерганюк з Устерік. У 1812 році тут опришків очолював О. Недоходюк, у 1816 році — С. Бельмега. У селі знаходилась підземна кам'яна споруда, в якій тримали закованими у ланцюги опришків Олекси Довбуша. Звідси перевозили схоплених опришків до в'язниць у Кутах і Коломиї. У 1830-их до 1849 років в Устєріках був осідок Карла Ґрдлічки — мандатора Косова, Кутів і Пістиня, що належали тоді до Коломийського циркула (створений 1817 р.)[3] (с.168)

12 серпня 1952 р. Жаб’євський райвиконком ліквідував Стебнівську сільраду з приєднанням її до Устеріківської сільради.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 778 осіб, з яких 333 чоловіки та 445 жінок.[4]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 738 осіб.[5]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]

МоваВідсоток
українська 99,87 %
російська 0,13 %

Церква Вознесіння Господнього

Розташована в центрі села, з півночі від головної дороги. Церква Вознесіння Господнього належить до УПЦ КП. Настоятель ієрей Петро Данильчик. Храм — пам'ятка архітектури національного значення (ох. № 1150-Н)[7].

Церква Вознесіння Господнього

У 1927 року, під керівництвом війта Недоходюка М. І., розпочалось будівництво церкви майстрами з с. Яворів. Церкву збудовано у 1930 році, а 1936 року Храм був освячений. Під час радянського періоду зачинена, проте віруючі все одно проводили богослужіння. Тодішня влада на початку 1980-х років перетворила церкву на краєзнавчий музей. У 1990 році, під тиском громади та за сприяння сільської ради, церкву було відчинено. Чин освячення Храму здійснив протоірей Роман Олексюк. 1992 року на церковному подвір'ї була зведена дзвіниця та встановлений дзвін, освячений в честь Апостола Андрія Первозваного.

За час незалежності у Храмі було проведено ряд ремонтних робіт, зокрема, перекритий дах: замість гонту поставлено бляху, а також встановлено іконостас. У 2000 році були розписані стіни Храму. Зза настоятельства протоієрея Василя Данильчика, у 2004 році, біля церкви була збудована кам'яна капличка зі скульптурним зображенням Пресвятої Богородиці.

2012 року на території Храму зведено приміщення недільної школи. У січні 2015 року було освячено та встановлено ще два дзвони: на честь Святого Василія Великого (70 кг.) та на честь Святої Мучениці Софії (40 кг).

Архітектура

У храмовій споруді втілені найхарактерніші риси гуцульської школи народної дерев'яної архітектури. Наймолодша за віком серед дерев'яних церков у Верховинському районі.

Дерев'яна, невелика за розмірами, хрестова в плані, яку завершує один верх на середхресті нави, з піддашшям на випусках вінців зрубів. Західний і південний входи оформлені крильцями. Пропорції споруди високі. Весь простір інтер'єру підпорядковане монументально розкритому увись верху. З заходу до бабинця прибудували рівноширокий зашклений ґанок, з півдня до нави — менший ґанок. Захристія прибудована при східній стіні вівтаря. Над опасанням стіни суцільно оббиті бляхою з чеканкою, під опасанням зберегли з відкритого зрубу. Дерев'яна дзвіниця не збереглася[8].

Соціальна сфера
  • ФАП[9]
  • Школа[10][11]
  • Завод гранульованого палива[12]

Примітки
  1. Історія міст і сіл УРСР: Івано-Франківська область. – К.: ГРУРЕ, 1971 р.
  2. с Устеріки Івано-Франківська область - Офіційний портал ВР України
  3. Provinzial-Handbuch (Provincial-Handbuch) der Königreiche Galizien und ...
  4. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.
  5. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.
  6. Розподіл населення за рідною мовою, Івано-Франківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 15 листопада 2019.
  7. Устеріки. Церква Вознесіння Господнього 1930
  8. Пам'ятники містобудування та архітектури УРСР. — К .: Будівельник, 1985 г., т. 2, с. 223
  9. Відкриття ФАПу в селі Устеріки Верховинського району Івано-Франківської області[недоступне посилання з травня 2019]
  10. Устеріківська ЗОШ І-ІІ ст.
  11. Громада за громаду. У Білоберізькій ОТГ згоріла школа
  12. На Верховинщині у селі Устеріки розпочались пускові роботи на новоствореному підприємстві філії «Біоукрпаливо»

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.