У що ми віримо, але не можемо довести

1991 року Брокманом була висунута ідея третьої культури. Сам автор ідеї описує її так: «до неї відносяться вчені та мислячі практики, які завдяки своїй роботі та виразним висловлюванням витісняють традиційних інтелектуалів у формуванні зримих глибинних смислів нашого життя, по-новому визначаючи, хто ми і що ми». У 1997 році було створено веб-сайт Edge, який називають «домом» третьої культури у мережі.

Проєкт Edge – торжество ідей третьої культури, нове співтовариство інтелектуалів у дії. Вони представляють тут свої дослідження, ідеї та коментують роботу та ідеї інших мислителів третьої культури. Вони розуміють, що їхнім гіпотезам необхідна критика. У результаті виникає гостра наукова дискусія, присвячена найважливішим питанням цифрової ери і ведеться у дуже напруженій атмосфері, де вміння по-справжньому думати тріумфує над анестезіологією мудрості.

За визнанням Брокмана, представлені на Edge ідеї гіпотетичні і знайомлять з новими областями еволюційної біології, генетики, комп'ютерних наук, нейрофізіології, психології та фізики. В обговореннях фундаментальних питань про виникнення Всесвіту, життя та розуму народжується нова натурфілософія, нові погляди на саме мислення та розуміння фізичних систем.

Джеймсом Лі Баєрсом, художником та другом Брокмана ще у 1970-х був придуманий концептуальний арт-проєкт, суть якого зводиться до того, щоб зібрати разом «сто найкращих умів» і запропонувати їм поставити один одному питання, які зазвичай вони ставлять самим собі. Після смерті Баєрса у 1997 році Брокман реалізував його ідею у проєкті Edge. Завдяки інтернету план Байрса став досяжним і створений проєкт Edge почав наповнюватися учасниками, серед перших з них були фізики-теоретики Фрімен Дайсон та Маррі Гелл-Ман, учасники того самого списку ста найкращих мислителів світу, складеного Баєрсом за життя.

Щороку Edge ставив своїм учасникам якесь питання, а в 2005 році питання для проекту Edge було запропоновано психологом-теоретиком Ніколасом Хамфрі і звучало так:

Великі розуми іноді вгадують істину до того, як з'являться факти чи аргументи на її користь (Дідро називав цю здатність „духом пророцтва“). У що ви вірите, хоч не можете цього довести? Оригінальний текст (англ.) Great minds can sometimes guess the truth before they have either the evidence or arguments for it (Diderot called it having the "esprit de divination"). What do you believe is true even though you cannot prove it?

У своїй книзі Брокман зібрав відповіді-есе 107 авторів, які вони присвятили свідомості, пізнанню, доказам та різним уявленням про істину. Відповіді вчених та інтелектуалів свідчать про те, що багато з них не обмежуються своєю професійною сферою та розмірковують про межі людських знань, працюючи при цьому у своїх галузях[3] .

Есе, зібрані Бокманом у книзі, охоплюють широке коло тем, включаючи еволюцію, роботу людського розуму, позаземні форми життя, долю Всесвіту та майбутнє людства[4] . Найчастіше респонденти звертають увагу на проблему позаземного життя і питання про те, чи є у людства надприродний елемент крім плоті і крові[5].

Книга загалом була тепло прийнята критиками. The Boston Globe охарактеризував збірку есе як «вражаюче читання», заявивши, що «ця невелика збірка есе відправить вас від математики до економіки, [а потім] до морального прогресу людства, і чудово спостерігати, як ця плутанина дисциплін накладається один на одного»[6].

У колонці Paste Magazine «Найкращі книги 2007 року», в якій 13 відомих авторів попросили кожного порекомендувати улюблену книгу, оглядач Esquire Том Джунод описав книгу як «одночасно сувору, вишукано аргументовану, чисту містицизмом, дещо марну і в цілому»[7]. Skeptical Inquirer заявив, що книга «пропонує вражаючий набір ідей та проблем, які, безсумнівно, порадують цікавих читачів, фахівців широкого профілю та вузького профілю»[8].

У кількох оглядах основна увага була приділена запрошенню респондентів до роздумів та розуміння, яке їх роздуми можуть дати майбутньому наукового дискурсу. Science News і The Guardian описали книгу як «дратівливий погляд у майбутнє людських досліджень» та «наукові мрії в кращому вигляді» відповідно[9][10].

Оцінюючи книгу загалом позитивно, деякі рецензенти критикували певні її аспекти, серед яких надмірність і тон. The Observer охарактеризував есе як «переконливі та однотипні»[5].

Лев Оборін називає книгу неймовірно захоплюючою, але зазначає, що їй не пощастило з перекладом російською мовою, наводячи в приклад «наднову зірку» та «випромінювання Гокінга» і радячи читати книгу в оригіналі[11].

• У що ми віримо, але не можемо довести на сайті проєкту «Всенаука»