Феофіл (Раєв)
Феофіл Раєв (*1737, Новгород-Сіверський — †23 грудня 1811, Тамбов) — український релігійний діяч, місіонер у Мокшанії та Ерзянь Мастор. Випускник Чернігівського колеігуму. Бібліофіл. Ректор Новгородської духовної семінарії на Московщині.
| Єпископ Феофіл | ||
| ||
|---|---|---|
| 11 березня 1794 — 23 грудень 1811 | ||
| Попередник: | Феодосій (Голосницький) | |
| Наступник: | Платон (Любарський) | |
| ||
| 6 лютого — 11 березень 1794 | ||
| Попередник: | Тихон (Малінін) | |
| Наступник: | Платон (Любарський) | |
| ||
| 6 травня 1788 — 6 лютого 1794 | ||
| Попередник: | Платон (Любарський) | |
| Наступник: | Іона (Василевський) | |
| Альма-матер: | Києво-Могилянська академія (1659—1817) | |
| Діяльність: | священник | |
| Народження: | 1737 Новгород-Сіверський | |
| Смерть: | 4 січня 1812 Тамбов, Російська імперія | |
| Чернецтво: | 1762 | |
Єпископ Відомства православного сповідання Російської імперії, єпископ Тамбовський і Шацький.
Біографія
Народився в 1737 році в Новгород-Сіверську на Гетьманщині. Втративши батьків ще в ранньому дитинстві, перебував у великій нужді.
Навчався в архієрейській школі, закінчив Чернігівський колегіум, а потім у Києво-Могилянську академію. Прізвище «Раєв» часто давали в семінаріях чи академії сиротам-вихованцям.
1762 пострижений у чернецтво і висвячений у сан ієродиякона. Того ж року направлений на береги Волхова, в Антоніїв монастир — учителем нижчого відділення Новгородської духовної семінарії, де трудився з особливим «тщанием». З дозволу митрополита Новгородського і Великолуцького Димитрія (Сеченова), ієродиякон Феофіл викладав також німецьку мову і географію «здібним учням». 1763 переведений до класу інфими, 1765 — граматики, 1766 — синтаксими, 1769 — піїтики.
Священик
27 липня 1769 в Санкт-Петербурзі висвячений в ієромонаха.
29 вересня 1770 призначений префектом Новгородської духовної семінарії, 13 липня 1774 року — її ректором.
18 липня 1774 призначений настоятелем Новгородського Антонієва монастиря з возведенням у сан архімандрита і присутнім в духовної консисторії.
1780 викликаний до Санкт-Петербурга на череду священнослужіння і проповіді слова Божого. Був присутній в Санкт-Петербурзькій духовній консисторії.
У липні 1782 призначений в Новгородський Хутинського монастир, із звільненням від посади ректора семінарії. У наступні роки двічі виконував у ній обов'язки ректора.
Єпископ Староруський
15 березня 1787 в Новгородській єпархії було засновано Староруське вікаріатство і першим єпископом староруським був призначений архімандрит Феофіл. При цьому вікарному єпископу староруському заборонялося мати власний кафедральний собор, консисторію. Вікарій повинен був управляти справами єпархії під начальством свого правлячого єпископа [6].
Його хіротонія відбулася 21 квітня 1787 в Царському Селі.
Діяльність у мокшанських та ерзянських землях
6 травня 1788 переведений на самостійну Тамбовську і Шацьку єпархію, яка обіймала території двох корінних фіно-угорських народів — мокшан та ерзян.
Був учнем митрополита Новгородського Гавриїла, що наклало відбиток і на стиль керівництва єпархією і на всю його діяльність. Йому було притаманне прагнення до корінних перетворень і фанатичної бюрократизації усіх сторін єпархіального життя.
За довгий час управління Тамбовською єпархією, що тривала 22 роки, єпископ Феофіл побудував нові приміщення для духовної семінарії, звів багато церков і монастирів, запроваджені нові порядки в консисторії. За єпископа Феофіла почав працювати указ Святійшого Синоду про звільнення священнослужителів від тілесних покарань.
Пам'ятний єпископ Феофіл і своєю добродійністю. 1808 пожертвував тисячу рублів на утримання сиріт, що навчалися в Україні, у Києво-Могилянській академії.
У червні 1810 єпископ Феофіл тимчасово керував Воронезькою єпархією.
14 грудня 1811 пережив апоплексичний удар. 22 грудня 1811 преосвящений Феофіл помер. По собі залишив цінну бібліотеку.
Примітки
Література
- Историко-статистическое описание Тамбовской епархии / Сост. Прот. Г. В. Хитров. Тамбов, 1861. с. 109—168.
- Митрополит Мануил (Лемешевский). Русские Православные иерархи. М., 2003. т. 3. с. 163—165.