Фернанду Блаженний

Фернанду народився 29 вересня 1402 року в Сантарені, Португалія. Він був шостим, наймолодшим сином португальського короля Жуана І та англійської принцеси Філіппи Ланкастерської. День народження хлопця припав на свято архангела Михаїла, якого він вважав його своїм покровителем[4].

Фернанду був єдиноутробним братом спадкоємця трону Дуарте (майбутнього короля), коїмбрського герцога Педру, візеуського герцога Енріке, конетабля Жуана, бургундської герцогині Ізабели. Його звідним братом був барселушський граф Афонсу (згодом — браганський герцог), родоначальник Браганського дому.

Фернанду ріс хворобливим юнаком[5]. Матір любила його більше за інших дітей, виховувала побожним й прищепила йому любов до англійського солсберійського обряду[6]. Тим не менш, сам Фернанду вважав себе обділеним долею. Зокрема, через неповноліття інфант пропустив переможний Сеутський похід до Північної Африки 1415 року, в якому взяли участь усі його брати[7]. Він також мав дуже скромні землеволодіння — лише 1429 року його батько дарував йому одну спадкову сеньйорію Салватерри-де-Магуш, а також Атогію в прижиттєве користування[8].

Наприкінці літа 1434 року після смерті Жуана Родрігеша де Секейри, першого адміністратора Авіського ордена, новий король Дуарте призначив Фернанду новим адміністратором[9]. 9 вересня 1434 року папа Євгеній IV видав буллу «Sincere Deuotionis», якою офіційно затвердив це призначення[10]. Понтифік також пропонував Фернанду титул кардинала за умови прийняття чернецтва, але той відмовився від церковної кар'єри[11].

1436 року, незадоволений своїм становищем, Фернанду звернувся до брата-короля Дуарте за дозволом поступити на службу до англійського короля Генріха VI[12]. Той, не бажаючи відпускати інфанта, запропонував йому взяти участь у Танжерській експедиції до Марокко, яку готував їхній спільний брат Енріке Мореплавець[13]. За домовленістю з королем неодружений Фернанду визнав своїм спадкоємцем небожа-тезку Фернанду, другого королівського сина і майбутнього герцога Візеуського, якому заповів власне майно у випадку загибелі[14].

У серпні 1437 року Фернанду вирушив до Танжеру під проводом Енріке Мореплавця. Разом з інфантом слідували його васали, а також лицарі Авіського ордена. Особистий стяг Фернанду прикрашало зображення його патрона — архангела Михаїла[15].

Всупереч сподіванням Фернанду, Танжерська експедиція закінчилася катастрофою. Протягом вересня португальці не змогли узяти Танжер, а у жовтні опинилися в оточенні великої марокканської армії під проводом візира Абу Захарії Яхьї аль-Ваттасі, що прийшла на підмогу місту. Аби врятувати армію від розгрому, 17 жовтня 1437 року Енріке Мореплавець уклав угоду з візирем[16]. Марокканці дозволи йому евакуювати свої сили в обмін на повернення Сеути, захопленої 1415 року. За умовами угоди інфант Фернанду залишився заручником у танжерського еміра Салаха ібн Салаха. Його мусили звільнити тоді, коли португальці повернуть Сеуту[17]. Перед укладанням угоди Енріке хотів залишитися сам заручником замість брата Фернанду, але члени португальської військової ради заборонили йому це робити[18].

Португальська влада також відкинула можливість такого обміну, і його старшому брату Енріке Мореплавцю довелося залишити Фернандо в Фесі, де той і помер в 1443.

У 1471 його останки були перевезені в монастир Баталья.

У 1470 беатифікований, і Болландісти включили його життєпис в свою працю.