Филипенко Іван Павлович
Іван Павлович Филипенко (14 (26) серпня 1891, поселення Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії — 27 серпня 1983, Волусія, Флорида, США) — учасник Першої світової війни, білогвардієць, емігрант, оперний співак у Австрії, Франції, Італії, Німеччині та США, професор.
Іван Филипенко | |
---|---|
![]() У Франції, 1925 рік | |
У Франції, 1925 рік | |
Основна інформація | |
Дата народження | 26 серпня 1891 |
Місце народження |
Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії,![]() |
Дата смерті | 27 серпня 1983 (92 роки) |
Місце смерті |
Волусія, Флорида![]() |
Професія | співак |
Співацький голос | тенор |
Псевдоніми | Filippo Navi |
Життєпис
Іван Павлович Филипенко народився у поселенні Шостка Глухівського повіту Чернігівської губернії у родині відставного фельдфебеля Павла Євстафійовича Филипенка та його дружини Мотрони Іванівни з роду Іванових[1]. Мав старшого брата Георгія Павловича Пилипенка[2] — коменданта Шостки за часів Української Держави у 1918 році[3] та старшу сестру Марію Павлівну Пилипенко[3].
Батько, Павло Євстафійович Филипенко походив з міщан міста Ніжина та помер 11 (24) січня 1904 на 54 році життя[4]. Мати померла 28 березня 1932 року на 86 році життя[5]. Родина перед приходом до влади більшовиків жила заможно й володіла двома будинками у Шостці. Павло Євстафійович після роботи фельдфебелем працював жандармом у Конотопі, а опісля отримував солідну пенсію та працював на Шосткинському пороховому заводі до самої смерті. Мати мала бакалійну лавку та торгувала приблизно до 1914 року. Брати Георгій та Іван училися у гімназії та у московському університеті[3].
У 1915 році Филипенко робить перші кроки на сцені, про нього з'являються перші відгуки:
Филипенко, чия кар'єра тільки почалася, вже цінний артист. Голос молодого тенора напрочуд глибокий і потужний, а впевненість його техніки - це результат навчання у Московській консерваторії. Це справжній "Tenore di forza".
У Імператорській та Білій арміях
Під час Першої світової війни, у 1917 році, Филипенко з добровольців Севастопольського фортечного артилерійського полку був підвищений у званні в офіцери (прапорщик)[6].
У 1918 році Филипенко завідував власним рестораном, який відкрив у своєму домі у Шостці[3].
Згодом Филипенко потрапив до Збройних Сил Півдня Росії до 2-ї важкої батареї. До грудня 1919 він закінчив курс офіцерської артилерійської школи[6]. У 1920 році перебував у армії Врангеля у Криму[7].
За Денікіна служив у карному розшуку Ялти. Колишній присяжний повірений[8].
На еміграції

У Європі
Очевидно Филипенко був евакуйований із залишками армії Врангеля та опинився у Туреччині[7], де ймовірно став членом Товариства Галліполійців[9]. У 1921 році він прибув з Константинополя до Болгарії де дав два концерти у театрі К. Ранкова у Пловдіві. У 1922 році він виступав у Німеччині, у 1923 - у Швейцарії, Відні (Австрія), Празі (Чехословаччина) та Франції[3]. Зокрема у Відні Филипенко гастролював на Новій сцені Відня під керівництвом Ісаака Дуван-Торцова[10] а у Празі - у складі російського художнього театру під керівництвом М. А. Долінова, що виступав з операми «Блакитний птах», «Літуча миша», «Маска», «Золотий півень»[11].
Далі на еміграції у жив у Парижі. Виступав із сольними концертами в залі на 77, rue Pigalle, 9-е (1923) і залі Malakoff (1924), на суботниках «Російської газети» (1923—1924), у концертних програмах Російського літературно-артистичного гуртка (1925), у театрі Олімпія (1924—1925), а також гастролював у Мілані з трупою «Російські маски» у театрі Тріанон (1924)[12]. Саме у Франції закріпилося написання його імені, яке він використовуватиме надалі Iwan Philippenko[13][14].
У 1925 році переїхав до Італії, жив у Мілані за адресою Via Marinо 1 а згодом Vialle Abeuzzi 64 та Via Olindo Guerrini 3. В одній квартирі з ними проживав Казимир Едуардович Оссер, студент медичного факультету[9].
Як оперний співак виступав з оркестром під керівництвом маестро Джузеппе Подеста[12], вчився у відомого тенора Джузеппе Анселмі[15].
Перебував під наглядом італійських спецслужб за підозрою в невдалому замаху в 1927 на радянського посла у Римі Лева Каменєва[8][9]. У цей період Филипенкові через третіх осіб вдавалось листуватися з матір'ю, що жила у Шостці, та навіть передавати їй гроші[3].
Дівчиною, а згодом дружиною Филипенка була американська оперна співачка Міньйон Спенс (1905—1997). У 16 років Міньйон покинула батьківський дім заради співу. Спочатку вона опинилася у Нью-Йорку, де дебютувала у опереті. Втім через нестачу досвіду вона вирішила поїхати до Італії, де у Мілані, стала ученицею у Филипенка. Врешті Міньйон оволоділа не лише співом, а й вільно розмовляла італійською, німецькою та французькою мовами[16]. Згодом вона стала членкою Метрополітен-опери у Нью-Йорку та постійним гостем Берлінської державної опери, та зокрема опер Бремена, Брюсселя, Антверпена, Гааги та ін[17].
У листопаді 1935 року вже професор Филипенко разом з Міньйон Спенс їздив до США[18].
Щонайменше з 1936 року Филипенко проживав у Берліні, де мешкав за адресою Bleibtreustraße 25[19]. 12 вересня 1939 року він побрався шлюбом із Міньйон Спенс[20]. Подружжя Филипенків мало у Берліні, вокальну студію[21][15]. Саме там вони у 1938 та 1940 роках отримали еміграційні візи[22].
У Америці
У вересні 1940 року Іван та Міньйон Филипенки, через Лісабон (Португалія), мігрували до Америки. Слід зазначити, що увесь час перед тим, в еміграції Филипенко жив у статусі апатрида[22].
У 1942 році Филипенко жив за адресою 200 West 57th Street, Нью Йорк та мав власну вокальну студію[23]. Станом на початок 1950х років разом з дружиною заробляв на життя зокрема уроками співу як у Нью Йорку, так і у Маунт Кіско[24]
У 1956 році Филипенко мав вокальну студію у місті Орландо, Флорида за адресою 740 Clay Street[25].
Щонайменше з 1936 по 1951 році Филипенко презентував себе під псевдонімом Filippo Navi[26].
Помер Іван Павлович Филипенко 27 серпня 1983 у Volusia, Флорида, США[27].
Джерела
- ЦДІА СПб. Фонд 19. Опис 128. Справа 194
- ДАСО Ф. 1194, оп. 1, спр. 2
- ГДА Сб України, м. Суми, спр. П-13800.
- ЦДІА СПб. Фонд 19. Опис 128. Справа 720
- ДАСО Ф. 7720, оп. 26, спр. 41
- Волков, Сергій Володимирович, д.і.н. База даних № 2: "Учасники Білого руху в Росії".
- Archivio Centrale dello Stato, Roma, Ministero dell'Interno, Direzione generale della Pubblica sicurezza, Divisione Polizia Politica, fasc. pers. p. 1008.
- Басик И.И., Авдеев В.а., Алексеев Ю.А. и др. (2013). Русская военная эмиграция 20-40-х годов ХХ века. Документы и материалы. Том 6. Схватка. 1925-1927 гг. (Російська). Москва: Издательство «РГГУ». с. 336. ISBN 978-5-7281-1363-8.
- Русскиe в Италии: словарь.
- Neues Wiener Journal № 10527, 10.03.1923
- Národní politika № 272, 4.10.1923
- Podestà: 1886—1964
- Французька преса
- Российское зарубежье во Франции 1919—2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008…2010
- Führer durch die Konzertsäle Berlins № 14, 8.12.1940
- The Coshocton Tribune, Coshocton, Ohio, 23.07.1936
- Český deník № 29, 19.1.1940
- Indexes to New York passenger lists, Hamburg-Am.; Holland-Am.; N.G.L., 29-Nov-35
- Amtliches Fernsprechbuch für Berlin, 1936
- The New York Times, 15.09.1939
- Führer durch die Konzertsäle Berlins № 11, 17.11.1940
- New York, New York Passenger and Crew Lists, 1909, 1925—1957. NARA Series T715, Roll 6496
- United States World War II Draft Registration Cards, 1942. Citing NARA microfilm publications M1936, M1937, M1939, M1951, M1962, M1964, M1986, M2090, and M2097
- New Castle tribune., September 29, 1950, Page 2
- The Orlando Sentinel, 30.07.1956
- The Music Magazine/Musical Courier, Volumes 143—144
- Florida Death Index, 1877—1998
Література
- Российское зарубежье во Франции 1919—2000. Л. Мнухин, М. Авриль, В. Лосская. Москва. Наука; Дом-музей Марины Цветаевой. 2008…2010
- Словник співаків України. І. Лисенко. Київ, 1997. Видавництво «Рада».