Фрідріх-Вільгельм Аргеландер

Фрідріх Вільгельм Август Аргеландер (нім. Friedrich Wilhelm August Argelander; 22 березня 1799 — 17 лютого 1875) — німецький астроном, член Берлінської АН (1870).

Фрідріх-Вільгельм Аргеландер
нім. Friedrich Wilhelm August Argelander
Народився 22 березня 1799(1799-03-22)[1][2][…]
Клайпеда, Королівство Пруссія[2][3]
Помер 17 лютого 1875(1875-02-17)[1][2][…] (75 років)
Бонн, Кельн, Рейнська провінція, Королівство Пруссія, Німецька імперія[4][2][3]
Поховання Старий цвинтар в Бонніd
Країна  Німеччина
Діяльність астроном, викладач університету
Alma mater Кенігсберзький університет
Галузь астрономія і геодезія
Заклад Боннський університет і Koenigsberg Observatoryd
Вчителі Фрідріх Вільгельм Бессель[5]
Відомі учні Wilhelm Julius Foersterd і Adalbert Kruegerd
Членство Лондонське королівське товариство, Шведська королівська академія наук, Баварська академія наук, Петербурзька академія наук, Американська академія мистецтв і наук і Національна академія наук США
Нагороди

Член Американської академії мистецтв і наук

іноземний член Лондонського королівського товариства

 Фрідріх-Вільгельм Аргеландер у Вікісховищі

Життєпис

Народився в Мемелі (нині Клайпеда, Литва). 1822 року закінчив Кенігсберзький університет. З 1820 працював під керівництвом Ф. В. Бесселя в Кенігсберзькій обсерваторії. У 1823—1836 рр. працював у Фінляндії: до 1832 р. — директор обсерваторії в Або, в 1832—1836 рр. — директор обсерваторії в Гельсингфорсі, з 1828 — також професор університету в Гельсингфорсі. З 1836 — професор університету й директор обсерваторії в Бонні.

Основні наукові роботи належать до позиційної астрономії й фотометрії. У Кенігсберзькій обсерваторії брав участь у роботах Бесселя з визначення точних положень зір. В обсерваторії Або визначав власні рухи зір. За матеріалами цих спостережень склав каталог 560 зір (1835). Проаналізувавши власний рух 390 зір, дістав упевнене підтвердження існування руху Сонця щодо інших зір, а також підтвердив розташування апекса, визначене раніше В. Гершелем за власними рухами всього семи зір. 1843 року видано працю Аргеландера «Нова уранометрія» — атлас і каталог усіх зір, видимих неозброєним оком. У ньому було впорядковано позначення зір, чітко розмежовано сузір'я і точніше вказано зоряні величини (Аргеландер запровадив десяті частки зоряних величин).

Аргеландер був засновником широкого систематичного вивчення змінних зір. 1838 року він став до спостережень змінних зір і здійснював їх безперервно до 1870. Розробив простий метод візуальних оцінок блиску досліджуваної зірки в порівнянні з навколишніми постійними зірками (метод ступенів), який широко застосовується й досі. 1844 року опублікував «Відозву до друзів астрономії», що відіграло велику роль у становленні інтересу до змінних зір і в залученні до спостережень за ними не лише фахівців, а й аматорів.

Навколо Аргеландера сформувалася школа дослідників, серед яких були Й. Ф. Ю. Шмідт, А. Віннеке, А. Крюгер, Е. Шенфельд, Е. Гейс та інші.

У 1852—1859 рр. керував створенням фундаментального каталогу «Боннський огляд», що містить розташування (з точністю до 0,1′) і яскравості (з точністю до 0,3 зоряної величини) усіх зір, яскравіших 9-ї видимої величини від Північного полюса до схилення −2 (усього 324 198 зір). Протягом більш як 30 років — 1838 по 1870 рр. — Аргеландер отримав понад 12 000  оцінок блиску близько 40 змінних зір, відкрив разом зі своїми учнями велику кількість нових змінних. Започаткував сучасну номенклатуру змінних зір.

Іноземний член-дописувач Петербурзької АН (1826), член багатьох академій наук, голова Німецького астрономічного товариства (1864—1867).

Див. також

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Аргеландер, Фридрих-Вильгельм-Август // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. II. — С. 30.
  3. Argelander, Friedrich // Allgemeine Deutsche Biographie — L: 1902. — Vol. 46. — S. 36–38.
  4. Аргеландер Фридрих Вильгельм Август // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Berry A. A Short History of Astronomy — London: John Murray, 1898.
  6. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.