Харківське вище військове командно-інженерне училище

25 лютого 1941 року, нарком оборони Маршал Радянського Союзу С. К. Тимошенко підписав Указ про створення до 1 липня того ж року, на базі Харківського технічного училища Цивільного Повітряного флоту - Харківського військового авіаційно-технічного училища[1]. Відповідно, 25 лютого і стало офіційною датою створення училища.

Формування училища випало на час, коли в світі вже тривала Друга світова війна. В СРСР більшість військових училищ були перепрофільовані для підготовки льотного та технічного складу ВПС. Не винятком було й авіаційно-технічне, яке почало своє формування в Харкові. В результаті початку війни, нормального навчального процесу в училищі так і не було створено. Стрімкий наступ вермахту на території України поставив перед командуванням училища завдання в найкоротші терміни евакуювати училище. З 20 по 29 вересня 1941 року, курсантський, викладацький, а також комсклад і їх сім'ї були евакуйовані до м. Душанбе. Після прибуття до нового місця своєї дислокації, училище в швидкі терміни налагодило навчальний процес, і вже в жовтні 1941 року на фронт було відправлено понад 1000 авіатехніків. У 1944 році училище було повернуто до місця своєї постійної дислокації до м. Харкова. У зв'язку з повним руйнуванням міста, курсанти деякий час проживали в землянках, бліндажах і наметах. В подальшому, училище було розміщено в навчальних корпусах, а для курсантів були побудовані казарми.

22 липня 1948 року, з авіаційно-технічного, училище було реформовано в вище авіаційно-інженерне військове училище (ХВАІВУ)[2].

Після створення РВСП, деякі авіаційні училища в повному складі були переведені до складу цього новоствореного Виду Збройних Сил колишнього СРСР. Так сталося і з Харківським та Серпуховським віськовими училищами, які увійшли до складу РВСП. В подальшому, військове училище було декілька разів реорганізоване з відповідним переіменуванням, а саме:

• Харківське вище командно-інженерне училище (ХВКІУ) ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І. (23.03.1972-18.04.1972);
• Харківське вище військове училище (ХВВУ) ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І. (18.04.1972-08.05.1973);
• Харківське вище військове командне училище (ХВВКУ) ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І. (08.05.1973 -26.02.1982);
• Харківське вище військове командно-інженерне училище (ХВВКІУ) ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І. (26.02.1982 -20.07.1983);
• Харківське вище військове командно-інженерне училище Ракетних військ (ХВВКІУ РВ) ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І. (20.07.1983-01.08.1993).

Поступово у Харківському вищому військовому командно-інженерному училищі була створена матеріально-технічна база для підготовки офіцерів-ракетників. Училище заслужено користувався високим авторитетом у військах, випускники ХВВКІУ цінувалися у всіх частинах РВСН. Велику роль у становленні училища, як одного з провідних ВВНЗ РВСП, відіграв Головнокомандувач РВСП Маршал Радянського Союзу М. І. Крилов, після смерті якого училищу було присвоєно його ім'я. За час підготовки офіцерів-ракетників, зі стін училища вийшло понад 30 000 військових фахівців вищої кваліфікації.

Слухачі і курсанти навчалися на 6 факультетах училища за всіма основними спеціальностями, затребуваними в РВСП: інженери-механіки, фахівці з електроніки, систем дистанційного керування і контролю, радіо-технічного управління, енергетики, автоматизованих систем управління та зв'язку, електронно-обчислювальної техніки.

Училище відрізнялося сильним професорсько-викладацьким складом, представлених великою кількістю докторів і кандидатів наук. Кафедри і лабораторії ХВВКІУ були оснащені найсучаснішими на той час приладами, обладнанням, стендами і тренажерами. Училище володіло великою науково-технічною бібліотекою. Багато підручників і навчальних посібників були унікальними, вони розроблялися професорсько-викладацьким складом кафедр училища і користувалися великим попитом в інших споріднених ВВНЗ РВСН.

Загальноосвітні кафедри давали слухачам повноцінну вузівську підготовку. Розроблені на спеціалізованих кафедрах училища навчальні програми не поступалися відповідним програмам споріднених військово-інженерних академій. В училищі були створені і багато років успішно функціонували спеціалізовані вчені ради з підготовки кандидатів і докторів наук, існувала власна школа наукових кадрів.

Велика кількість випускників училища згодом стала викладачами військових вузів, відомими вченими, а також старшими офіцерами, начальниками відділів та управлінь в об'єднаннях, з'єднаннях, главкоматі РВСП. Серед випускників Харківського училища — значна кількість командирів частин і з'єднань РВСП. Найбільш знамениті воєначальники — Головнокомандувач РВСП (1997 - 2001) генерал армії В. М. Яковлєв і Командувач РВСП (2009 - 2010) генерал-лейтенант А. А. Швайченко (2009).

• генерал-майор авіації Рябцев Віктор Іванович, 1941—1942;
• генерал-лейтенант Хадеєв Степан Петрович, 1942—1962;
• генерал-лейтенант Тихонов Василь Гаврилович, 1962—1970;
• генерал-лейтенант Штанько Степан Федотович, 1970—1981;
• генерал-лейтенант Урлін Ігор Борисович 1981—1990;
• генерал-лейтенант Толубко Володимир Борисович 1990—1999.

Пам'ятна табличка перед центральним входом

Після розпаду СРСР, у 1991 році, в Міністерстві оборони Росії і Главкоматі РВСП було прийнято рішення про переведення курсантів, викладачів та ряду підрозділів забезпечення Харківського училища в Академію ім. Ф. Е. Дзержинського, Серпуховське, Ростовське і Пермське ВВКІУ РВ. Деякі курсанти і багато викладачі прийняли рішення продовжувати службу в ЗС України.

З 01.08.1993 року, ХВВКІУ РВ ім. Маршала Радянського Союзу Крилова М.І. в повному складі увійшло до Харківського національного університету Повітряних Сил.

На початку 90-х років частина навчальних корпусів (наприклад, курсантські гуртожитки) були продані або здані в оренду. У нових корпусах по вул. Динамівській з 2000 року розташовується Юридична академія.

• генерал-майор Ю. Н. Глазков (1962 рік) — Герой Радянського Союзу.
• генерал-лейтенант А. П. Ковальов — доктор технічних наук, професор, заслужений діяч науки РФ, у 2001—2006 рр. начальник ВКА їм. А. Ф. Можайського.
• генерал-майор В. Н. Красносельський, (1993 рік) — з 2007 року Міністр внутрішніх справ самопроголошеної ПМР, з 30 грудня 2016 року Президент Придністровської Молдавської Республіки
• генерал-полковник В. А. Муравйов (1960 рік) — провідний науковий співробітник Військової академії ім. Петра Великого; заслужений військовий спеціаліст; член-кореспондент Академії проблем безпеки, оборони і правопорядку; голова Міжнародного союзу громадських об'єднань «Ветерани РВСН».
• генерал-лейтенант А. А. Швайченко (1975 рік) — з 2009 р. Командувач РВСП.
• генерал армії В. Н. Яковлєв (1976 рік) — у 1997—2001 рр. Головнокомандувач РВСП.
• генерал-лейтенант А. Ю. Квасніков (1979 рік).
• народний депутат України III, IV, V, VI, VII, VIII, IX скликань, доктор юридичних наук Андрій Деркач (1984 рік).[3]
• полковник В. А. Шумілкін (1981 рік) — у 2002—2006 рр. міський голова м. Харкова.
• В. П. Герасимов (1960 рік) — у 1991—1995 рр. голова адміністрації Курганської області (РФ).
• В. Н. Лих — мер м. Знаменськ Астраханської області (РФ).
• В. Н. Солодов — мер м. Мирний Архангельської області (РФ).

• История РВСН, М.1999 год. (рос.)
• Властелины ядерного оружия, М. 1988 год. (рос.)

• Сайт випускників ХВВКІУ РВ
• Сайт громадської організації Союз-«Криловці»
• Портал випускників