Хворостянка

Узенбаш, як і навколишні села, мабуть, відноситься до найдавніших поселень південно-західного Криму, заснованих (за результатами археологічних розкопок) приблизно в середині IV століття[1], або, на думку деяких істориків, набагато раніше (IV-III століття до н. е)[2], нащадками готів і аланів[3], що змішалися з місцевим населенням[4]. Приблизно з XII століття Узенбаш, як і всі навколишні поселення, входив спочатку в зону впливу, а потім і до складу християнського князівства Дорі — Феодоро, в особисту вотчину володарів Мангупа — Гаврасів[5]. Після падіння в 1475 році Мангупа, село увійшло до складу Мангупського кадилика санджака Кафа (до 1558 року, 1558-1774 роках — еялету)[6] Османської імперії, але документальних записів цього поки не виявлено (можливо, це Бичкан, воно ж Чемлекчі з матеріалів переписів Кефінського санджака, приписане до Інкірману. Селище згадується в матеріалах переписів Кафінського санджака 1520 року, де в Узенбаші значилося 16 повних християнських сімей, з яких 4 — втратили чоловіка-годувальника; 4 мусульманські сім'ї і 1 дорослий холостяк мусульманин. За переписом 1542 року у селищі значилося вже 19 християнських сімей, з яких 3 — втратили чоловіка-годувальника; 3 мусульманські сім'ї і 5 неодружених дорослих чоловіків християн[7].

До складу Кримського ханства селище входило всього 9 років: від здобуття ханством незалежності в 1774 році до приєднання Росією в 1783 році. В цей час і раніше, внаслідок тісних економічних і особистих зв'язків місцевого християнського населення з жителями Кримського ханства — мусульманами відбувалася міграція християн Узенбаша в села компактного проживання кримських греків в Кримському ханстві і, згідно з «Відомості про виведених з Криму до Приазов'я християн» Суворова, жодного християнина в селі до 1778 року не залишилося[8]. Хоча, були випадки, коли греки-християни, не бажаючи покидати рідні місця, залишалися в місцях свого проживання[9]. У ці роки Узень Башчик адміністративно входив в Мангупський кадилик Бахчисарайського каймакамства, що зафіксовано в Камеральному Описі Криму 1784 года[10].

Після приєднання Криму до Росії 19 квітня 1783 року[11], 19 лютого 1784 року іменним указом Катерини II сенату, на території колишнього Кримського Ханства була утворена Таврійська область і село було приписано до Сімферопольського повіту[12]. Після Павловських реформ, з 1796 по 1802 рік, входило в Акмечетський повіт Новоросійської губернії[13]. За новим адміністративним поділом, після створення 20 жовтня 1802 року Таврійської губернії[14], Узенбашчик віднесений до Чоргунської волості Сімферопольського повіту.

За «Відомостями про всі селища в Сімферопольському повіті, які складалися з показань в якій волості скільки числом дворів і душ від 9 жовтня 1805 року», в Узенбашику в 21 дворі проживало 137 кримських татар, кому належали ці землі невідомо[15]. Вперше вказується на військово-топографічній карті генерал-майора Мухіна 1817 року, де в в селі Озенбаші записано 40 дворів[16]. Після реформи волосного поділу 1829 року Узенбаш, згідно «Відомості про казенні волості Таврійської губернії 1829 року», віднесли до Байдарської волості[17]. На воєнно-топографічній карті Криму полковника Бетева 1842 року в селі Чемли-Узенбашик записано 58 дворів[18].

У 1860-х роках, після земської реформи Олександра II, село приписали до Каралезької волості. У «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», складеному за результатами VIII ревізії, Узенбашчик (Чемли-Узенбашчик) — громада татарська при фонтані з 50 дворами, 296 жителями і двома мечеттями[19] (на трьохверстовій карті Шуберта 1865-1876 року в селі записано 46 дворів)[20]. На 1886 рік в селі Узенбанщик, згідно з довідником «Волості і найважливіші поселення Європейської Росії», проживало 370 осіб в 64 домогосподарствах, діяла мечеть[21]. У «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889 року», складеної за результатами X ревізії 1887 року в Узенбаулі зафіксовано 80 дворі і 424 жителя[22], а на докладній карті 1890 року позначена як Узенбащик і записаний 81 двір з виключно кримськотатарським населенням[23].

Після Земської реформи 1890-х років[24] село залишалося в складі перетвореної Каралезької волості. Згідно «Пам'ятній книжці Таврійської губернії на 1892 рік», в селі Узенбащик, яке входило в Шульське сільське суспільство, значилося 453 жителя в 71 домогосподарстві, 62 хазяїни володіли 118 десятинами землі, інші були безземельні[25]. За «Пам'ятною книжкою Таврійської губернії на 1902 рік» в селі Узенбащик, яке входило в Шульське сільське суспільство, значилися ті ж 453 жителя в 74 домогосподарствах[26]. За «Статистичним довідником Таврійської губернії. Ч. II-а. Статистичний нарис, випуск шостий Сімферопольський повіт, 1915 рік», в селі Узенбащик Каралезької волості Сімферопольського повіту значилося 66 дворів зі змішаним населенням в кількості 505 осіб приписних жителів і 11 — «сторонніх». У спільному володінні було 147 десятин землі, всі двори з землею. У господарствах було 47 коней, 25 волів, 47 корів, 55 телят, і лошат, і 160 голів дрібної худоби[27].

Після встановлення в 1920 році Радянської влади в Криму була скасована волосна система[28] і 15 грудня 1920 року було виділено Севастопольський повіт. 23 січня 1921 року (за іншими даними 21 січня[29]), був створений Балаклавський район і Узенбашик увійшов до нього. Після утворення 18 жовтня 1921 року Кримської АРСР повіти були перетворені в округи (за іншими даними в 1922 році[30]) і в складі Севастопольського округу виділили Чоргунський район, в який увійшов Узенбашик (з населенням 530 чоловік). 16 жовтня 1923 року рішенням Севастопольського окружкому Чоргунський район був ліквідований[31], створений Севастопольський район і село включили до його складу. Згідно зі «Списком населених пунктів Кримської АРСР по Всесоюзного перепису 17 грудня 1926 року», в селі Узенбаш, Уппинської сільради Севастопольського району, було 90 дворів, з них 89 — селянських, населення становило 368 осіб (186 чоловіки та 182 жінок). Всі татари, діяла татарська школа[32]. 15 вересня 1930 року, постановою Кримського ЦВК, було проведено нове районування і знову створений Балаклавський район, тепер як татарський національний[33], куди включили Узенбаш.

У 1944 році, після звільнення Криму від німецьких військ, згідно з Постановою ДКО № 5859 від 11 травня 1944 року, 18 травня кримські татари були депортовані до Середньої Азії[34]. 12 серпня 1944 року було прийнято постанову № ДКО-6372с «Про переселення колгоспників в райони Криму», за яким в район з Воронезької області РРФСР планувалося переселити 6000 колгоспників[35] і у вересні 1944 року в район вже прибули 8470 осіб (з 1950 року в район стали приїжджати колгоспники з Сумської області УРСР[36]). Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 18 травня 1948 року Верхній Узенбаш перейменований в Верхню Хвористянку, а Нижній Узенбаш — у Нижню Хвористянку[37]. Станом на 1 січня 1953 року в селі Хворостянка Ріднівської сільради було 19 господарств колгоспників (54 особи). У 1954 році в селі значилося 32 господарства і 126 жителів[38]. Постановою Ради міністрів УРСР від 20 квітня 1957 року, Хворостянку було передано до складу Куйбишевського району Кримської області[39]. Час об'єднання в Хворостянку поки не встановлено: на 15 червня 1960 року в складі Тернівської сільради значилися обидва села[39].

30 грудня 1962 року, згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР «Про укрупнення сільських районів Кримської області» Куйбишевський район був ліквідований і Хворосятнку було приєднано до Бахчисарайського району[40][41]. Розселено в — між 1968 роком, коли Хворостянка ще записана в складі Тернівської сільради[42]) і 1977 роком[43].