Холодний Петро Петрович

Петро Холодний (молодший) народився в Києві в 1902 році. Вже з молодих років він знайомився близько з мистецтвом. Батько його — Петро Холодний (старший), асистент і викладач фізики у київські політехніці, і за Центральної Ради, Гетьманату та Директорії товариш (заступник) міністра народьної освіти, багато часу присвячує малярству, а в 1920 році змушений податися на еміґрацію.[2]

Петро Холодний (молодший) мистецьку освіту здобув в Українській Студії Пластичного Мистецтва у Празі (1926—1927) і в Академії образотворчих мистецтв у Варшаві (1928—1934); після студійних подорожей до Італії і Франції (1935) — асистент у тій самій Академії (у М. Котарбінського), викладач рисунку й технік темпери.[2] Виконував ілюстрації для альманаха «Сонцецвіт».

Член українського мистецького гуртка «Спокій» та АНУМ, був учасником численних виставок у Львові,Варшаві, Берліні, Будапешті, Брюсселі та в Раперсвіль у Швайцарії. Після війні у Німеччині, звідки переїхав 1950 р. до США і там став почесним членом Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА).[2]

Був одружений з відомою поетесою Наталією Лівицькою.

Помер 24 січня 1990 у Ґлен Спеї (англ. Glen Spey — українському поселенні неподалік від Нью-Йорка), США.

• Батько — Холодний Петро Іванович (1876-1930)
• Дружина — Лівицька-Холодна Наталя Андріївна (1902-2005)
• Донька — Холодна-Харина Леоніда Петрівна (1925) (в сім'ї скорочено — Іда)
• Зять — о. Михайло Харина, священник Українського Католицького Собору Покрови Пресвятої Богородиці в Торонто[3]
• Троє онуків. Один з них Харина Андрій Михайлович (1951), художник

Іконостас української католицької церкви в Лурді — автор Петро Холодний (молодший)

Тематика творчості Холодного — ікони, вітражі, мозаїки.

Головні його праці монументального характеру в неовізантійському стилі: іконостас і мозаїки в церкві св. Андрія (Баунд-Брук, Нью-Джерсі), вітражі і мозаїки (1964—1965) у церкві св. Івана Христителя (Ньюарк, Нью-Джерсі), ікони в церквах Гантеру (Нью-Йорк, 1963—1964), Ґлен Спей (Нью-Йорк, 1969), у Трентоні (Нью-Джерсі), вітражі в церкві св. Юрія (Нью-Йорк), іконостас української католицької церкви в Лурді (Франція).

Проте Холодний як митець різносторонній, видатно працює також у ділянках краєвиду і фігуральної композиції, включно до зображень жуків у збільшеній формі на основі власної ентомологічної колекції.

На творчості Холодного помітні впливи модерних течій, насамперед кубізму та конструктивізму, тим самим він наближається до школи Михайла Бойчука.

У прагненні до максимального спрощення форм Холодний органічно поєднує візантійські традиції пласкости й насичености кольорів з модерними течіями малярства. Вирішальним у нього є завжди ритмічне звучання гри ліній і логічне дотримання законів формальної гармонії.

Холодний є також майстром книжкової графіки, довголітнім ілюстратором журналу для дітей «Веселка». У дрібній графіці (екслібриси, фірмові знаки, монограми), ориґінальній у змісті і формі, відзначається елеґантною легкістю лінії.

Холодний учасник численних виставок ОМУА, зокрема в Детройті (1960).

У музеї в Ньюарку (1977); мав індивідуальні виставки в Нью-Йорку, Філадельфії (1973 і 1977), в Чикаго (1977) і ретроспективну виставку у його 80-ліття (1982) у Нью-Йорку.

• Євген Блакитний про Петра Холодного Молодшого // Наше життя. — 1982.- № 9.
• Святослав Гординський. Петро Холодний, мол. — традиціоналіст і новатор // Нотатки з Мистецтва. — 1990. — № 30.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Роман Яців. Марія і Петро Холодні: творчі долі дітей міністра народної освіти УНР // День. — 2020. — 21 травня.

• Іконографія Петра Холодного з церкви святого Великомученика Юрія Переможця в Едмонтоні