Церква святої Катерини (Муріно)

Худ. Д. Г. Левицький. Катерина Воронцова.

Церква святої Катерини в селі Муріно початково мала меморіальне значення. Її створення пов'язане з замовленням Воронцова Романа Ілларіоновича, який дав гроші на побудову нового храму на спомин рано померлої невістки Катерини, дружини молодшого сина і графа Семена Романовича. Проект створив молодий архітектор Львов Микола Олександрович. Церкву заклали в травні 1786 року. Новостворений храм висвятили 1790 року. Точних відомостей про іконописця не збережено. Враховуючи, що Львов роками співпрацював з художником Боровиковським, ікони для іконостаса приписують йому.

1856 року ремонтували дзвіницю. В 1914—1915 роках зміцнювали мури церкви. В 1918 році, під час розбрату громадянської війни, був убитий сторож, а храм пограбували. 2 травня 1922 року за наказом більшовицької влади були вилучені всі церковні коштовності. 1938 року церкву остаточно зачинили, а її приміщення передали під сільський клуб. Дерев'яний клуб в селі вже був і навіть мав власний самодіяльний театр з типовим набором декорацій.

1941 року прийняли постанову про руйнацію храму, була спроба зірвати хрест, який похилився, але встояв. Храм не поруйнували через початок 2-ї світової війни. Бельведер храму почали використовувати як пункт спостережень. В повоєнний період храмову споруду арендував парголовський «Заготпункт» и мурінське сільпо, що створило в колишній церкві — склад. Ймовірно, тоді зник і первісний іконостас з творами Боровіковського та зруйнували ліплений декор інтер'єру.

1968 року Всеволозький райвиконком прийняв чергове рішення «О снятии с учета и сносе памятника архитектуры 18 века в селе Мурино», але храм не поруйнували, а покинули, стояв пусткою. Висотний простір церкви використали як скульптурну майстерню для створення велетенської фігури хокеїста.

1988 року храм з понівеченим інтер'єром і склепом передали церковній громаді села.

Життя і служба в Петербурзі, зустрічі з родичами і друзями, серед яких поети Іван Хемніцер, Гаврило Державін, Капніст Василь Васильович, впливові меценати (Федір Соймонов, Андрій Безбородько) зіграли надзвичайну роль в формуванні індивідуальності і розкритті творчих потенцій Миколи Львова. Він прибув в столицю звичним малоосвіченим провінціалом, а закінчував життя уславленим поетом, інженером, геологом, знавцем західноєвропейського живопису і самобутнім архітектором. Головним замовником і меценатом Миколи Львова був граф Безбородько Олександр Андрійович. Але він не забороняв брати приватні замови, а іноді і сам сприяв отриманню замов для талановитого Львова. Саме Безбородько сприяв замові на проект церкви Св. Йосипа від Катерини ІІ, який отримав Львов від самої імператриці. Серед приватних замов була і садибна церква від графа Воронцова Олександра Романовича (1741—1805) для власного села Муріно.

• 
  Портрет Олександра Безбородька роботи Йогана Бабтиста Лампі старшого
• 
  Худ. Левицький Дмитро Григорович, портрет Миколи Львова.
• 
  граф Воронцов Олександр Романович ( худ. Левицький Д.Г. ? )

Церква святої Катерини (Муріно), поземний план

Дивним чином церква святої Катерини в селі Муріно стала двічі пам'яткою перехідної доби: вона створена в добу переходу від бароко до зрілого російського класицизму, вона — частково вибудувана з каменю, а частково — з дерева. Церкву побудовано за досить рідкісним типом «під дзвони» — із дзвіницею над центральною частиною.

До створення садибної церкви в невеликому тоді сільці Муріно архітектор поставився досить відповідально і створив її не за типовим, а за індивідуальним проектом. Церква невелика за розміром, але справляє враження величної споруди через ярусність і висотність силуета. Споруда має склеп в кам'яних підмурках. Головна частина храму збільшена лише за рахунок бічних напівротонд, південна з яких слугувала головним входом до храму. Церква не має звичної в дерев'яних храмах трапезної. Нема і окремо побудованої чи прибудованої до трапезної дзвіниці. Її роль виконує середній ярус, який прикрасив наскрізний дерев'яний бельведер, притаманний парковим павільйонам чи світським палацам. Саме бельведер і прикрашений металевим «яблуком» з хрестом, як вказівка на сакральну споруду. До сучасного шляху церква повернута абсидою, яку прикрашають колонний портик, трикутний фронтон і кам'яні сходи. Саме східний, а не західний фасад, виконує роль парадного фасаду споруди, що не звично для сільських храмів. На північ від храму розташований стародавній сільський цвинтар.

В роки стрімкого розпаду СРСР випадково збережену церкву, яка була то складом, то стояла покинутою, передали 1988 року церковній громаді. Церква ремонтована, діюча.

• Энциклопедия Санкт-Петербурга
• Будылина М. В., Брайцева О. И., Харламова А. М. Архитектор Н. А. Львов. — М.: Госстройиздат, 1961.
• Никулина Н. И. «Николай Львов», серия «Зодчие нашего города», Лениздат, 1971
• Милюгина Е. Г., Строганов М. В. Гений вкуса: Н. А. Львов. Итоги и проблемы изучения: Монография. — Тверь: ТвГУ, 2008. — 278 с., 52 ил., портр.
• Путятин И. Е., Кваренги и Львов: Рождение образа храма русского ампира. Москва: «МАКС Пресс», 2008. — 152 с., илл. ISBN 978-5-317-02742-1.

• Дерев'яна архітектура
• Кижі
• Безбожна п'ятирічка
• Преображенська церква (Кижі)
• Покровський храм (Анхімово)
• Львов Микола Олександрович
• Левицький Дмитро Григорович
• Воронцова Катерина Олексіївна (портрет)
• Вітославлиці, Великий Новгород, Росія
• Малі Корели (Біля Архангельська, Росія