Цестодози

До підкласу відносять ціп'яків бичачого і свинячого, збудників теніаринхозу і теніозу, і ехінокока з альвеококом. Це цестоди різного розміру — від 1 см до 10 м і більше. Зрілі членики подовжені. Сколекс з хоботком, що не втягується, і присосками, що не озброєні шипиками. На хоботке можуть бути гаки, частіше розташовані в 2 ряди. Нерівномірно чергуються статеві отвори розташовані по краях члеників. Сім'яників велика кількість. Яєчник дволопатевий, вагіна звита, жовтяники компактні, лежать позаду яєчника. У зрілій проглотиді матка має вигляд поздовжнього стовбура з бічними відгалуженнями. Личинкові форми різні: цистицерки, стробілоцеркі, ценури, ехінококи. Для ціп'яків бичачого і свинячого людина є дефінітивним хазяїном, оскільки вони паразитують в ньому в стрічкової стадії. У личинкової стадії у формі цистицерків ці ціп'які живуть у м'язах великої рогатої худоби (ціп'як бичачий) і свиней (ціп'як свинячий). Ціп'як свинячий у личинковій стадії може виявитися і у людини, хоча як проміжний хазяїн людина значення не має. У такому випадку розвивається цистицеркоз.

Для теніаринхозу характерним є самостійний вихід з кишківника людини поза актом дефекації проглотид ціп'яка та переважно шлунково-кишкові розлади. Активний самостійний вихід проглотид іноді може не супроводжуватися об'єктивними проявами при проході через анус, хоча частіше хворі відчувають свербіння, відчуття повзання у ділянці анального сфінктера. У виражених випадках на початку хвороби може турбувати булімія, проте яка супроводжується певним схудненням хворого. Надалі хворі відзначають загальну слабкість, печію, нудоту, тяжкість у верхній частині живота (епігастрії), біль у животі різної інтенсивності, рідше — збільшення язика, поява на ньому тріщин і відбитків зубів по краях. Ларингостеноз поширений повсюдно, особливо широко — у країнах Африки, Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, Південної Америки. Зустрічається нечасто й в Україні. Його відносять до тих 4-х гельмінтозів в Україні, де збудника може помітити у себе сам пацієнт[1]. Виділення проглотид з кишківника людини відбувається вже через 2,5-4 місяці від моменту зараження. У яйцях за цей період відбувається дозрівання зародка. При паразитуванні дорослих особин гельмінта в кишківнику людини проглотиди, що відокремилися від стробіли ціп'яка, активно виповзають з кишечника у довкілля, здатні там рухатися на великі відстані, при висиханні звільняючи яйця та забруднюючи ними рослини. Така активність проглотид необхідна гельмінту, тому що подальший розвиток проходить в організмі травоїдних тварин. Разом з травою проглотиди або вже їхні яйця заковтуються та потрапляють у травний тракт великої рогатої худоби, де внаслідок дії грубої травної поверхні трьохкамерного шлунку та його соку вони, врешті решт, розкриваються, а з них виходять зародки, який за допомогою гаків проникають у капіляри стінки дванадцятипалої кишки і потоком крові розносяться по організму худоби. Зародки переважно осідають у міжм'язовій сполучній тканині, де перетворюється на фіну (цистицерк — личинку, що містить лише 1 сколекс). Фіни зберігають інвазійність у тканинах великої рогатої худоби впродовж 6-9 місяців. При потраплянні фін всередині яловичини паразит прикріплюється у травній системі людини до слизової оболонки проксимального відділу тонкого кишківника за допомогою присосок, зростає з формуванням проглотид. Бичачий ціп'як може паразитувати в організмі людини декілька десятків років. Зараження людей відбувається при вживанні в їжу інвазованого фінами сирого яловичого м'яса або яловичих м'ясних продуктів, приготованих з порушеннями технології кулінарної обробки. Захворюваність сільського населення в 3 рази вище від міського, понад 80 % хворих складають дорослі. Від хворих людей зараження здорових не відбувається. на початку хвороби особливих проявів не відбувається. Хворих іноді турбує збільшення апетиту, вони вживають велику кількість іжи, але при цьому худнуть.

Ця інвазія проявляється кишковими розладами. Поширений теніоз повсюдно, окрім Австралії та деяких островів Океанії. Найбільшу захворюваність реєструють в Індії, Північному Китаї, Африці та Південній Америці, що відображає відповідні харчові уподобання населення та релігійні заборони. В Україні гельмінтоз нечасто зустрічається в різних регіонах. Остаточний хазяїн свинячого ціп'яка — людина, в тонкому кишечнику якого паразитує статевозріла форма гельмінта. Заражений виділяє з фекаліями проглотиди (частіше ціли куски стробіли по 5-6 проглотид одразу) та яйця гельмінта. Забруднення ними довкілля призводить до зараження проміжних хазяїв, часто внаслідок їхньої копрофагії та всеїдності. В організмі проміжного хазяїна (свині, рідше собаки, кішки, вівці, люди) зародки звільняються з яєць, проникають у стінку кишок і з током крові розносяться по всьому організму, формуючи в міжм'язовій сполучній тканині проміжні форми — цистицерки. Люди заражаються з'ївши погано термічно оброблену свинину. Після вживання фінозної свинини цистицерки перетворюються на дорослих паразитів в кишечнику людини. Через 2-2,5 місяці гельмінт досягає своєї зрілості. Після формування ціп'яка зміни його локалізації в кишківнику, як при теніаринхозі, не відбувається.

Це гельмінтоз, який розвивається внаслідок паразитування у тканинах і органах людини личинкової стадії свинячого ціп'яка — цистицерків (Cysticercus cellulosae). Найчастіше цистицерки уражають центральну нервову систему, очі та м'язи. Хворі на теніоз люди є заразними для тих, хто їх оточують, через можливість виділення зрілих яєць у довкілля, що може призводити до інфікування здорових людей. Безпосередньо інвазування відбувається через вживання в їжу харчових продуктів або через воду, що забруднені фекаліями, що містять яйця Taenia solium. Поряд з фекальним забрудненням певну роль у поширенні яєць відіграють мухи, які залишають їх на поверхні продуктів, на об'єктах довкілля. Звичайними проявами цистицеркозу головного мозку є епілептиформні напади, які часто можуть виникати при різких рухах голови. Притаманний підвищений внутрішньочерепний тиск, нерідкі паралічі. Локалізація личинок гельмінта в оці може супроводжуватися помутнінням його, хоріоретинітом, відшаруванням сітківки. Порушення зору може доходити до повної сліпоти. Слізні залози і вії очей також можуть бути уражені. При локалізації гельмінтів у серці може бути порушення серцевого ритму. Практично будь-який орган може бути ураженим при цистицеркозі, прояви залежать від кількості та локалізації цист.

Ряд Diphyllobothriidea — цестоди великого розміру {від 1 до 10 м і більше). Стробіла з великим числом проглотид. Сколекс зазвичай з двома щілиноподібними ботріями, розташованими з дорсальної і вентральної сторін. У кожній проглотиді одинарний комплект статевих елементів. Три статевих отвори відкриваються медіанно з набрюшной стороні в такій послідовності: попереду цирус, позаду вагіна і за нею матка. Сім'яники і жовткові фолікули знаходяться в бічних нолях проглоттиди. Сім'яники є тільки в серцевинному шарі, а жовтяники як в серцевині, так і в кірковому шарі. Тільце Меліса розташоване дорсально від яєчника. Матка розеткоподібна, з яйцями.

Збудники цього гельмінтозу паразитують у кишківнику людини чи тварин, спричинюють розлади травної системи, хронічну інтоксикацію та іноді перніціозну В12-фолієводефіцитну анемію. У людини можуть паразитувати 10 видів стьожаків / стьожківців з родини Diphyllobothriidae. Серед них найпоширенішим Diphyllobothrium latum. Зараження людини іншими видами виявляються спорадично. Стьожковець широкий, паразитуючи в організмі людини, досягає завдовжки 2—10 м. Є окремі свідчення про 12-метрові особини. Широкий стьожковець, паразитуючи в тонкій кишці людини або інших основних хазяїв, виділяє з калом у довкілля щоденно більше 2 млн яєць. Розвиток гельмінта проходить зі зміною трьох хазяїв. Остаточним хазяїном є людина, собака, котячі, свиня, бурий і білий ведмеді, лисиця, тюлень, нерпа, морж. Першим проміжним хазяїном є прісноводні веслоногі рачки (циклопи і дафнії), другим проміжним (додатковим) — хижі риби.

Hymenolepididae — цестоди дрібні або середньої величини. На сколексі є хоботок, що втягується, з одним рядом гаків. Статеві органи одинарні, статеві отвори здебільшого розташовані по одній стороні стробіли. Сім'янки великі, нечисленні, найчастіше за все їх не більше чотирьох. Зріла матка — у вигляді поперечної трубки. Гіменолепідіди — паразити ссавців і птахів. Проміжні хазяї — членистоногі (комахи, ракоподібні). Рідше гіменолепідіди розвиваються без проміжних хазяїв. Для медицини практичне значення має Hymenolepis nana.

Антропонозний контагіозний гельмінтоз, який спричинює карликовий ціп'як. Гіменолепідоз у клінічному плані характеризується переважно ознаками ураження травної системи. Гіменолепідоз є найпоширенішим цестодозом людства, його реєструють всюди, де живуть люди. Життєвий цикл карликового ціп'яка характеризується послідовним розвитком личинкової та дорослої стадій в організмі людини, яка є одночасно проміжним і основним хазяїном. Дорослі особини паразитують у тонкому кишківнику людини.

Це біогельмінтоз, який спричинює у людей личинкова стадія ціп'яка Echinococcus granulosus. Характеризується хронічним перебігом з розвитком у печінці, іноді в легенях і деяких інших органах, солітарних або множинних кистозних утворень. Ехінококоз поширений у регіонах з розвиненим пасовищним скотарством на всіх континентах. Вважається, що щорічно в світі хворіють на ехінококоз до 1 млн людей. Часто реєструється в Україні.

Основне джерело інвазії — собаки, меншою мірою — інші представники родин псових і котячих. Основну роль у підтриманні кругообігу ехінокока відіграють ljvfiys собаки і сільськогосподарські тварини (вівці, свині, велика рогата худоба). Зрілі проглотиди гельмінта і онкосфери виділяються з фекаліями інвазованих тварин. Попадання яєць ехінокока в організм свиней відбувається при випасі їх на подвір'ях населеного пункту, при поїданні ними фекалій заражених блукаючих та дворових собак. Проміжний хазяїн, у тому числі людина, заражається орально при контакті з інвазованими собаками, а також через забруднені яйцями паразита предмети побуту, ягоди, землю, траву. Ехінококоз є професійною хворобою пастухів, власників нартових собак, стригалів овець, вовна яких буває забруднена яйцями гельмінта.

У кишківнику людини з яєць вивільняються онкосфери, які проникають у стінку кишки, де більшість їх затримується і заглиблюється в слизову оболонку тонкої кишки. Згодом онкосфера проникає через лімфатичні та венозні судини в систему ворітної вени, в результаті цього більшість зародків ехінокока заносяться з течією крові насамперед у печінку, де вони в більшості випадків затримуються і розвиваються в ехінококові кисти.

Характеризується інвазивним зростанням альвеококової кисти, що нагадує злоякісну пухлину, яке першочергово виникає в печінці. Особливістю розвитку альвеококового міхура є інфільтративне зростання та здатність до метастазування. При розриві первинного альвеококового міхура може відбуватися вторинне розсіювання в черевній порожнині, потрапляння до інших органів. Прогноз при цьому несприятливий. Джерелом інвазії є представники родини псових, частіше дикі, лисиці, койоти, зрідка котячі, які виділяють заповнені яйцями проглотиди у довкілля. До зараження личинкової стадією альвеококка в природі сприйнятливі численні види мишоподібних гризунів. Люди заражаються на охоті, при збиранні ягід і лісових продуктів, контакті з собаками або котами тощо. Не виключається можливість зараження людини в осередках альвеококозу під час пиття води з озер та інших непроточних водойм. Клінічний перебіг альвеококозу в перші місяці, а іноді й роки, майже безсимптомний. Надалі з'являються неприємні відчуття в ділянці печінки, ниючий біль, особливо під час бокових рухів. При цьому нерідко з'являється гарячка, нездужання, наростає немотивована втомлюваність. Найчастішою клінічною знахідкою є збільшення розмірів печінки. Збільшення розмірів селезінки виявляється лише у випадках, ускладнених портальною гіпертензією або тих, що пов'язані з метастазуванням альвеококових міхурів до селезінки. При проведенні ультразвукового дослідження виявляється пухлиноподібне утворення різних розмірів у печінці. Здавлювання жовчних проток призводить до появи жовтяниці і холестазу, здавлювання печінкових вен — до появи асциту.

Цей гельмінтоз спричинює ціп'як собачий (огірковий або гарбузоподібний). Джерелами інвазії є собаки та коти. Серед людей повсюдно в світі реєструють спорадичні випадки, зокрема й в Україні. Остаточними хазяями гельмінта є хижі м'ясоїдні тварини: собака, кішка, лисиці, вовк, шакал, песець, єнот тощо. Собака є основним хазяїном Dipylidium caninum. Проміжними хазяями є численні ектопаразити остаточних хазяїв: блохи, волосоїди тощо. Переважно діти зрідка заражаються при випадковому заковтуванні інвазованих волосоїдів і бліх собак і кішок, стаючи при цьому факультативними хазяями. Зараження їх відбувається при тісному контакті з інфікованими домашніми тваринами. Дорослі ціп'яки пошкоджують слизову оболонку кишківника своїми присосками й гачками в місцях прикріплення. Має значення сенсибілізація людського організму антигенами гельмінтів, розвиток дисбіозу і дефіциту вітамінів. При інтенсивній інвазії спостерігаються неспецифічні порушення роботи травної системи як то нудота, зниження апетиту, біль за ходом кишечника тощо. Під час активного виповзання проглотид, що може відбуватися в будь-який час доби, пацієнти скаржаться на свербіж в періанальній ділянці.

Зоонозний біогельмінтоз, при якому йде ураження внутрішніх органів, підшкірної клітковини, кон'юнктиви очей та інших органів людини. Інвазія поширена переважно серед котів і собак. 15 гельмінтів цього роду здатні уражати людей. Зараження людей відбувається при випадковому заковтуванні з водою циклопів, інвазованих проміжними формами гельмінтів, при вживанні в їжу недостатньо термічно обробленого м'яса змій, жаб та інших додаткових і резервуарних хазяїв. Інший можливий механізм передачі інфекції — контактний, через пошкоджені шкіру і слизові оболонки, у тому числі через кон'юнктиву ока. Людина для спарганумів є випадковим хазяїном і екологічним тупиком. Від людей зараження інших не відбувається. В основі клінічних проявів виникнення вузлів у різних органах (найчастіше під кон'юнктивою або в очниці), всередині яких знаходиться личинка (спаргнум).

Інвазія, яку спричинюють проміжні стадії деяких стрічкових гельмінтів, що є паразитами родини псових, зокрема собак. При цьому в організмі людини утворюються ценури — великі паразитарні міхури, що всередині містять одразу декілька зародків. Люди можуть заражатися при випадковому заковтуванні яєць з контамінованою водою та продуктами, при контакті із зараженою собакою, в якої яйця є на шерсті та поверхні язика. При зараженні людини Taenia multiceps як правило утворюються ценури в головному та спинному мозку, при інвазії іншими — ценури формуються в міжм'язовій сполучній тканині, підшкірній клітковині, черевній або грудній порожнині, оці.

Також описано окремі випадки паразитування у людини представників роду Diplogonoporus. Основні ознаки їх ті ж, що й у цестод роду Diphyllobothrium, але статеві органи у них подвоєні. Статеві отвори розташовуються на вентральній поверхні проглотид у два субмедіанних ряда, по 3 отвори в кожному ряду (чоловічий, отвір вагіни і матки).