Чарльз Лайтоллер

Батько Чарльза, Фредерік Джеймс Лайтоллер (†1913), народився 6 січня 1842 року в невеликому торгово-промисловому містечку Чорлі в Ланкаширі, в Англії. Його батьком був Річард Ештон Лайтоллер, а мати — Енн (у дівоцтві — Лавледі). Фредерік був найстаршим із п'яти дітей, його братами та сестрами були Томас Генрі, Мері Джейн, Емілі Марієтта та Джон Вільям. Згідно з переписом 1851 року, Фредерік і його семирічний брат Томас на той час навчалися в академії Уолтона в Уолтон-он-те-Холлі поблизу Ліверпуля. Сім'я була добре забезпечена[1].

Деякий час Фредерік був солдатом у місті Керкінтіллох, у графстві Данбартоншир, в Шотландії. Почав там служити невдовзі після першого шлюбу — із Сарою Джейн Лайтоллер (у дівоцтві — Віддоус) у місті Блекпул у 1863 році[1].

У 1864 році, у Керкінтіллохі, у пари народилася перша дитина — Джеймс Генрі Лайтоллер, але він помер ще дитиною. Їхній другий син, Річард Ештон Лайтоллер, також народився у 1864 році в Керкінтіллохі. Можливо, він був братом-близнюком Джеймса[1].

Фредерік дослужився до звання капітана. Згодом — разом з дружиною повернулися до Чорлі, де взявся продовжувати бавовняний бізнес свого батька. Це були важкі часи для бавовняної промисловості. Тривала Громадянська війна в Америці. Була введена бавовняна блокада, яка заблокувала поставки американської бавовни до заводів Ланкаширу[1].

Перша дочка Фредеріка і Сари, Джейн Марієтта, народилася в селі Чарнок Річард, в Ланкаширі, 19 квітня 1865 року. Наступною була Керолайн Мері, яка народилася в Чорлі, в 1867 році. Потім з'явилася Гертруда Енн — у 1869 році і Етель Елізабет — у 1872[1].

Чарльз Герберт Лайтоллер був наймолодшим із дітей Фредеріка і Сари. Він народився 30 березня 1874[2][1] року в Чорлі. Мати померла через місяць після народження Чарльза, від скарлатини. Їй було 30 років. Після цього відразу послідувала смерть 7-річної сестри Чарльза — Керолайн — і 10-річного брата — Річарда. У записі про смерть Річарда зазначено, що він помер від «morbus coxae» — туберкульозного захворювання кульшового суглоба. Дядько Чарльза по батькові — Томас — загинув у залізничній аварії у місті Порт-Елізабет, у Південній Африці, 9 вересня 1874 року[1].

6 січня 1876 року, у Чорлі, батько Чарльза одружився вдруге — з Маргарет Бартон. Також батька обрали олдерменом Чорлі[1].

Сестри Чарльза, Джейн і Гертруда, навчалися в приватній школі в Редінг-Сент-Джайлз, у Беркширі. Сам Чарльз, разом із сестрою Етель, залишалися вдома з гувернанткою, міс М.Б. Елстоун. За переписом 1881 року в будинку Лайтоллерів було двоє слуг: Джейн Джексон і Джойс Гладуелл. 19 вересня 1881 року — мачуха Чарльза померла. Їй було 28. Дітей у неї і батька Чарльза — не було[1].

На початку 1885 року батько поїхав до Нової Зеландії. Разом з ним поїхала і 19-річна старша сестра Чарльза — Джейн. Про решту дітей — піклувалися родичі батька. Гертруді тоді було 15 років, Етель — 12, а Чарльзу — 10[1].

У 13 років — Чарльза влаштували на фабрику з переробки бавовни, але його не приваблювала важка фабрична робота — тож він влаштувався юнгою на чотирирічне навчання на барк «Примроуз Хілл»[3].

13 листопада 1889 року, коли Чарльзу було 15 років, в Індійському океані під час шторму судно сіло на мілину на безлюдному острові, площею 4,5 квадратних милі, який нині називається Сен-Поль[4]. Моряків врятували і доставили в Аделаїду (Австралія). Щоб повернутися до Англії, Чарльз приєднався до екіпажу кліпера «Герцог Аберкорн»[3]. В Англії — повернувся працювати на барк «Примроуз Хілл».

Коли служив третім помічником на борту судна «Лицар Святого Михаїла» — на борту сталася пожежа. За успішні зусилля в боротьбі з вогнем і порятунку судна — Чарльза підвищили до другого помічника капітана.

Служив у королівському поштовому флоті Африки, де мало не помер від важкого нападу малярії. Після цього — покинув морську службу заради того, щоб взяти участь в золотій лихоманці на Клондайку. Однак пошуки золота не увінчалися успіхом. Довелося перебиватися випадковими заробітками.

Згодом — безбілетником на товарних поїздах перетнув Канаду і, попрацювавши у США ковбоєм, — повернувся до Англії, де знову продовжив морську кар'єру, влаштувавшись в «White Star Line».

У 1903 році — одружився з австралійкою з Айови Сільванією Зіллою Хоулі-Вілсон (домашні її називали Сільвією)[1].

Пропрацював кілька років на судах «Маджестик» і «Океанік», де зарекомендував себе здібним моряком і просунувся по службі від третього до — першого помічника капітана.

Чотири вцілілих офіцери «Титаніку», 1912
зліва направо: п'ятий офіцер — Гарольд Лоу, другий офіцер — Чарльз Лайтоллер, четвертий офіцер — Джозеф Боксголл, третій офіцер — Герберт Пітман (сидить)

У 1911 році Чарльза запросили на посаду першого помічника капітана на час випробувальних плавань нового пасажирського лайнера «Титанік», але пізніше, через перестановки в екіпажі, — затвердили на посаду другого помічника.

У ніч з 14 на 15 квітня 1912 року — Чарльз ніс останню вахту перед зіткненням з айсбергом. У призначений час — Чарльза змінив Вільям Мердок. В той момент, коли Чарльз уже лягав спати, — він відчув різкий удар. Незабаром, разом з іншими офіцерами, — Чарльза викликали на капітанський місток, де він дізнався про те, що корпус судна отримав численні пробої і лайнер потопає. Після цього — приступив до евакуації пасажирів з лівого борту, дуже ретельно дотримуючись правила «насамперед жінки і діти», в результаті чого безліч місць у шлюпках були незаповнені, тому що бажаючих залишати судно в перші моменти кораблетрощі було мало, тож Чарльзу довелося відправляти шлюпки напівпорожніми, не дозволяючи сідати в них чоловікам. Чоловіки сідали в шлюпки на лівому борту тільки тоді, коли потрібні були веслярі. Рятувальних шлюпок — не вистачало, тому Чарльз разом з іншими офіцерами вирушив за легкими розкладними шлюпками «Коллапсібл» системи «Ендельгарда». У той момент, коли Чарльз звільняв розкладну шлюпку, «Титанік» почав швидко йти під воду. Стрибнувши з корабля, Чарльз спочатку інстинктивно попрямував у бік марса, що стирчав з води, але згадавши, що знаходитися поряд з кораблем в той час, як він тоне, небезпечно, — спробував відплисти убік. Ледь уникнувши засмоктування у вир, який утворив тонучий корабель — доплив до розкладної шлюпки, яка плавала догори дном. Труба «Титаніка», що відірвалася і впала поруч з моряком, відігнала шлюпку далі від потопаючого судна, що дозволило їй залишатися на плаву. На перевернутій шлюпці було 30 пасажирів. До світанку — їх підібрали шлюпки з корабля «Карпатія». На той час у перевернутій шлюпці залишалося вже 27 людей. Це були останні врятовані пасажири «Титаніка». Чарльз допомагав піднімати пасажирів, а сам — зійшов на борт «Карпатії» останнім.

Як старший за званням серед тих, що вижили, Чарльз був основним свідком під час обох розслідувань катастрофи — і у Великій Британії, і у США. Він стояв на позиції невиннуватості «White Star Line». За його словами — більш спокійного моря він не бачив у житті. Мовляв, дуже складно було побачити айсберг, що наближається, без білих бурунів біля його підніжжя[5].

Багато рекомендацій, які Чарльз запропонував для уникнення подібних катастроф — згодом впровадили морські компанії. Кількість шлюпок, яка раніше розраховувалася за тоннажем корабля, Чарльз запропонував рахувати за кількістю пасажирів та членів екіпажу. Також — рекомендував проводити час від часу навчання з використанням рятувальних шлюпок, щоб пасажири знали, де знаходяться їхні рятувальні шлюпки, а екіпаж знав, як ними керувати. Цілодобовий радіозв'язок із кожним судном та постійне транслювання сигналів про небезпечні, з погляду погодних умов, райони теж стали загальним правилом після завершення розслідування катастрофи «Титаніка»[6].

Після завершення розслідувань, у 1913 році, повернувся до «White Star Line» першим офіцером на кораблі «Океанік». У серпні 1914 року, після початку Першої світової війни, «Океанік» переобладнали у допоміжний крейсер, а Чальз — отримав звання лейтенанта ВМФ Великобританії. Основне завдання «Океаніка» було патрулювання морської зони навколо Шетландських островів. Але «Океанік» був занадто великий для цієї акваторії і в результаті сів на мілину неподалік острова Фула. Чарльз на момент аварії знову відпочивав у своїй каюті, і знову йому довелося аврально приймати командування евакуацією. Через три тижні — «Океанік» розламався і остаточно затонув під час шторму.