Чернишов Захар Григорович

Захар Чернишов народився в сім'ї генерал-аншефа Григорія Петровича Чернишова та Авдотьї Іванівни Чернишової, однією з «метрес» імператора Петра I, що заслужила від нього прізвисько «Авдотья бой-баба». Разом з батьком був наданий в 1742 р. в графи.

Записаний на військову службу в 1735 р., а через 6 років було надано звання капітана гвардії. У 20 річному віці був приставлений помічником до Людвіга Ланчинського, що представляв інтереси петербурзького двору у Відні. За час перебування за кордоном розширив кругозір і вивчив іноземні мови. З 1744 р. — камер-юнкер спадкоємця Петра III (у званні полковника).

За кілька років, поки вони тривали при «молодому дворі», три струнких і високих брати Чернишови, особливо Андрій, встигли заручитися прихильністю великої княгині Катерини II. Захара вона називала «гаряча голова». Петро Бартенєв опублікував знайдені під час ремонту в одному з чернишовських маєтків «Любовні записочки високої особи XVIII століття до графа Чернишова»[1].

У 1772 р.і разом з Микитою Паніним інтригував проти Орлових, потім конфліктував з Григорієм Потьомкіним. 22 вересня 1773 р. Чернишов отримав звання генерал-фельдмаршала. Після першого поділу Речі Посполитої в 1772 р. був призначений генерал-губернатором захоплених земель Білорусі. На цій посаді розширював дороги, будував «присутствені місця», заохочував перехід католицького селянства у православ'я. У своєму маєтку Чечерську з пишністю приймав спадкоємця престолу Павла I, а в 1775 р. в його Ярополецькому маєтку гостювала російська імператриця.

Подорожуючи в 1780 р. білоруськими землями на зустріч з австрійським імператором Йосипом II в Могильові, Катерина II сприйняла нові дороги як сади. З дня в'їзду (24 травня) вона пробула в Могильові до 30-го травня того року. У трьох верстах від міста була споруджена тріумфальна арка, де зустрів її граф Захар Чернишов з чиновниками губернії й дворянством, з їх маршалками. Однак на другий день перебування імператриці в Могильові губернатор посварився зі всемогутнім Г. Потьомкіним, і милість імператриці відвернулася від нього. На пропозицію ясновельможного передати місцевому єпископу нагороду уряду, гордий і самолюбний граф розлютився: «У вас є для того ад'ютанти, а я вже старий для розсилок!»[2]