Чонсі Біллапс

Біллапс навчався в школі імені Джорджа Вашингтона, у місті Денвер. Граючи за команду школи, Чонсі чотири рази обирали до збірної штату і тричі визнавали «Баскетбольним містером Колорадо». Він став найвидатнішим гравцем за історію своєї школи. У перший рік Біллапс привів свою команду до півфіналу чемпіонату штату, із середньою результативністю 16,2 очка за гру. У другій рік він виграв чемпіонат штату, набираючи 26,3 очка в середньому за гру. У цьому ж році Біллапс став «Гравцем року штату Колорадо», вдруге він отримав цю нагороду у свій випускний рік. У наступному сезоні команда Біллапса знову стала чемпіоном штату, з особистими показниками Чонсі — 32,5 очка в середньому за гру[3].

До кінця навчання в школі Чонсі був одним із найбільш упізнаваних спортсменів у штаті, він входив до числа найперспективніших баскетболістів США. Рой Вільямс, на той час головний тренер Канзаського університету з баскетболу, який відшукав Майкла Джордана для «університету Північної Кароліни»[3], говорив, що не зустрічав за свою кар'єру більш обдарованого школяра.

У 1995 році Біллапс виявився на роздоріжжі, у нього було декілька варіантів продовження кар'єри. Він міг, минаючи коледж, потрапити до НБА, а міг вступити до університету. На його рішення вплинуло те, що в тому році у Чонсі померли бабуся і дідусь, це були важкі часи для сім'ї Біллапс, тому він вирішив вступити до Університету Колорадо, що розташовувався неподалік від домівки[3].

У той час баскетбольна команда університету Колорадо була слабкою, «Буффалос» не виходили в основний турнір NCAA з 1960-х років. Головним тренером був Джо Гаррінгтон, він спробував вибудувати успішну команду навколо Чонсі. У першій грі сезону «Колорадо» програло з різницею в 24 очки університету Санта-Барбари — це була найбільша поразка в матчі-відкритті сезону за всю історію команди. У наступній грі Біллапс набрав 31 очко, що не вдавалося жодному першокурснику в історії університету. 2 грудня Чонсі зробив перший у своїй кар'єрі трипл-дабл, — у матчі проти університету Джорджа Мейсона він набрав 24 очки, 11 передач та 11 підбирань. Однак, поза майданчиком Біллапс, як і інші гравці команди, не виявляв належної дисципліни. Гаррінгтон потрапив у непросту ситуацію, — кілька його гравців не змогли продовжити сезон з різних причин, а ті, що залишилися потрапляли в різні історії поза майданчиком. Біллапс не був винятком, він вкрав купони відео-прокату з книгарні в кампусі. Злочин було розкрито, і Біллапс написав листа з вибаченнями, зверненими до адміністрації університету та всіх студентів[3]. Після 5 поразок поспіль, Гаррінгтон пішов зі свого поста, його місце зайняв Джо Паттон. Сезон закінчився для команди з показниками 9 перемог при 18 поразках. Біллапс набирав у середньому 17,9 очок за матч, робив по 5,5 передач і збирав по 6,6 підборів. У чотирьох матчах він набирав 30 або більше очок, а відсоток закидання штрафних становив 86,1 %[4].

У міжсезоння Біллапс викликався до збірної США віком до 22 років, щоб провести тренувальний матч з чоловічою олімпійською збірною США з баскетболу 1996 року. Чонсі грав проти майбутніх олімпійських чемпіонів Джона Стоктона і Гарі Пейтона. Молодь програла кращим гравцям країни з рахунком 90-96. Біллапс провів на майданчику 10 хвилин і набрав 7 очок, 2 перехоплення та 2 підбирання[3]. У перших 10 іграх нового сезону було здобуто 7 перемог при 3 поразках, 5 грудня Біллапс подолав рубіж у 500 очок за кар'єру в «Колорадо». Він став найшвидшим гравцем в історії «Буффалос», що досягли цього результату, для цього Чонсі виявилося достатнім усього 28 ігор[4]. 24 лютого «Колорадо» здобули двадцяту перемогу в сезоні і кваліфікувалися на основний турнір NCAA, вперше із сезону 1968/69 років. У першій грі турніру «Буффалос» зустрілися з «Індіаною» і перемогли. Біллапс набрав 24 очки і перетнув рубіж у 1000 очок за сезон. Він став 19-им гравцем в історії університету, що увійшов до «клубу 1000»[5]. У наступному раунді «Буффалос» програли «Північній Кароліні» і закінчили сезон. Після 2 років навчання в університеті Біллапс виставив свою кандидатуру на драфт НБА[3][5].

25 червня 1997 року в місті Шарлотт відбувся 50-й драфт НБА. Передбачалося, що ім'я Біллапса буде одним із перших[3]. Під 1-м номером «Сан-Антоніо Сперс» обрали Тіма Данкана, під 2-м номером «Філадельфія Севенті-Сіксерс» — Кіта Ван Горна, під 3-м номером «Бостон Селтікс» вибрали Біллапса[6][7].

Чонсі почав свою кар'єру в НБА з перемоги над «Чикаго Буллс», він набрав 15 очок і віддав 4 передачі[8]. Надалі новачок показував нестабільну гру, вдалі матчі змінювалися провальними. 2 лютого Біллапс взяв участь у матчі новачків, де набрав 9 очок і віддав 7 результативних передач[9]. Після невдалого початку сезону керівництво «Селтікс» вирішило, що Біллапс не виправдав очікувань і прийняло рішення обміняти його[10]. 18 лютого 1998 року стався обмін за участю Біллапса[11]. Біллапс разом з одноклубниками Ді Брауном, Роєм Роджерсом і Джоном Томасом відправився до «Торонто Репторз» в обмін на Жана Табака, Кенні Андерсона і Рональда Джонса[12].

Після обміну Біллапс зайняв місце розігруючого в стартовій п'ятірці «Репторз»[12]. За решту 29 ігор сезону Біллапс набирав по 11,3 очок і робив по 3,3 передачі в середньому за матч. «Торонто» закінчили сезон з результатом 16 перемог та 66 поразок[13]. 21 січня 1999 року, на наступний день після закінчення локауту в сезоні 1998/99 років, Біллапс покинув команду в результаті обміну за участю трьох команд. Чонсі та Тайсон Уїлер стали гравцями «Денвер Наггетс», Дін Гарретт і Боббі Джексон перейшли з «Наггетс» до «Міннесота Тімбервулвз», а «Репторз» отримали вибір у першому раунді драфту 1999 року «Наггетс», вибір у першому раунді драфту 2000 року «Тімбервулвз», а також гравців «Міннесоти» Желько Ребрача і Майкла Вільямса[12].

Біллапс потрапив до команди з рідного міста, основним розігруючим якої на той момент був Нік Ван Ексель. Практично відразу після початку чемпіонату Біллапс зайняв його місце в стартовій п'ятірці[14]. У сезоні 1998/99 «Наггетс» не змогли пробитися в плей-офф і закінчили чемпіонат з показниками 14 перемог і 36 поразок[12].

Після тринадцяти ігор сезону 1999/2000 Чонсі отримав травму лівого плеча[15]. Після обстеження з'ясувалося, що це зміщення плечового суглоба — травма вимагає хірургічного втручання, що означало кінець сезону для Біллапса[16][17]. Після цього Чонсі разом з Роном Мерсером і Джонні Тейлором обміняли в «Орландо Меджик» на Таріка Абдул-Вахада, Кріса Гатлінга та вибір у першому раунді на майбутньому драфті. Біллапс провів останні місяці своєї реабілітації в «Орландо», після чого став вільним агентом[3].

8 серпня 2000 року Біллапс підписав контракт з «Міннесота Тімбервулвз»[18]. Він прийшов у команду, коли «Міннесота» ще тужила по Маліку Сілі — гравцеві «Тімбервулвз», який загинув в автокатастрофі[19][20]. Чонсі почав сезон 2000–01 основним розігруючим, у передній лінії нової команди в той час грала майбутня зірка Кевін Гарнетт. Починаючи із середини сезону Фліп Сондерс вирішив, що Біллапс буде виходити з лави запасних[3]. Гравець не впорався з новою для себе роллю, якщо на початку сезону його середня норма була близько 10 очок за матч, то до середини вона знизилася до 8 очок за гру. «Міннесота» домагалася хороших результатів, тому Біллапс не заперечував проти нової ролі в команді[3]. «Тімбервулвз» перемогли в 47 іграх того сезону[21]. У 1-му раунді плей-офф «Міннесота» поступилася «Сан-Антоніо Сперс» у серії з 4 матчів[22].

У сезоні 2001–02 «Міннесота» на чолі з Гарнеттом показувала хороші результати і закінчила сезон з результатом у 50 перемог при 32 поразках. Але в плей-офф «Тімбервулвз» знову програла в першому раунді[23]. Після трьох поспіль вилетів у першому раунді плей-офф генеральний менеджер команди Кевін Макгейл вирішив оновити склад. З Біллапсом відмовилися підписувати новий контракт і він знову став вільним агентом[3].

Чонсі Біллапс у грі за «Детройт Пістонс» (2008)

17 липня 2002 року Біллапс підписав контракт з «Детройт Пістонс»[12][24]. У «Детройт» Біллапс взяв 1-й ігровий номер, так як його улюблений 4-й номер був закріплений за Джо Думарсом — легендою клубу, який також став генеральним менеджером «Пістонс» і вважав, що Чонсі буде ідеальним розігруючим для його клубу[3]. По ходу сезону 2002/03 Чонсі забив шість переможних кидків і один раз його визнали гравцем тижня в НБА. «Детройт» закінчили сезон з 50-ю перемогами при 32 поразках[25]. У першому раунді плей-офф «Пістонс» зустрічалися з «Орландо Меджик» і вважалися фаворитами. Але несподівано «Меджик» повели в серії з рахунком 3-1, «Детройт» організували погоню і перемогли у трьох матчах поспіль, оформивши перемогу в серії[26]. У шостому матчі серії Біллапс набрав 40 очок[27]. «Пістонс» стали сьомою командою в історії НБА, що зуміла виграти серію, програючи 1-3. У другому раунді «Детройт» грав проти «Філадельфія Севенті-Сіксерс». У першій грі серії Чонсі підвернув щиколотку[28] і не виходив на паркет аж до п'ятого матчу[29]. Незважаючи на це команда Джо Дурмаса перемогла в серії з шести матчів[26]. Біллапс грав через біль і ця обставина знизила шанси «Пістонс» на перемогу у фіналі східної конференції проти «Нью-Джерсі Нетс»[3] — «Детройт» поступилися в серії, програвши усі чотири стартові матчі[26].

Джо Думарс звернув увагу на безвольний програш у серії проти «Нетс» і звільнив головного тренера команди Ріка Карлайла[30]. Новим тренером команди був призначений Ларрі Браун[31]. У сезоні 2003/04 Біллапс закріпив за собою статус лідера команди. 20 лютого в грі проти «Міннесоти» Чонсі зробив другий трипл-дабл у кар'єрі[32]. У плей-офф «Пістонс» виділялися своїм чудовим захистом, на шляху до фіналу були обіграні: «Мілуокі Бакс», «Нью-Джерсі Нетс» і «Індіана Пейсерс». Вперше з 1990 року «Детройт» вийшов у фінал НБА, де їх суперником стали «Лос-Анджелес Лейкерс» на чолі з Шакілом О'Нілом і Кобі Брайантом. Спочатку ніхто не вважав «Пістонс» серйозними претендентами на титул, після перемоги в першому матчі серії говорили, що це була випадковість. Браун розумів, що О'Ніл і Брайант наберуть очки в будь-якому випадку, тому поставив ціль не давати набирати очки іншим гравцям «Лейкерс». «Пістонс» здобули перемогу в серії у п'яти матчах і стали чемпіонами НБА. Біллапса визнали найціннішим гравцем фінальної серії[3][33].

У сезоні 2004/05 «Пістонс» здобули 54 перемоги при 28 поразках[34]. Біллапса включили до другої збірної всіх зірок захисту НБА. Сезон для «Детройта» затьмарився великою бійкою в матчі проти «Індіана Пейсерс»[35][36]. У плей-офф «Пістонс» дійшли до фіналу, але програли в драматичній серії із семи матчів команді «Сан-Антоніо Сперс»[37].

Стів Френсіс і Чонсі Біллапс розмовляють під час перерви в матчі (2006)

Після двох сезонів з «Пістонс» команду покинув головний тренер Ларрі Браун[38], новим наставником команди став Фліп Сондерс[39]. У сезоні 2005/06 Біллапс продовжив показувати стабільну гру, а також став співкапітаном команди, і в цьому статусі привів «Пістонс» до найкращих показників в історії клубу за підсумками регулярного чемпіонату — 64 перемоги проти 18 поразок. У цьому сезоні Біллапс вперше взяв участь у матчі всіх зірок НБА, в опитуванні за нього проголосувало 717 тисяч фанатів[40]. Також його знову включили до другої збірної всіх зірок НБА[41]. Незважаючи на кращий сезон у своїй історії «Детройт» поступився «Маямі Гіт» у фіналі конференції[42].

29 грудня 2006 року Біллапс отримав травму лівої гомілки[43], через яку він пропустив 12 ігор у сезоні 2006/07. 11 липня 2007 року Біллапс підписав новий 4-річний контракт на загальну суму 46 млн доларів з «Пістонс»[44]. 18 лютого 2008 року Чонсі взяв участь у матчі всіх зірок НБА, а після завершення сезону його вибрали до третьої команди всіх зірок НБА[12]. У плей-офф «Пістонс» знову зупинилися у фіналі конференції, цього разу «Клівленд Кавальєрс».

Біллапс став найрезультативнішим гравцем своєї команди в сезоні 2007/08, набравши одну тисячу триста двадцять чотири (1324) очки ( в середньому 17 очок за гру)[12]. У плей-офф «Пістонс» втретє поспіль не змогли подолати бар'єр фіналу конференції. Після двох ігор сезону 2008/09 Біллапса обміняли до «Денвер Наггетс» на Аллена Айверсона[45][46].

Чонсі Біллапс у грі за «Наггетс» (2011)

У «Наггетс» Біллапс вибрав 7-й ігровий номер на честь квотербека «Денвер Бронкос» Джона Елвея[47]. Улюблені номери Чонсі — 1-й і 4-й були зайняті відповідно Джей Ар Смітом і Мартіном Кеньоном. На чолі з Біллапсом у сезоні 2008/09 «Наггетс» встановили низку власних рекордів: кращий старт сезону — 16 перемог при 6 поразках, а також найкраще досягнення за кількістю перемог у чемпіонаті — 54. «Денвер» виграв у Північно-Західному дивізіоні та вийшов до плей-офф з другого місця в західній конференції[48]. У першому раунді плей-офф Біллапс встановив рекорд «Наггетс» за кількістю точних триочкових за один матч (8), а також рекорд за кількістю точних триочкових кидків у серії плей-офф (19). У перший рік після повернення Біллапс довів «Наггетс» до фіналу конференції, на цій стадії плей-офф «Денвер» не грав з 1985 року. Це був сьомий поспіль фінал конференції для Біллапса, після домінування «Бостон Селтікс» у 1950-х і 1960-х роках таке вдавалося лише Меджику Джонсону, Майклу Куперу, Каріму Абдул-Джаббару і Курту Рембісу. «Наггетс» поступилися в серії з шести матчів «Лос-Анджелес Лейкерс».

У міжсезоння Біллапс допомагав Джей Ар Сміту підготуватися до чемпіонату, в інтерв'ю Сміт зізнавався, що Чонсі дуже йому допоміг і фактично став його наставником[49]. Перед початком сезону 2009/10 Сміт подарував свій 1-й номер Біллапсу, а сам узяв 5-й[49]. 27 листопада у грі проти «Нью-Йорк Нікс» Біллапс набрав 32 очки, а враховуючи, що його партнер по команді Кармело Ентоні здобув 50, вони стали третім дуетом в історії НБА, що набрали в одній грі «50 + 30» очок. 5 лютого у грі проти «Лос-Анджелес Лейкерс» Чонсі набрав 39 очок, що стало його особистим рекордом за набраними очками[12][50]. У першому раунді плей-офф «Наггетс» несподівано поступилися «Юті Джаз»[51].

У середині сезону 2010/11 з'ясувалося, що Кармело Ентоні відмовляється продовжувати контракт з «Наггетс»[52]. Керівництво «Денвера» намагалося знайти варіант обміну Ентоні з найвигіднішими умовами для клубу. У цій нервовій ситуації «Денвер» погодилися на пропозицію «Нікс», яка передбачала обмін Кармело і Біллапса на велику групу молодих перспективних гравців[53][54]. Чонсі не хотів їхати з Денвера, оскільки раніше заявляв, що хоче закінчити кар'єру саме в «Наггетс»[55]. Представникам «Денвер Наггетс» довелося просити в Біллапса вибачення[56].

Чонсі Біллапс з м'ячем у грі за «Нью-Йорк Нікс»

Чонсі Біллапс та Ламар Одом з кубком ЧС 2010 року в Туреччині

Біллапс закінчував сезон у «Нью-Йорк Нікс» як основний розігруючий. У першому матчі плей-офф проти «Бостон Селтікс» Чонсі отримав травму коліна і на деякий час вибув із гри[57]. Після закінчення сезону Біллапс висловив бажання залишитися в команді[58], керівництво клубу в особі генерального менеджера «Нікс» Донні Волша також наполягало на тому, щоб Чонсі залишався в команді. За сезон 2010/11 він мав отримати близько 14 млн доларів[59]. Однак 10 грудня 2011 року контракт з Чонсі розірвали, скориставшись правом амністії (згідно з яким кожна комжен клуб мав можливість розірвати контракт з одним гравцем і виключити його зарплату з платіжної відомості), аби підписати центрового Тайсона Чендлера[60]. 12 грудня 2010 року стало відомо, що на аукціоні амністованих гравців права на Біллапса отримали «Лос-Анджелес Кліпперс». За словами агента Чонсі, його підопічний дуже засмутився через рішення керівництва «Нікс» відмовитися від нього, а також зізнався, що думає про завершення кар'єри[61].

16 грудня 2011 року Біллапс оголосив про те, що він буде грати за «Кліпперс» і не збирається закінчувати кар'єру. Після зустрічі з генеральним менеджером команди Чонсі розповів журналістам, що в новій команді він не виступатиме на позиції розігруючого, тому що на ній гратиме Кріс Пол, а займе місце атакуючого захисника. Також Біллапс заявив, що збирається продовжувати кар'єру ще два або три роки[62]. 7 лютого 2012 року під час матчу з «Орландо Меджик» Чонсі отримав серйозну травму — розрив ахіллового сухожилля і вибув до кінця сезону[63][64][65]. У сезоні 2012/13 Біллапса також переслідували травми, він зміг вийти на майданчик лише в 22 іграх[66].

Через п'ять років після свого обміну Чонсі повернувся в «Детройт», підписавши 2-річний контракт на загальну суму 5 млн доларів[67][68]. Травми почали переслідувати Біллапса ще під час передсезонних ігор, а по ходу сезону йому довелося зробити операцію на лівому коліні. Він провів мало ігор, і керівництво команди прийняло рішення не користуватися опцією команди на продовження контракту ветерана. 9 вересня 2014 року Чонсі оголосив про завершення кар'єри[69].

5 березня 2006 року Біллапс включений до складу збірної США з баскетболу[70]. Після невдач на чемпіонаті світу 2002 року і Олімпійських іграх 2004 року американці хотіли повернути собі провідні ролі в міжнародному баскетболі. Нова команда перемогла на чемпіонаті Америки і кваліфікувалася на Олімпійські ігри 2008 року. На континентальному турнірі Біллапс виходив з лави запасних і допоміг збірній завоювати путівку в Пекін. Однак, на Олімпіаду Чонсі не поїхав, посилаючись на сімейні обставини, зазначивши, що ці проблеми можуть відволікати його в ході турніру і він вирішив за краще відмовитися від участі[71]. Чонсі повернувся в збірну на чемпіонаті світу 2010 в Туреччині і допоміг команді завоювати золоті медалі. 10 лютого 2010 року Біллапс був включений до складу збірної США на період з 2010 по 2012 рік[72].

У новій лізі BIG3, що стартувала влітку 2017 року, приєднався до команди «Killer 3's» та згодом став її капітаном[73][74]. У дебютній грі Чонсі набрав 15 очок.[1][75].

Середній показник набраних очкок за 4 гри (саме скільки відіграв у сезоні 2018) складає 13,5. Посів 10 сходинку за результативністю[75].

У 1997 році Біллапс та Рон Мерсер були звинувачені в сексуальному насильстві над жінкою в будинку товариша по команді Антуана Вокера. Згідно із цивільним позовом, Біллапс, Мерсер та сусід Вокера, Майкл Ірвін, напали на жінку в квартирі Антуана після того, як 9 листопада 1997 року вони вийшли з клубу в Бостоні. Наступного дня медичне обстеження виявило тілесні ушкодження, які відповідають показанням жертви[91]. Жодних кримінальних справ не було подано, проте Біллапс і Мерсер у 2000 році влаштували цивільний позов[92].

За даними сайту basketball-reference.com[12]

За даними сайту basketball-reference.com[12]