Копелев Лев Зиновійович

Навчався в Харківському університеті і Московському інституті іноземних мов, аспірантурі при МІФЛІ (дисертація присвячена творчості Ф. Шіллера).

Учасник Другої світової війни, нагороджений бойовими орденами та медалями. День Перемоги зустрів у Бутирській в'язниці. За протест проти негуманного ставлення до мирних громадян Німеччини заарештований і засуджений на 10 років сталінських таборів. В ув'язненні познайомився з Олександром Солженіциним і став прототипом Льва Рубіна в романі Солженіцина «У колі першому». Звільнений 1954 року. З 1966 — активний учасник правозахисного руху. Підтримував «Празьку весну» й польську «Солідарність». Боровся за свободу Вацлава Гавела. Поділяв ідеї європейських демократів — опонентів комуністичної ідеології. 1980 — позбавлений громадянства СРСР. В еміграції в Німеччині.

Л. Копелєв за світоглядом був переконаним європейцем (з юності). Своє завдання як інтелектуала він вбачав у зведенні мостів взаєморозуміння між європейськими народами, зокрема, німцями та слов'янами. Письменник тривалий час дружив з Генріхом Беллем — лауреатом Нобелівської премії з літератури, який жив у Кельні. Спілкувався з В. Брандтом — канцлером ФРН і відомим політиком.

17 років життя в Німеччині Л. Копелєв присвятив «Вуппертальському проекту» — дослідженню взаємо пізнання слов'ян та німців від середньовіччя до XX століття, вивченню історії та природи духовного «вибіркового родичання» німецької та слов'янських культур, проблемі створення образів чужого та образу ворога. У Кельні діє Форум імені Лева Копелєва, одним з гасел якого є вираз Гете, яким Поет закликав сучасників навчитися якщо не любові, то хоча б терплячості у ставленні до інших народів. Послідовники Л. Копелєва виступають проти ксенофобії, війни. Вони переконані, що ворожість породжує незнання й небажання знань. Мирне майбутнє народжується сьогодні. Шлях до нього — взаємопізнання.

1982-го Леву Копелєву та його дружині правозахисниці Раїсі Орловій за наукові досягнення присвоєні звання почесних докторів нью-йоркської «Нової школи соціальних досліджень». Л. Копелєв — Член Міжнародного пен-клубу, Спілки письменників ФРН. Його основні книги: «Зберігати вічно» (1976), «І створив собі кумира» (1976), «Вгамуй мої печалі» (1980), «Про правду й терплячість» (1982), «Віра у слово» (2003). Разом з Р. Орловою Л. Копелєв написав книги «Ми жили у Москві (1956—1980)» і «Ми жили в Кьольні (1980—1989)».

• Г. П. Герасимова. Копелєв Лев Зіновійович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 125. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• І. М. Зимомря, М. І. Зимомря. Копелєв Лев Зиновійович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2020. — ISBN 944-02-3354-X.