Копелев Лев Зиновійович

Лев Копелєв (9 квітня 1912, Київ 18 червня 1997, Кельн, Німеччина) письменник, критик, германіст (СРСР, ФРН). Єврей[3].

Копелев Лев Зиновійович
рос. Лев Зиновьевич Копелев
Ім'я при народженні рос. Лев Залманович Копелев
Народився 27 березня (9 квітня) 1912
Київ, Російська імперія[1]
Помер 18 червня 1997(1997-06-18)[1][2][…] (85 років)
Кельн, Північний Рейн-Вестфалія, Німеччина
Поховання Новий донський цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Росія
Діяльність есперантист, письменник, викладач університету, літературний критик, біограф, історик літератури, публіцист, військовослужбовець
Alma mater Кельнський університет і ХНУ імені В. Н. Каразіна
Знання мов есперанто, російська[2] і німецька
Заклад University of Wuppertald і Кельнський університет
Учасник німецько-радянська війна
Партія КПРС
У шлюбі з Raisa Orlovad
Нагороди

премія імені Олександра Меняd

Державна премія землі Північний Рейн-Вестфаліяd (1991)

Премія миру німецьких книгарів (1981)

Gold Goethe medald (1993)

Премія Фрідріха Гундольфаd (1980)

IMDb ID 0465727

Біографія

Навчався в Харківському університеті і Московському інституті іноземних мов, аспірантурі при МІФЛІ (дисертація присвячена творчості Ф. Шіллера).

Учасник Другої світової війни, нагороджений бойовими орденами та медалями. День Перемоги зустрів у Бутирській в'язниці. За протест проти негуманного ставлення до мирних громадян Німеччини заарештований і засуджений на 10 років сталінських таборів. В ув'язненні познайомився з Олександром Солженіциним і став прототипом Льва Рубіна в романі Солженіцина «У колі першому». Звільнений 1954 року. З 1966 — активний учасник правозахисного руху. Підтримував «Празьку весну» й польську «Солідарність». Боровся за свободу Вацлава Гавела. Поділяв ідеї європейських демократів — опонентів комуністичної ідеології. 1980 — позбавлений громадянства СРСР. В еміграції в Німеччині.

Л. Копелєв за світоглядом був переконаним європейцем (з юності). Своє завдання як інтелектуала він вбачав у зведенні мостів взаєморозуміння між європейськими народами, зокрема, німцями та слов'янами. Письменник тривалий час дружив з Генріхом Беллем — лауреатом Нобелівської премії з літератури, який жив у Кельні. Спілкувався з В. Брандтом — канцлером ФРН і відомим політиком.

17 років життя в Німеччині Л. Копелєв присвятив «Вуппертальському проекту» — дослідженню взаємо пізнання слов'ян та німців від середньовіччя до XX століття, вивченню історії та природи духовного «вибіркового родичання» німецької та слов'янських культур, проблемі створення образів чужого та образу ворога. У Кельні діє Форум імені Лева Копелєва, одним з гасел якого є вираз Гете, яким Поет закликав сучасників навчитися якщо не любові, то хоча б терплячості у ставленні до інших народів. Послідовники Л. Копелєва виступають проти ксенофобії, війни. Вони переконані, що ворожість породжує незнання й небажання знань. Мирне майбутнє народжується сьогодні. Шлях до нього — взаємопізнання.

1982-го Леву Копелєву та його дружині правозахисниці Раїсі Орловій за наукові досягнення присвоєні звання почесних докторів нью-йоркської «Нової школи соціальних досліджень». Л. Копелєв — Член Міжнародного пен-клубу, Спілки письменників ФРН. Його основні книги: «Зберігати вічно» (1976), «І створив собі кумира» (1976), «Вгамуй мої печалі» (1980), «Про правду й терплячість» (1982), «Віра у слово» (2003). Разом з Р. Орловою Л. Копелєв написав книги «Ми жили у Москві (1956—1980)» і «Ми жили в Кьольні (1980—1989)».

Примітки

Джерела та література

Література

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.