Шарикіна Валентина Дмитрівна

Валентина Шарикіна народилася 25 лютого 1940 року в Києві (за її власними словами — у Свердловську[2]). Бабуся і мати Валентини походили від польської родини й додержувались католицької віри[3]. Дід, за материнською лінією, працював лікарем, мешкав у будинку в Києві на площі Богдана Хмельницького і був власником аптеки. 1917 року його розстріляли, а майно націоналізували[4]. Батько — Дмитро Шарикін, льотчик і учасник Великої Вітчизняної війни, залишив сім'ю у воєнні роки. Мати, Ірина Анатоліївна Рогозинська[5] (1915—1991; за словами Валентини Шарикіної мати народилася 17 січня 1913 року в Києві[6]) — закінчила Свердловську консерваторію, грала в опереті, а 1950 року, через конфлікт із новим чоловіком, переїхала з дочкою до Іркутська[7]. 1957 року Ірина Анатолівна отримала звання заслуженої артистки РРФСР. Крім Валентини, у сім'ї були ще діти: одноутробний старший брат і двоє однокровних братів від першого шлюбу батька. У подальшому батько мав ще дітей в інших шлюбах. Мати також кілька разів виходила заміж. Її чоловіками були — поет Микола Дорізо, генерал Іван Вовченко, письменник Борис Костюковський.

Валентина до 10 років жила в Києві, а згодом з матір'ю переїхала до Іркутська. Там же закінчила середню школу № 17[3].

1962 року — випускниця Вищого театрального училища ім. Б. Щукіна в Москві[8]. Художніми керівниками курсу були Іосиф Матвійович Рапопорт й Анатолій Іванович Борисов. Разом з Валентиною Дмитрівною навчались Андрій Миронов[9] і Вікторія Лепко[10]).

Валентина Шарикіна стала акторкою Московського театру сатири 1963 року й донині виступає на його сцені.

За словами Валентини Дмитрівні її шлюби з першим чоловіком — актором, як і з другим — лікарем-хірургом були нетривалими[9]. У 1970-ті р. у неї були теплі взаємини з режисером Євгеном Ташковим, виховувала його синів від шлюбу з Катериною Савіновою[11].

Третій чоловік — інженер-нафтовик Юрій Володимирович Ізвєков[12][13]. Дітей немає[14].

Валентина Дмитрівна найбільше запам'яталася глядачам у ролі пані Зосі в радянському телевізійному гумористичному проєкті «Кабачок 13 стільців»[2], де грала впродовж 15 років[9]. 1976 року за цю роль акторка отримала почесне звання заслуженого діяча культури Польщі[15]. Яскравими роботами Валентини Шарикіной стали ролі в музичних феєріях «Чарівний ліхтар» (телебенефіс режисера Е. Гінзбурга) і «Секретарки» (постановка Ю. Васильєва в Театрі сатири). Валентина Дмитрівна виконувала переважно драматичні ролі й тепер продовжує грати в багатьох виставах «Театру Сатири». Вона грала у таких п'єсах як «Мольєр (Кабала святош)», «Мовчи, журба, мовчи…», «Затюканий апостол», «Малюк і Карлсон, який живе на даху», «Самогубець», «Божевільний день, або весілля Фігаро», «У полоні часу» (рос. У времени в плену) та ін[16].

• Актори радянського і російського кіно. ШАРИКІНА Валентина Дмитрівна
• Олександр Калягін направив привітання заслуженій артистці Росії
• Ветерани кіно, музики і театру/ Шарикіна Валентина Дмитрівна
• Пані Зося — Валентина Шарикіна: «Чекаю від Ширвіндта розкішного букету троянд!». Радіо «Комсомольская правда», Михайло Антонов
• Валентина Шарикіна. Мій герой
• Валентина Шарикіна: «Чоловіка знайшла… під ліхтарем»
• Валентина Шарикіна про ролі пані Зосі, закоханість в Андрія Миронова й страхи бути матір'ю
• Валентина Шарикіна на сайті kinoafisha.ua