Шахтна пускова установка
Шахтна пускова установка (ШПУ) — стаціонарна ракетна пускова установка в шахтній споруді, що розташована в ґрунті та призначена для розміщення ракети із дотриманням вимог температурно-вологового режиму та підтримання її протягом тривалого часу в готовності до пуску.
ШПУ застосовуються головно, для пуску балістичних ракет стратегічного призначення. Початок використання ШПУ припадає на 1960-і роки.
Ракетна шахта
Ракетне сховище, є підземним пусковим пристроєм для військових ракет, зокрема ядерних міжконтинентальних МБР. Мета шахти полягає у тому, щоби забезпечити швидкий постріл ракети, та захистити її від зовнішніх впливів, в тому числі від нападу противника з використанням ядерної зброї. Тиск, від якого ракету захищено у бункері, вказується як міра стійкості шахти від зовнішнього вибуху.
Під час «холодної війни» розвиток ракетних шахт розпочався наприкінці 1950-х років, у Сполучених Штатах, а також у Великій Британії та Радянському Союзі. Першими бункерами для шахтних ракет у США, були так звані варіанти шахт для міжконтинентальних ракет Atlas F і Titan I. У цій споруді, ракета зберігається вертикально, на великій гідравлічній підіймальній системі. За командою "пуск", ракета завантажується до бункера, кришка відчиняється, ракета піднімається на поверхню та стартує. Ці шахти витримують надлишковий тиск 690 кПа.
У той же час, почалося створення ракетних бункерів Titan II, що мали дозволити запуск безпосередньо з шахти. Сполучені Штати покладалися на британські розробки у рамках затвердженої програми Bluestreak — ракет середньої дальності. Перший успішний запуск ракети з даного бункера, відбувся 3 травня 1961 року з випробувальної установки у Vandenberg (США) з модифікованим Titan I. Це покоління ракетних шахт було розроблено для гарячого старту, тобто двигуни запалюються у шахті а вихлопні гази відводяться за допомогою дефлектора з одної або двох шпарин, у нижній частині бункера. Ракети Titan-II було розміщено у таких шахтах з 1963 року. Шахти Titan II витримували тиск до 2000 кПа. Як у перших версіях шахтного ліфта, так і у бункерах для Titan II, було загальним те, що Центр керування пуском, був безпосередньо пов'язаний з шахтою. Першими радянськими ракетами у шахтах, були ракети середньої дальності Р-12У і Р-14У, а відтак, з середини 1960-х років, міжконтинентальні ракети Р-16У і Р-9.
З 1964 року у США, було впроваджено компактні ракети Minuteman. Як і Titan II, вони були розміщені у шахтах для гарячого
запуску. Завдяки меншому розміру, ці бункери витримували тиск 6 МПа. На відміну від попередніх ракетних комплексів, пускові шахти Minuteman, більше не були пов'язані безпосередньо з Центром керування пуском. У шахтній системі Minuteman, головний пусковий центр, керує десятьма бункерами, розташованими поблизу, на відстані декількох кілометрів.
Третій вид ракетних шахт, заснований на стартовій системі ракет на підводних човнах, було введено Радянським Союзом у 1970-х роках для MR UR-100 і R-36M. Ракета встановлюється у циліндричний ТПК (транспортний, пусковий контейнер) — пусковий стакан, який у свою чергу, вставляється до бункера. ТПК, дозволяв цілком безпечно, доправляти готову до запуску ракету, безпосередньо з заводу, до місця пуску. На старті ракета здіймається з шахти за допомогою системи холодного газу, а ракетні двигуни запалюються лише після виходу її з бункера. Це має ту перевагу, що бункери може бути легше спроєктовано, оскільки вихлопним газам не потрібно відводитися з шахти. Крім того, наявні шахти старих ракет, може бути легко використано для нових систем і з'являється можливість відносно швидкого перезавантаження бункера. США застосували таку систему, для ракети "Peacekeeper (Миротворець)" 1988 року. Ця система запуску, також, використовувалася для мобільних ракет колишнього Радянського Союзу, введених у дію з 1970-х років, за винятком того, що пусковий стакан змонтовано не у бункері, а знаходиться на транспортному засобі.
На додаток до ракет середньої дальності та міжконтинентальних ракет, Радянський Союз і США у бункерах також, розміщували ракети-перехоплювачі (протиракети) і ракети для негайного зв'язку. Отже, наземні перехоплювачі національної протиракетної оборони на Алясці, розміщено у шахтах. Російська Федерація, також, проводить запуски супутників з шахт, за допомогою ракети-носія української розробки (КБ "Південне", 1970-і роки) «Дніпро» на основі Р-36М.