Міжконтинентальна балістична ракета

Безпосередньо, у повоєнний час, США і СРСР почали дослідження ракетних технологій на основі німецьких зразків ракетної техніки воєнного часу, особливо V-2. У США кожна філія військових, почала власні програми, що призвело до значного повторення зусиль. У СРСР, дослідження ракет, було організовано централізовано, хоча й кілька команд працювали над різними проектами. Ранні конструкції обох країн були ракетами малої дальності, такими як V-2, але незабаром пішли поліпшення.

У СРСР, початковий розвиток, було зосереджено на ракетах, здатних атакувати європейські цілі. Це змінилося 1953 року, коли українському/радянському науковцю-конструктору, Сергію Корольову було доручено почати розробку справжньої МБР, здатної доправляти нещодавно розроблені водневі бомби. З огляду на стійке фінансування в усьому, програма R-7 розвивалася з певною швидкістю. Перший запуск відбувся 15 травня 1957 року і призвів до ненавмисної аварії за 400 км (250 миль) від майданчика (потім було ще дві аварії). Перше успішне випробування відбулося 21 серпня 1957 року; R-7 пролетіла понад 6000 км (3700 миль) і стала першою у світі МБР. 9 лютого 1959 року, у Плесецьку, на північному заході Радянського Союзу, було введено у дію, перший підрозділ стратегічного ракетного призначення.

Це була саме та, ракета-носій Р-7, яка 4 жовтня 1957 року, розмістила перший штучний супутник Землі, у космосі. Перший політ людини до космосу, був здійснений на основі похідної від R-7, ракети «Восток», 12 квітня 1961 радянським космонавтом Юрієм Гагаріним. У значній мірі, удосконалена версія R-7, як і раніше, використовується як ракета-носій для радянського / російського космічного корабля «Союз», тобто це, більше 50 років оперативної історії, оригінального ракетного дизайну Сергія Корольова.

США почали дослідження МБР 1946 року з проектом RTV-A-2 Hiroc.

Atlas-B ICBM

З цілковитою перевагою у повітрі, і справжніми міжконтинентальними бомбардувальниками, новостворювані ВПС США, серйозно не сприймали проблему розвитку МБР. 1953 року усе змінилося з випробуванням першої радянської термоядерної зброї, але лише 1954 року, ракетна програма Атлас, отримала найвищий національний пріоритет. Атлас А здійснив перший політ 11 червня 1957 року; політ тривав усього близько 24 секунд, перш ніж ракета вибухнула. Перший успішний політ ракети Atlas на повну відстань, стався 28 листопада 1958 року. Про першу збройну версію Атласу — Atlas D — було оголошено у січні 1959 року у Ванденбергу, хоча вона ще не полетіла. Перший випробувальний політ було проведено 9 липня 1959 року, отже ракету було прийнято на озброєння 1 вересня.

Кожна з R-7 та Atlas, потребували великих стартових засобів, що робило їх вразливими для атак і не дозволяло бути у стані готовності. Частота відмов, була дуже високою протягом перших років використання технології МБР. Програми космічних польотів людини («Восток», «Меркурій», «Восход», «Близнюки» та інші) служили надзвичайно очевидним засобом демонстрації впевненості у надійності ракетної техніки, причому успіхи, безпосередньо відбивали стан національної оборони. США значно відставали від Радянського Союзу у космічних перегонах, тому президент США Джон Ф. Кеннеді, збільшив ставки за допомогою програми «Аполлон», у якій використовувалися ракетні технології Сатурна, котрі було профінансовано президентом Дуайтом Д. Ейзенхауером.

Ці перші МБР, також, лягли в основу багатьох систем космічних запусків. Прикладами є: R-7, Atlas, Redstone, Titan і Proton, які були отримані з попередніх МБР, але ніколи не були розгорнуті як МБР. Адміністрація Ейзенхауера підтримала розробку твердопаливних ракет, таких як «LGM-30 Minuteman», «Polaris» і «Skybolt». Сучасні МБР, як правило, менше за своїх предків, завдяки підвищеній точності та меншим і більш легким боєголовкам, до того-ж, використовують тверде пальне, що робить їх менш корисними у ролі орбітальних ракет-носіїв.

Західна точка зору на розгортання цих систем, регулювалася стратегічною теорією взаємного гарантованого знищення. У 1950-х і 1960-х роках, почався розвиток систем протиракетної оборони як у США, так і у СРСР. Ці системи були обмежені Договором по ПРО 1972 року. Перший успішний тест з ПРО було здійснено 1961 року у СРСР, який пізніше у 1970-х роках розгорнув повністю дієву систему захисту Москви.

Угода по ОСО (обмеження стратегічних озброєнь) 1972 року, заморозила число пускових установок МБР як у США, так і у СРСР на наявних рівнях, і дозволила використовувати нові пускові установки на основі підводних човнів, лише у тому випадку, якщо було ліквідовано рівну кількість пускових установок МБР наземного базування. Наступні перемовини під назвою SALT II проходили з 1972 по 1979 рік і фактично, скоротили кількість ядерних боєголовок, утримуваних у США та СРСР. SALT II не було ратифіковано сенатом Сполучених Штатів, однак її умови були шановані обома сторонами до 1986 року, коли адміністрація Рейгана «відійшла» від них, після звинувачення СРСР у порушенні пакту.

У 1980-х роках, президент Рональд Рейган виступив з ініціативою стратегічної оборони, а також з програмами МБР і Midgetman ICBM.

SS-18 mod.4 • SS-18 mod.5 • SS-19 mod.3 • SS-24 mod.1 • SS-24 mod.2 • SS-25 • SS-27 • DF-4 • DF-5 • DF-31 • Taepodong-2

Китай, котрий вступив у власну «холодну війну» яка сталася на початку 1960-х років, після ідеологічного розколу з Радянським Союзом, розробив мінімальний незалежний ядерний стримувальний чинник. Після першого випробування власної ядерної зброї 1964 року, він почав розробляти різні боєголовки та ракети. Розроблена 1975 року, ракета-носій DF-5. DF-5 з дальністю польоту від 10 000 до 12 000 км (6 200 до 7 500 миль), була досить дальньою, щоби вдарити по західній частині США. Китай також, застосував балістичну ракету середньої дальності JL-1 з досяжністю 1 700 кілометрів (1100 миль) на борту підводного човна типу 92, яка у підсумку, виявилася невдалою.

Minuteman: 1. Запускається двигун 1-го ступеня (А) та ракета здіймається зі свого бункера. 2. Приблизно за 60 секунд по запуску, 1-й ступінь від'єднується, а двигун 2-го ступеня (B) запалюється. Ракетний кожух (E) відкидається. 3. За 120 секунд по старту, запускається двигун 3-го ступеня (C) та відокремлюється від 2-го ступеня. 4. Приблизно за 180 секунд по запуску, тяга 3-го ступеня припиняється, та пришвидшений літальний засіб (D) відділяється від ракети. 5. Розігнаний літальний апарат маневрує, та готується до розгортання транспортного засобу (RV). 6. Боєголовки (RV), а також приманки і алюмінієва полова (відбивачі), розгортаються під час зниження. 7. Боєголовки та «приманки» повторно входять до атмосфери на високих швидкостях і приводяться до готовності у польоті. 8. Ядерні боєголовки задіюються, як повітряні, або наземні вибухи.

Можна виокремити такі ділянки польоту:

Ділянка підйому

триває від 3 до 5 хвилин. Вона коротша для твердопаливної ракети, ніж для ракети з рідким ракетним паливом. Залежно від обраної траєкторії, типова швидкість у мить вигоряння палива, становить від 4 км/с (2,5 милі/с), до 7,8 км/с (4,8 милі/с). Висота у кінці цієї фази зазвичай складає від 150 до 400 км (від 93 до 249 миль).

Фаза середнього рівня

триває близько 25 хвилин — суборбітальний космічний політ з траєкторією, що є частиною еліпса з вертикальною великою віссю. Апогей (на півдорозі середньої фази) знаходиться на висоті приблизно 1200 км (750 миль), напівмаксимальна вісь знаходиться між 3186 і 6 372 км (1980 і 3995 миль). Проекція траєкторії польоту на земну поверхню, котра близька до великого кола, злегка зміщена через обертання Землі під час польоту. Ракета може випускати кілька незалежних боєголовок і допоміжні засоби для проникнення, такі як балони з металевим покриттям, алюмінієва полова (відбивачі) та повнорозмірні приманки у вигляді боєголовок.

Зворотний вхід/кінцева фаза (початок, з висоти 100 км, 62 милі)

2 хвилини — удар зі швидкістю до 7 км/с (4,3 милі / с) (для ранніх міжконтинентальних балістичних ракет менше 1 км/с (0,62 Милі/с).

МБР зазвичай використовують траєкторію, яка оптимізує дальність польоту для заданої кількості корисного навантаження (траєкторія мінімальної енергії). Альтернативою є сплющена траєкторія, яка забезпечує менше корисне навантаження, але більш короткий час польоту і має набагато нижчий апогей.

Зовнішній вигляд та поперечний переріз, ядерної ракетної системи Trident II D5. Ця ракета запускаються з підводних човнів, і здатна нести кілька ядерних боєголовок до 8000 км (5000 миль). Ракети Trident мають чотирнадцять активних підводних човнів ВМС США класу Ohio і чотири підводних човни класу Vanguard, Королівського флоту.

У сучасних МБР, зазвичай, є кілька самокерованих боєголовок (MIRV), кожна з яких, несе окремий ядерний заряд, що дозволяє одній ракеті вдарити по кількох цілях. MIRV став підсумком швидкого скорочення розміру та ваги сучасних боєголовок і Договорів про обмеження стратегічних озброєнь, які встановлювали обмеження на кількість ракет-носіїв (ОСВ-1 і ОСВ-II). Це також, виявилося «легкою відповіддю» на пропоновані розгортання систем ПРО: набагато дешевше додати протиракетні боєголовки до наявної ракетної системи, ніж побудувати систему ПРО, здатну збивати додаткові боєголовки. Тому збільшення пропозицій систем ПРО, вважається недоцільним. Перші оперативні системи ПРО було розгорнуто у США у 1970-х роках. Об'єкт Safeguard ABM, містився у Північній Дакоті і використовувався з 1975 по 1976 рік. У 1970-ті роки, СРСР розгорнув власну систему ПРО-1 Галош, яка знаходиться в експлуатації. 1998 року, Ізраїль розгорнув національну систему ПРО на базі ракети «Стріла», але в основному призначену задля перехоплення балістичних ракет малої дальності, а не міжконтинентальних балістичних ракет. Заснована на Алясці національна система протиракетної оборони Сполучених Штатів, досягла початкового оперативного потенціалу 2004 року.

МБР може бути розгорнуто на декількох платформах:

• у ракетних шахтах, які пропонують деякий захист від військового нападу (у тому числі, конструктори сподіваються на певний захист від першого ядерного удару);
• на підводних човнах: балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ);
• на великих вантажівках; це стосується однієї версії — «Тополь», яка може бути розгорнута з самохідної мобільної пускової установки, здатної переміщатися бездоріжжям, і запускати ракету з будь-якої позиції уздовж її маршруту;
• мобільні пускові установки на рейках; це, наприклад, РТ-23УТТЙ «Молодець» (RT-23UTTH «Молодець» -SS-24 «Sslrel»).

Останні три види рухомі і тому їх важко знайти. Під час зберігання, однією з найважливіших характеристик ракети, є її працездатність. Одна з ключових особливостей першої керованої комп'ютером МБР, ракети «Мінітмен», полягала у тому, що вона могла швидко і легко використовувати власний комп'ютер задля проведення випробувань.

У польоті ракета-носій висуває боєголовку, а потім та відпадає. Більшість сучасних рушіїв — твердопаливні ракетні двигуни, які можна легко зберігати протягом тривалого часу. Найперші ракети використовували рідинні ракетні двигуни. Багато рідкопаливних МБР, не могли підтримуватися у боєготовності постійно, оскільки вакуумний кисень рідкого палива згущувався і викликав утворення криги, тому ракету треба було заправляти перед самим запуском. Ця процедура була джерелом значних експлуатаційних затримок і могла призвести до знищення ракет ворожими копіями перш, ніж вони могли бути використані. Для вирішення цієї проблеми Сполучене Королівство, наприклад, винайшло ракетний бункер, який міг захистити ракету від першого удару, а також сховав заправні операції під землю.

Щойно ракета носій відпадає, боєголовка залишається на безперешкодній балістичній траєкторії, як артилерійський снаряд або гарматне ядро. Боєголовку укладено у конусоподібний корпус, і її важко виявити на цьому відрізку польоту, оскільки немає ніяких вихлопних газів або інших викидів, аби захисники могли визначити їх рух. Високі швидкості боєголовок, ускладнюють їх перехоплення і дозволяють, практично без попередження, вражати цілі за багато тисяч кілометрів від місця старту (адже можливими місцями розташування підводних човнів з МБР, є будь-які точки світу) протягом приблизно 30 хвилин.

З авторитетних джерел відомо, що ракети можуть випускати алюмінізовані повітряні кулі, електронні шумові пристрої та інші предмети (приманки), призначені для плутання засобів перехоплення та радарів.

Коли ядерна боєголовка повертається до атмосфери Землі, її висока швидкість викликає стиснення повітря, що призводить до різкого підвищення температури, яке руйнує її, якщо її якимось чином не захищено. Отже, складники боєголовки, містяться в алюмінієвій стільниковій будові, в оболонці з піролітичного теплозахисного композиційного матеріалу з вуглецево-епоксидної синтетичної смоли. Боєголовки також, часто піддаються радіаційному гарту (для захисту від протиракет з ядерним ударом або близької детонації дружніх боєголовок). Одним з нейтроностійких матеріалів, розроблених задля цього у Великій Британії, є тривимірний фенол кварцу.

Імовірність кругової помилки, має вирішальне значення, оскільки її зменшення у два рази, знижує потрібну енергію боєголовки учетверо. Влучність, обмежується точністю навігаційної системи та доступними геодезичними даними.

Вважається, що стратегічні ракетні системи, використовують спеціалізовані інтегральні схеми, призначені для розрахунку диференційних рівнянь навігаційної системи у тисячах і мільйонах флоп задля зменшення навігаційних помилок, викликаних лише розрахунками. Ці схеми зазвичай, являють собою мережу бінарних схем складання, які постійно перераховують положення ракети. Входи до навігаційної схеми, установлюються комп'ютером загального призначення, відповідно до графіка вхідних даних, що завантажується у ракету перед запуском.

Одна особлива зброя, розроблена Радянським Союзом — Дробова орбітальна бомбардувальна система, мала часткову орбітальну траєкторію, та на відміну від більшості МБР, її ціль не могла бути визначена з наявної орбітальної траєкторії польоту. Систему було виведено з експлуатації, відповідно до угод про контроль над озброєннями, які стосуються максимального діапазону МБР і забороняють орбітальну або фракційно-орбітальну зброю. Однак, за наявними даними, Російська федерація працює над новою МБР Сармат, яка застосовує концепцію фракційного орбітального бомбардування, щоби використовувати південний полярний підхід замість того, щоби летіти над північним полярними регіонами. Використання цього підходу, теоретично, дозволяє уникати американські протиракетні батареї у Каліфорнії та на Алясці.

Нова розробка технології МБР — це МБР, здатні переносити гіперзвукові глісадні машини як корисне навантаження, така як RS-28 Sarmat.

Розрахункова максимальна дальність деяких північнокорейських ракет

Історія розгортання МБР на суші, 1959—2014 роки

Російська федерація, Сполучені Штати Америки, Китайська народна республіка, Північна Корея та Індія, є єдиними країнами, які станом на 2015 рік, мали МБР наземного базування. Ізраїль також, випробував МБР, але не відкрив для фактичного розгортання.

На початок 2015 року, Сполучені Штати експлуатували 450 МБР на трьох базах ВПС США. Єдиною розгорнутою моделлю, є LGM-30G Minuteman-III.

Усі попередні ракети USAF Minuteman II було знищено відповідно до СНО, а їхні пускові шахти були запечатані або продані громадськості. Відповідно до СНО-2, більшість наявних у США штатних боєголовок окремого наведення, або MIRV, було знищено та замінено ракетами з однією боєголовкою. Потужні ракети «Peacekeeper», здатні нести MIRV, було ліквідовано 2005 року. Однак, після відмови від договору СНО-2, вважається, що США розглядають можливість збереження 800 боєголовок на наявних 450 ракетах.

Ракетні війська стратегічного призначення Російської федерації, мають 369 МБР, здатних постачати 1247 ядерних боєголовок: 58 шахтних ракет Р-36М2 (СС-18), 70 шахтних УР-100Н (СС-19), 171 мобільних РТ-2ПМ «Тополь» SS-25) , 52 шахтних RT-2UTTH «Тополь М» (SS-27), 18 мобільних RT-2UTTH «Тополь М» (SS-27), 6 (15 в грудні 2011 мобільні RS-24 «Yars» (SS-29) — (майбутня заміна ракети Р-36 та УР-100Н).

• https://ukr.lb.ua/world/2019/11/16/442457_indiya_viprobuvala_balistichnu.html
• https://fas.org/nuke/intro/missile/icbm.htm
• https://web.archive.org/web/20120215061633/http://www.ndu.edu/press/spacepower.html
• http://www.astronautix.com/4/404page.html
• https://web.archive.org/web/20120921003453/http://www.eucom.mil/article/23076/this-week-in-eucom-history-february-6-12-1959
• http://www.century-of-flight.net/Aviation%20history/space/Atlas.htm
• https://fas.org/nuke/guide/china/icbm/df-5.htm
• https://fas.org/nuke/guide/china/slbm/type_92.htm
• http://www.au.af.mil/au/awc/awcgate/crs/rl30427.pdf

• Зеніт-3SLBФ
• Дніпро (ракета-носій)
• Мінітмен (ракета)
• Протиповітряна оборона
• Шахтна пускова установка
• Твердопаливний ракетний двигун
• Протиракетна оборона
• Протиракетна оборона США
• Atlas (сімейство ракет-носіїв)
• Титан (ракета-носій)