Шевченко Олена Олегівна

Олена Шевченко народилася 13 травня 1982 року у Києві. Професійно займалася спортом — фехтуванням на рапірах, дзюдо, самбо та вільною боротьбою[6]. Є майстром спорту з самбо та вільної боротьби[7].

У 2003 році приєдналася у якості волонтерки до діяльності громадської організації «Жіноча мережа»[7], яка активно займалася захистом прав ЛБТ-жінок та просуванням ідей фемінізму.

У 2004 році закінчила природничо-географічний факультет Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова[8] та отримала диплом із відзнакою. Під час навчання, у 2001 році отримала відзнаку «Найкраща Студентка року» від фонду Андрія Первозванного[9]. Продовжила своє навчання в аспірантурі.

Протягом 2004–2006 років працювала в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова на посаді викладачки та паралельно інструкторкою-методисткою у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву (СДЮШОР), де вела групи з вільної боротьби та дзюдо у якості тренерки[10]. Протягом 2006–2007 років обіймала посаду старшої викладачки.

Після перших ефірів на тему прав ЛГБТ-спільноти за участі Олени Шевченко, в НПУ імені М. П. Драгоманова почали обговорювати необхідність її звільнення з посади[11]. Врешті-решт, Олена Шевченко припинила викладацьку практику у навчальному закладі за власним бажанням[12].

Протягом 2007 року працювала у громадській організації «Жіноча мережа» на посаді проєктної асистентки. Цього ж року разом із однодумцями прийняла рішення про вихід з організації[13].

У 2007 році колишні учасниці «Жіночої мережі» створюють ініціативну групу «Інсайт», з метою захисту прав ЛГБТ-людей. У 2008 році «Інсайт» було офіційно зареєстровано як громадську організацію, очільницею якої стала активістка Анна Довгопол[14]. У липні 2010 року громадську організацію «Інсайт» очолила Олена Шевченко.

Олена Шевченко є співорганізаторкою багатьох правозахисних ЛГБТ та феміністичних акцій в Україні, серед яких — Марші Жінок до 8 березня, Марші трансгендерних людей, акції проти дискримінації ЛГБТ-спільноти в Україні, акції солідарності із ЛГБТ-людьми пострадянських країн та інші[15][16][17][18][19][20][21].

Олена Шевченко на Марші Жінок у Києві, 2021 рік

З 2007 року проводить тренінги та різноманітні навчальні заходи для українських та іноземних активісток/-ів із прав людини й безпосередньо прав ЛГБТ. Під час Революції Гідності проводила для жінок навчання із самооборони, в рамках формування Жіночої сотні[22].

Олена Шевченко представляє українську ЛГБТ-спільноту на міжнародному рівні. Протягом 2010—2011 років входила до правління міжнародної молодіжної ЛГБТ-організації IGLYO[23]. Протягом 2016—2020 років входила до правління міжнародної ЛГБТ-організації ILGA-Europe, а з 2020 року є членкинею правління ILGA-World[1].

У 2011 році виступила ініціаторкою проведення першого відкритого феміністичного маршу[24]. Наразі марш став щорічною подією, яка відбувається 8 березня у різних регіонах України. У 2017 році спільно з активістками громадської організації «Інсайт» Олена Шевченко сформувала платформу Марш Жінок*[25], на базі якої відбуваються щорічні феміністичні акції. У 2018 році, після Маршу Жінок, проти Олени Шевченко як організаторки, було порушено справу про адміністративне правопорушення через «наругу над державними символами». Справу було порушено через використання символіки об'єднання «Національні дружини» на плакаті однієї з учасниць маршу. 15 березня 2018 року Шевченківським районним судом було визнано відсутність складу адмінпорушення[26].

У 2014 році ініціювала проведення «Фестивалю Рівності»[27]. Наразі фестиваль проводиться щороку у різних регіонах України. У 2016 році представниками праворадикальних груп було зірвано проведення фестивалю у Львові та заблоковано готель, де проживала Олена Шевченко та інші учасники події[28]. Подібні блокування та напади повторювалися пізніше, під час фестивалю у Запоріжжі[29] та Чернівцях[30].

У 2016 році, під час участі у щорічній конференції ILGA-Europe, виступила однією із ініціаторок створення лесбійської міжнародної мережі «EL*C» (англ. European Lesbian* Conference; укр. Європейська Лесбійська* Конференція)[31]. У 2018 році Олена Шевченко була обрана співголовою мережі «EL*C»[32]. Друга Європейська Лесбійська* Конференція пройшла у Києві (12-14 квітня 2019). У ній взяли участь 300 людей[33] із різних країн світу, що стало першою подібною подією для України і значним досягненням правозахисного руху[34].

У 2020 році Шевченко ініціювала подання судового позову проти Патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета, який заявив, що одностатеві шлюби є однією із причин коронавірусу[35]. Основною вимогою було спростування поширеної інформації та визнання її недостовірною і дискримінаційною[36].

Регулярно бере участь у теле-, радіоефірах, де представляє українську ЛГБТ-спільноту, виступає у якості експертки із прав людини для різноманітних українських та іноземних ЗМІ[37][38][39][40]. Через свою громадську діяльність Олена Шевченко неодноразово отримувала погрози від представників праворадикальних груп. У 2018 році, напередодні проведення КиївПрайду, у соцмережах поширювалася інформація про так зване «сафарі» — полювання на ЛГБТ-активістів[41]. У 2019 році у Києві на Олену Шевченко було скоєно напад.[42]

Олена Шевченко є авторкою та співавторкою публікацій про права ЛГБТ-людей, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, серед яких:

• «Дотримання громадянських прав трансгендерних людей» (2012),
• «Абетка з прав ЛГБТ» (2014),
• «Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність: питання та відповіді» (2014),
• «Права людини жінок зі спільноти ЛБТІК в Україні» (2019)[43].