Шелазький

Шелазький — найпівнічніший мис Чукотки, омивається водами Східно-Сибірського моря. Видається в море на 9 км.

Шелазький
Країна  Росія
Акваторії, що омивають Східносибірське море, Північний Льодовитий океан
Координати 70°06′19″ пн. ш. 170°25′41″ сх. д.
Шелазький

Історичні відомості

Відкритий Семеном Дежньовим 1648 року[1] (тут розбився один з кочів експедиції)[2] і був названий мисом Перший Святий Ніс. 1649 року сюди ймовірно дійшов козачий десятник Михайло Стадухін[3], а його однофамілець Тарас Васильович Стадухін — 1660 року (за іншими відомостями — 1700 року). Останній назвав мис Великим Чукотським[4]. У 1760-ті роки тут загинув купець Микита Шалауров[5].

Під час експедиції Ф. П. Врангеля (1820—1824) складено опис мису, згідно з яким він складається з високих скель — «ці скелі складаються з дрібнозернистого граніту, змішаного з зеленуватим шпатом, темно-зеленою роговою блідою і слюдою». Тоді ж затверджено сучасну назву мису від етноніма шелаги, витісненого чукчами роду юкагірів, племені чуванців, що жив у цьому місці[6][1]. Учасник експедиції Врангеля доктор А. Е. Кібер вказує, що шелаги пішли на схід від мису Шелазького[7]. О. О. Бурикін[8] вважає інтерпретацію шелагів як окремого народу помилковою і, що шелаги — це чукчі, які жили на річці Чаун.

Згідно із записами Врангеля легендарні онкілони займали берег від мису Шелазького[9] до Берингової протоки.

Чукотська назва мису — Єррі[7] або Итрін. Ескімоською мис називається Еррі[10].

Орнітофауна

На обривистих берегах скелястого мису Шелазького містяться розсіяні гніздування морських птахів — берингового баклана, великих чайок та чистуна[11].

Господарська діяльність

На мисі до початку 1980-х років діяла полярна гідрометеостанція «Туманна»[12], а також навігаційний світловий знак Шелазький Західний[13][14].

Клімат

Мис знаходиться у зоні, котра характеризується кліматом полярних пустель. Найтепліший місяць — липень із середньою температурою 3.9 °C (39 °F). Найхолодніший місяць — лютий, із середньою температурою -28.3 °С (-19 °F).[15]

Клімат мису Шелазький
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Абсолютний максимум, °C 5 5 2 3 12 22 27 22 15 8 2 1 27
Середній максимум, °C −24 −25 −19 −15 −1 4 6 4 0 −7 −15 −21 −9
Середня температура, °C −27 −28 −23 −19 −4 2 3 2 −1 −9 −17 −24 −12
Середній мінімум, °C −30 −31 −27 −24 −8 0 1 0 −3 −12 −20 −27 −15
Абсолютний мінімум, °C −46 −46 −42 −38 −31 −8 −3 −7 −12 −27 −38 −45 −46
Норма опадів, мм 10 0 10 10 20 20 20 40 30 30 20 10 260
Днів з дощем 8 6 6 6 6 3 8 11 10 12 7 5 94
Вологість повітря, % 82 82 81 83 84 86 88 89 88 82 82 78 84
Джерело: Weatherbase

Авіакатастрофи

10 серпня 1959 року на скелях мису Шелазький розбився літак Лі-2, який виконував аерофотознімання льодової обстановки. Внаслідок катастрофи з 10 осіб, що перебували на борту, загинуло семеро[16].

В літературі

У повісті Булгаріна «Правдоподібні небилиці» (1824) в майбутньому на Шелазькому мисі буде побудовано місто Надєжин з власним університетом.

Примітки
  1. Е. М. Поспелов. Шелагский мыс // Географические названия мира: Топонимический словарь. — Москва : АСТ, 2001. — 23 січня.
  2. С. В. Обручев. По горам и тундрам Чукотки. Экспедиция 1934-1935 гг. К Шелагскому мысу // В неизведанные края. — Издательство ЦК ВЛКСМ "Молодая гвардия", 1954.
  3. В. Ю. Визе. Стадухин Михаил // Русские полярные мореходы из промышленных, торговых и служилых людей XVII—XIX вв.: Биографический словарь. — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. — 72 p. — 15000 прим.
  4. В. Ю. Визе. Стадухин Тарас Васильев // Русские полярные мореходы из промышленных, торговых и служилых людей XVII—XIX вв.: Биографический словарь. — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948. — 72 p. — 15000 прим.
  5. В. И. Вернадский. Очерки по истории естествознания в России в XVIII столетии // Труды по истории науки в России. — Москва : Наука, 1988. — 23 січня.
  6. Шелаги // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  7. Ф.П. Врангель. Путешествие по северным берегам Сибири и по Ледовитому морю совершенное в 1820, 1821, 1822, 1823, и 1824 г.г. экспедицией под начальством флота лейтенанта Ф. П. Врангеля. Под общей редакцией контр-адмирала Е. Шведе. — М.-Л. : Издательство Главсевморпути, 1948.
  8. А. А. Бурыкин. Таинственные земли и загадочные народы: Реальность и легенды источников по истории географических открытий и этнической истории народов побережья Ледовитого океана // Народы России. Интернет журнал.
  9. Шелагский — самый северный мыс Чукотки. Архів оригіналу за 11 січня 2018. Процитовано 10 січня 2018.
  10. Арутюнов С. А, Сергеев Д. А. Древние культуры азиатских эскимосов: (Уэленский могильник). — Москва : Наука, 1968. — 210 с. — ISBN 9785445835424.
  11. Водно-болотные угодья России. Том 4. Водно-болотные угодья Северо-Востока России (сост. А. В. Андреев). М.: Wetlands International, 2001. 296 с. ISBN 90-5882-986-3
  12. А. Попогребский (2009). Не Крым: опыт одной прогулки. region87. Архів оригіналу за 29 листопада 2018. Процитовано 10 березня 2014.
  13. Аркуш карти R-59-XV,XVI Шелагский. Масштаб: 1 : 200 000. Стан місцевості на 1981 р. Видання 1986 р. (рос.)
  14. Постановление правительства Чукотского автономного округа от 15.12.2005 № 250 «Об утверждении кадастровой стоимости земель промышленности и иного специального назначения Чукотского автономного округа». Официальная публикация в СМИ: «Ведомости», № 42 (225), 23.12.2005. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
  15. Клімат мису Шелазький
  16. Авиационные происшествия, инциденты и авиакатастрофы в СССР и России
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.