Шен (музичний інструмент)

Шен (кит. , трансліт. Sheng) — китайський духовий язичковий музичний інструмент, губний орган (рід губної гармоніки з резонаторними трубками). Застосовується як сольний, ансамблевий і оркестровий музичний інструмент[1]. Про цей стародавньо-китайський інструмент є записи на черепахових панцирах давніх часів та у «Ши цзін» («Книга пісень», 11—6 ст. до н. е.). За часів епохи Воюючих царств і наступних династій Цінь і Хань, був дуже поширеним у народу Китаю. Нині поширений у Тибеті, М'янмі, Лаосі. Різновиди шена зустрічаються в народів Південно-Східної Азії.

Шен
Шен - Азіатсько-Тихоокеанський музей у Варшаві
Шен - Азіатсько-Тихоокеанський музей у Варшаві
Класифікація духовий музичний інструмент
Аерофон
Подібні інструменти сьо
сенхван
кхен
губний орган
губна гармоніка

Історія

Китайський ротовий орган (шен). Ілюстрація на шпалерах (похоронна процесія). Період Цяньлун, приблизно 1780 рік. Музей Кассель (Німеччина)
Хей Мяо. Чотири чоловіки з племені Хей Мяо (Чорний Мяо), що грають на ротових органах. Азіатська колекція

Шен — перший відомий давньосхідний інструмент з язичковим принципом звуковидобування (виник у М'янмі, Тибеті, Лаосі та Китаї). Точна дата, коли цей інструмент створено, невідома, але йому, як вважають, понад 2 000 років. Він згадується в книзі пісень «Ши цзін» («Книга пісень», 11—6 ст. до н.е). Вчені встановили, що найдавніша назва інструменту ю. Потім він став називатися чао, хо, шен — в залежності від форми та матеріалу, з якого його виготовлено. Відомі також і інші різновиди шена чонофуй, або гонофуй (Японія), кен (Лаос), лушен і хулушен (Південно-Західний Китай)[2].

Європейські країни цей музичний інструмент називали іноді китайським губним органам. Він вважався «чистим» інструментом, тобто придатним для виконання священної музики. Приблизно в 700 р. н. е. шен був вдосконаленим популярним музичним інструментом, на якому можна було грати в 12 тональностях. Спеціально для цих інструментів створено підручник гармонії. Зазвичай на шен грали акордами, затискуючи одночасно кілька отворів внизу трубок. Шен набув популярності в епоху правління династії Чжоу, бо його часто використовували, як акомпанементний інструмент для придворних співаків і танцюристів. Згодом він перетворився на звичайний музичний інструмент для публічних концертів, ярмарків, різних народних урочистостей та інших подій.

Попри те, що шен мав просту конструкцію, він служив свого роду «першою скрипкою» — за ним налаштовувалися інші музичні інструменти. Фактично він був одним з найраніших предків органа, баяна, тобто одним з перших багатозвучних духових інструментів. Це дозволяє припустити, що тоді, як майже всюди в стародавньому світі, музика була одноголосною, в давньокитайській музиці існували вже елементи багатоголосся.

Будова

Шен. Автор Robert Zhen Huang

Шен складається з корпусного резервуара, виготовленого з гарбуза (пізніше використовували дерево та метал), зазвичай 17- ти (іноді 13,19,24) бамбукових, або очеретяних трубок з мідними язичками, боковими отворами і прорізами, мундштуком, прилаштованим збоку[3]. У нижньому кінці бамбукової трубочки приладнано мідну пластинку (язичок), трубочки встановлено в ряд у правильному порядку на дерев'яній або металевій підставці, подібно курильної трубки. Повітря вільно виходить через трубки за допомогою мундштука. Трубки в шенах по висоті розташовані попарно, обидві сторони симетричні, що надає інструменту гарної форми.

Для звуковидобування отвір у нижній частині відповідної трубки закривають пальцем, пластинка (язичок) коливається і виникають звуки різного регістру і тембру[4]. Шен має розміри від 400 до 800 мм. Сучасн шени діляться на три основних види: великий дашен — 800 мм від основи, середній гжуншен — 430 мм, малий сяошен — 405 мм. Шен є обов'язковим музичним інструментом у ритуальних весільних та похоронних обрядах.

Особливості звучання

Шен — альт. Автор Huang Zhen
Шен — бас. Автор Huang Zhen

Музичний інструмент утворює як окремі звуки, так і квінтові й квінтово-квартові співзвуччя. Стрій ґрунтується на системі люй-люй. У сучасному шені з 17 трубок звучать зазвичай 12-13, інші мають декоративне призначення[5]. Інструмент належить до групи аерофонів. Це означає, що звуки виробляються за допомогою вібрації повітряного стовпа. Сучасні шени — вже на 21, 24, 36 пластинок — язичкові духові сопілки. На відміну від інших музичних інструментів, при талановитому виконанні чується мелодійність і гармонія звуків, ніби грає невеличкий оркестр, а не окремий інструмент.

Шен видає співучі плавні звуки. Зазвичай застосовується для сольного виступу або як акомпанемент спільно з іншими інструментами: соною (хай-ді, лаба), китайським кларнетом, ді, китайською флейтою (з бамбука та 8 отворами). Шен відрізняється яскравою виразністю і варіативністю. У чистому, яскравому, виразному звучанні інструменту переважають високі тони, верхні — дзвінкіші, альт повніший і м'якший, а баз низький і глибокий. Діапазон інструменту досить широкий — до півтори октави. Це дозволяє виконувати на ньому різноманітні твори та імпровізації.

Серед традиційних китайських музичних інструментів, тільки шен можна використовувати в ансамблі з іншими інструментами для гармонізації тембру і збагачення звучання оркестру. У великому симфонічному оркестрі національних музичних інструментів іноді вживають «шен-альт» і «шен-бас»[6]. Шен є складовою фольклорних концертів для духових і ударних інструментів. Він може виступати соло, в ансамблі або ж акомпанувати співу.

Галерея

Література

  • А. Мирек Справочник по гармоникам. М., 1968. — 131с.
  • Алендер И. З. Музыкальные инструменты Китая: илюстр.очерк. М.: 1958.- 52 с.

Примітки

  1. Словник музичних термінів. — Київ : Видавець Карпенко В.М, 2017. — С. 293. — ISBN 978-617-7071-50-0.
  2. ШЭН - КИТАЙСКИЙ МУЗЫКАЛЬНЫЙ ИНСТРУМЕНТ. https://www.liveinternet.ru/. Процитовано 29 січня 2021 року.(рос.)
  3. Юцевич Ю.Є. Музика-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2003. — С. 316. — ISBN 966-7924-10-6.
  4. Большая советская энциклопедия:в 62 томах / глав.ред. А. М. Прохоров. — М : "Советская єнциклопедия", 1978. — Т. 29. — С. 525. (рос.)
  5. Музыкальный энциклопедический словарь / гл.ред. Г.В. Келдыш. — М : Советская энциклопедия, 1990. — С. 649. (рос.)
  6. EOMI энциклопедия музыкальных инструментов. https://eomi.ru/. Процитовано 29 січня 2021 року.(рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.