Юдіта Вайчюнайте

Народилася в сім'ї лікаря психіатра і невропатолога. У 1959 році закінчила історико-філологічний факультет Вільнюського державного університету, де вивчала литовську мову і літературу; одночасно вчилася в музичній школі. Однокурсники Аушра Слуцкайте і Томас Венцлова вплинули на формування творчої манери поетеси[4].

Працювала в редакціях щотижневої газети Спілки письменників Литви «Література ір мянас» („Literatūra ir menas“ «Література і мистецтво»; 1962—1966), тижневиків «Калба Вільнюс» („Kalba Vilnius“ «Говорить Вільнюс») і «Науясіс деновідіс» („Naujasis dienovidis“)

Вірші почала публікувати з 1956 року. Першу книгу не пропустила цензура, друга книга „Pavasario akvarelės“ («Весняні акварелі») вийшла в 1960 році[3]. П'єса для дітей „Skersgatvio pasaka“ була поставлена вільнюським Молодіжним театром (1972), п'єса „Apsiaustas“ — Каунаським драматичним театром (1972); п'єси ставилися пізніше в різних театрах Литви. Написала книгу дитячих спогадів „Vaikystės veidrody“ («В дзеркалі дитинства», 1996)

Перекладала на литовську мову вірші Анни Ахматової, опубліковані в збірнику поезії Ахматової литовською мовою „Poezija“ (1964) і в періодиці, вірші Ольги Берггольц (збірник лірики „Blokados kregždė“ 1979), вірші Семена Кірсанова, Георгія Леонідзе, Франтішека Грубіна, Десанкі Максимович, а також повість «Віолончель Санта Тереза» Софії Могилевської (1973), оповідання та повісті Владислава Крапівіна („Pažvelk į tą žvaigždę“ 1976). Юдіті Вайчюнайте належать також віршовані тексти в литовському перекладі «Аліси в Задзеркаллі» Льюїса Керролла („Alisa veidrodžių karalystėje“ 1965; перекладачка Юлія Лапеніте).

Вірші Вайчюнайте друкувалися в перекладах на англійську, латиську, норвезьку, російську мови.

• Лауреат «Весни поезії» (1 978)
• Державна премія Литви (1986) за книгу віршів „Nemigos aitvaras“ (1985)
• Премія Балтійської асамблеї (1996) за збірку поезії „Žemynos vainikai“
• Офіцерський хрест Ордена Великого князя Литовського Гедиміна (1997)
• Премія Союзу письменника Литви (2000)

Іменем Юдіти Вайчюнайте названа вулиця Juditos Vaičiūnaitės gatvė у Вільнюсі (в районі Паняряй)[5]. До десятої річниці смерті поетеси 4 серпня 2011 року у Вільнюсі в сквері Станіслава Монюшка поруч з костелом Святої Катерини відкрито меморіальну скульптурну композицію. Вона зображує мереживну драну парасольку, на якій прилаштувався соловей, і пластину зі строфою вірша Вайчюнене, яку називають «поеткою міста», «найбільш вільнюською поеткою» (скульптор Генрікас Оракаускас)[6][7].

• Emilija Dagytė, Danutė Straukaitė. {{{Заголовок}}}. — 30000 прим.

• Judita Vaičiūnaitė. Writers (англ.). www.rasytojai.lt. Процитовано 5 червня 2018.
• Vaičiūnaitė Judita. Tekstai (лит.). Tekstai.lt. Процитовано 5 червня 2018.
• Gintarė Bernotienė (16 грудня 2013). Vaičiūnaitė Judita. Visuotinė lietuvių enciklopedija (лит.). Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Процитовано 3 квітня 2019.