Юрій Луцький

Юрій Луцький разом з батьком Остапом (1936 р.)

Народився 11 червня 1919 р. у с. Янчин (нині с. Іванівка, Перемишлянський район, Львівська область). Батько — український письменник-«молодомузівець», згодом член польських сейму (1928–1935) та сенату (1935—1939) Остап Луцький. Мати — Ірина (Орися; зі Смаль-Стоцьких), донька Степана Смаль-Стоцького та сестра Романа Смаль-Стоцького [4].

Навчався у Берлінському, Бірмінгемському (Велика Британія) та Колумбійському університетах.

Служив у англійській армії (1943—1947). Став солдатом їх Величності Короля Юрія VI. Після Другої світової війни, як чимало інших воєнних ветеранів, Юрій Луцький поселився в Канаді.

Докторську дисертацію захистив у Колумбійському університеті (1953). Темою докторської дисертації Юрія Луцького була совєтська літературна політика. Згодом він видав дисертацію книжкою («Literary Politics in the Soviet Ukraine, 1917—1934»). Через пару років в одній з центральних газет УРСР появилась нищівна критика цієї праці. Щойно тоді, розповідав з іронією Юрій Луцький, про неї заговорила також діаспорна преса: «Совєти критикують, значить це добра річ!» [5].

Викладав у Саскачеванському (1947—1949), Торонтському (від 1952 р.) університетах. Був професором на факультеті слов'янських мов і літератур Університету Торонто. Був головою Славістичного департаменту Торонтського університету (1956—1960). Директор Канадського інституту українських студій (КІУС) у 1976—1982 роках.

Автор 40 друкованих праць про українську літературу. Серед них: «Літературна політика на радянській Україні 1917—1934» (англ. Literary Politics in the Soviet Ukraine: 1917-1934) (1956), «Між Гоголем та Шевченком» (англ. Between Gogol and Shevchenko) (1971), Вивчення документів ВАПЛІТЕ (англ. Documentary Study of VAPLITE) (1957), «Пантелеймон Куліш»(1983), «Молода Україна: Кирило-Мефодіївське братство» (1990), «Українська література в 20 сторіччі» (1991). Також автор численних англомовних досліджень творчості українських письменників XX-го століття, ґрунтовної історії української літератури XX століття, англомовних українознавчих довідників та енциклопедій, журналу Canadian Slavonic Papers (1956—1961), перекладів, зокрема праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?».

Редактор «Ваплітянського збірника» (1977), книжок «Шевченко і критики» (1980), «Остап Луцький і сучасники» (1994), україномовного видання Української вільної академії наук (УВАН), зокрема «Самі про себе. Автобіографії видатних українців XIX століття».

Протягом багатьох років Юрій Луцький вивчав також спадщину Миколи Хвильового та його оточення. Наприкінці 1950-х років він разом з дружиною переклав оповідання Хвильового на англійську мову і знайшов видавця у США («Stories from the Ukraine» — «Оповідання з України»). Видання користувалося неабияким успіхом, хоча в той час Україна ще не була «модною» на Заході [5].

Серед останніх його праць, які вчений заповів опублікувати в Україні, великий і ґрунтовний діарій «Роки сподівань і втрат: Щоденникові записи 1986—1999 років» (2004), що своєрідно підсумовує життєвий шлях видатного інтелектуала[4]. Перекладав твори І. Багряного, М. Хвильового, В. Підмогильного, Є. Сверстюка та інших.