Сенат Республіки Польща

Листок з Ляських Статутів, що зображує польський Сенат у 1503

Сенат з'явився на початку XV століття як рада королівських радників (пол. Велика королівська рада). Тоді це була таємна рада, яка складалася з членів королівського кабінету та королівського двору, воєвод, префектів, каштелянів (всі вони призначалися королем) та католицьких єпископів. На початку Сенат не був частиною парламенту. Тільки в 1453 році з'явилася перша згадка двопалатного законодавчого органу, в якому землевласники були представлені в «Посольській ізбі». Тим не менш, тільки в 1493 році Сейм, який складався з Короля, Сенату та Посольської ізби, остаточно став постійним законодавчим органом.

В 1501 був виданий Мельницький привілей, за яким влада переходила в руки сенату. У 1505 Радомська конституція заборонила Королю приймати закони, крім малозначних, без згоди Сенату та Посольської ізби[2]. В 1529 Сенат нарешті прийняв рішення щодо власного складу: після приєднання Мазовії до Королівства Польщі, Сенат став складатися з римо-католицьких єпархіальних єпископів, губернаторів провінцій, малих і великих каштелянів, міністрів (підканцлера, віце-канцлерів, підскарбія та придворного маршала), всі з яких призначалися довічно королем. В 1537 році Сенат став найбільш важливим інститутом захисту прав і свобод землевласників. Однак це дуже не подобалось Королю Сигізмунду I Старому, який вважав, що Сенат стає занадто впливовим. В результаті в 1562-1569 втрачає свій вплив і переходить у підпорядкування Посольської ізби, з якою раніше був рівний.

В 1569 році була підписана Люблінська унія. Сенат Великого князівство Литовське і Сенат Польського Королівства об'єднались у Сенат Речі Посполитої. На додаток до цього, сенатори від автономного Герцогства Пруссії, вотчини польського короля, були вперше включені в Сенат з моменту здобуття автономії в 1466. Після цих подій Сенат складався з 142 сенаторів, 15 єпископів, 35 воєвод, 31 великих каштелянів, 47 малих каштелянів і 14 міністрів.

В Сенаті тоді не було посади Маршала Сенату. Засідання Сенату проходили під головуванням короля, який був представлений «головним королівським маршалом», який був кимось на зразок прем'єр-міністра Королівства. Якщо він був вітсутній, то засіданням керував головний придворний маршал. Обидва вони були членами Сенату, і як всі сенатори, назначалися Королем довічно.

Сенат та Сейм голосують за Конституції 3 травня в Королівському замку в Варшаві

У 1573 Генрихові артикули забороняють Королю приймати нові закони без згоди Сенату. Тепер Король повинен був проконсультуватися з Сенатом перед вступом в шлюб або наданням згоди на міждержавні союзи. Під час правління Сигізмунда III Вази, а потім його сина Владислава IV Вази роль Сенату зросла ще більше. Король правив за допомогою консультативного органу, у просторіччі відомого як «Маленький Сенат», який був складений з висококваліфікованих довірених сенаторів, лояльних до Короля.

Конституція 3 травня 1791 року запровадила парламент у сучасному вигляді: з нижньою палатою — Посольською Ізбою, та верхньою — Сенатом. Сенат, однак, втратив більшу частину своїх повноважень, в тому числі право законодавчої ініціативи. Також, сенатори повинні були бути затверджені місцевими законодавчими органами, відомими як «сеймики».

Сенат Речі Посполитої припинив своє існування в 1795 із Третім поділом Польщі. Після цього існував Сенат Варшавського герцогства (1807—1815) та Сенат Царства Польського (1815—1831), хоча їх влада була дуже незначною.

Перша сесія відновленого Сенату в 1922 році після 127-річної перерви

Конституція 1921 року відновила Сенат як верхню палату польського парламенту. Тепер парламент почали називати «Національними Зборами», а «Сеймом» стали називати нижню палату, а не весь парламент. Сенат тоді не мав права законодавчої ініціативи, а лише мав право накладати вето на закони прийняті Сеймом, право вимагати письмові пояснення політичних рішень від уряду та право брати участь у виборах Президента. Після Травневого перевороту Сенату перейшли більшість повноважень Сейму і Сенат став головним законодавчим органом. Сенат складався зі 111 сенаторів, які представляли тодішні польські провінції. Термін повноважень становив п'ять років. У міжвоєнний період було п'ять скликань парламенту.

За сфальсифікованими результатами Польського народного референдуму 1946, організованого комуністичним режимом, Сенат було ліквідовано. Після падіння комунізму в 1989 було з'ясовано, що тоді насправді 73 % висловились за збереження Сенату.

Сенат було відновлено у 1989. На перших після цього виборах рух «Солідарність» отримав у Сенаті 99 місць зі 100 (одне місце отримав позапартійний).