Білокур Катерина Василівна

Білоку́р Катери́на Васи́лівна (нар. 24 листопада (7 грудня) 1900(19001207), с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — пом. 10 червня (за ін. даними 9 червня[джерело?]) 1961, с. Богданівка, Яготинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР) — українська художниця жанру наївного мистецтва, майстриня народного декоративного живопису.

Білокур Катерина Василівна
Портрет Катерині Білокур у її музеї-садибі
Народження 24 листопада (7 грудня) 1900(1900-12-07)
с. Богданівка, Пирятинський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Смерть 10 червня 1961(1961-06-10) (60 років)
  с. Богданівка, Яготинський район, Київська область, Українська РСР, СРСР
Національність українка
Країна Російська імперія→ УНР→ СРСР
Жанр живопис
Діяльність художниця, visual artist
Напрямок народний декоративний живопис
Вплив на Ганна Самарська
Нагороди
Звання
 Білокур Катерина Василівна у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України[1].

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ»

— Пабло Пікассо[2]

Життєпис

Народилася 24 листопада (7 грудня) 1900(19001207) року[3]. Батько, Василь Йосипович Білокур, був заможною людиною, мав 2,5 десятини орної землі, тримав худобу. Мала братів Григорія та Павла.

У 6—7 років Катерина Білокур навчилася читати, однак на сімейній раді вирішили не віддавати дочку до школи, щоб, попри достаток у родині, зекономити на одязі та взутті.[4]

Малювати почала з ранніх років, однак батьки не схвалювали це заняття і забороняли ним займатися як таким, що відвертає увагу від роботи по господарству і зашкодить заміжжю.

Про свої перші кроки у мистецтві художниця згадувала:

Украла у матері кусочок білого полотна та взяла вуглину… І я намалюю з одного боку полотнини що-небудь, надивлюсь-намилуюсь, переверну на другий бік – і там те саме. А тоді виперу той кусочок полотна – і знов малюю… А одного разу… намалювала не краєвид, а якихось видуманих птиць… Мені було радісно на душі від того, що я таке зуміла видумати! І дивилась на той малюнок, і сміялась, як божевільна… От мене на цьому вчинку і поймали батько та мати. Малюнок мій зірвали і кинули в піч… «Що ти, скажена, робиш? Та, не дай Бог, чужі люди тебе побачать на такому вчинку? То тебе ж тоді ніякий біс і сватати не буде!..» Але куди я не йду, що я не роблю, а те, що я надумала малювати, – слідом за мною…

Обідно мені на природу, що так жорстоко зі мною обійшлася, наділивши мене такою великою любов’ю до того святого малювання, а тоді відібрала всі можливості, щоб я творила тую чудовую працю во всю шир мого таланту![5]

Катерина продовжувала малювати потайки від рідних, використовуючи полотно та ву́гіль. Малювала декорації для драмгуртка, створеного сусідом і родичем Білокурів — Микитою Тонконогом. Пізніше Білокур також грала на сцені цього театру.

У 1922–1923 рр. дізналася про Миргородський технікум художньої кераміки. Вирушила до Миргорода, маючи при собі два малюнки: «копія з якоїсь картинки» і начерк дідівської хати з натури, виконані уже не на полотні, а на спеціально для цього придбаному папері.

Катерина Білокур за роботою

У технікум Білокур не прийняли через відсутність документа про закінчення семирічки. Вражена відмовою, вона повернулася додому пішки[6].

Малювати не покидала і згодом почала відвідувати драматичний гурток, організований подружжям вчителів Калитів. Батьки погодилися на участь доньки у виставах, але за умови, що драмгурток не заважатиме роботі по господарству.

У гуртку ставили «Наталку Полтавку» Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ'яненка, «Наймичку» і «Безталанну» Карпенка-Карого, «Матір-наймичку» Тогобочного (інсценізацію «Наймички» Шевченка) тощо. У свої 24–26 років Білокур переважно грала «молодиць».

1928 року дізнається про набір студентів до Київського театрального технікуму і вирішує спробувати свої сили. Але ситуація повторюється: їй знову відмовляють з тієї ж причини.

Восени 1934 року робить спробу втопитися в річці Чумгак, внаслідок чого застудила ноги. Після цієї спроби батько з прокльонами згодився на заняття Катерини Білокур малюванням.

Творчий злет

Навесні 1940 року Білокур почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко[7] і звернулася до співачки з листом, заадресувавши його: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

До листа додала малюнок калини на шматкові полотна. Малюнок вразив Петрусенко. Порадившись із друзями — Василем Касіяном і Павлом Тичиною — вона звернулася до Центру народної творчості, після чого до обласного центру надійшло розпорядження знайти Катерину Білокур і поцікавитися її роботами.

Богданівку відвідав Володимир Хитько, що очолював тоді художньо-методичну раду обласного Будинку народної творчості. Декілька картин він показав у Полтаві художнику Матвієві Донцову. 1940 року в Полтавському будинку народної творчості була відкрита персональна виставка художниці-самоучки з Богданівки, яка на той час складалася лише з 11 картин[8].

Виставка мала величезний успіх. Художницю преміювали поїздкою до Москви. У супроводі Володимира Хитька вона відвідала Третьяковську галерею, Пушкінський музей.

1944 — Богданівку відвідав директор Державного музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай. Він запропонував Білокур виставку і закупити картини. Саме завдяки йому Музей українського народного декоративного мистецтва має найкращу колекцію робіт Білокур.

1949 — стала членкинею Спілки художників України.

1951 — нагороджена орденом «Знак Пошани», одержала звання Заслуженого діяча мистецтв України.

1956 — одержала звання Народного художника України.

Твори Катерини Білокур регулярно експонувалися на виставках у Полтаві, Києві, Москві та інших містах світу.

Три картини Білокур — «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» були введені до складу експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі (1954). Він порівняв Білокур з іншою представницею «наївного мистецтва» — Серафіною Луї. Це звучить тим дивовижніше, що в основному про сучасне йому мистецтво Пікассо відгукувався вкрай негативно.[джерело?]

У мисткині з'являються численні друзі, передусім художники й мистецтвознавці, у колі яких вона знаходить розуміння та повагу. Крім зустрічей, вона веде з ними тривале листування з Богданівки. Серед її адресатів — поет Павло Тичина і його дружина Лідія Петрівна Папарук, мистецтвознавець Стефан Таранушенко, директор Музею українського народного декоративного мистецтва Василь Нагай, художники й художниці Олена Кульчицька, Матвій Донцов, Емма Гурович та ін. У Богданівці у Білокур з'являються учениці: Ольга Бінчук, Тамара Ганжа, Ганна Самарська.

Останні роки та смерть
Могила Катерини Білокур

Після закінчення війни сім'я Білокурів стає колгоспниками. 1948 року помирає батько. Катерина якийсь час живе з хворою матір'ю, а згодом до них переїжджає брат Григорій із дружиною та 5 дітьми. У родині починаються численні сварки.

Навесні 1961 року до болю в ногах додається сильний біль у шлунку. Домашні лікувальні засоби не допомагають, а в богданівській аптеці немає необхідних ліків.

На початку червня 1961 року помирає мати художниці. Того ж року Катерину Білокур відвозять до Яготинської районної лікарні. 10 червня їй роблять операцію, яка нічим не допомагає. Того ж дня художниця помирає[9].

Похована в Богданівці. Автор надгробного пам'ятника — скульптор Іван Гончар[10].

Визнання та вплив

Коли Катерині Білокур було надано звання народної художниці України, в Богданівку, раніше богом забуте село, як казала сама мисткиня, почали навідуватися гості з Києва, її згадують поряд зі славетними примітивістами Анрі Руссо, Іваном і Йосипом Генераличами, Марією Примаченко, Ніко Піросманішвілі, Ганною Собачко-Шостак. Катерина Білокур зуміла сягнути вершин успіху і прославити українське мистецтво на цілий світ. Їй довелося пережити осуд і нерозуміння односельців, які вбачали в її заняттях малюванням спробу ухилитися від хатньої роботи. Вона зустріла заборони та нерозуміння батьків, що відкидали її талант. І все-таки подолавши такі непрості в сільському житті перешкоди, вона самотужки, крок за кроком відкривала для себе таємниці живопису. Не маючи коштів на фарби й пензлі, готувала їх сама з рослин та щетини, не маючи спеціальної художньої освіти, альбомів та книжок, навчалася у природи.

Творчий стиль та художні прийоми

Білокур сама робила пензлі з коров'ячої вовни, котячої шерсті, вишневих гілочок і бляхи від консервних банок. Вони були настільки тонкими, що нагадували голки. Тут Білокур послідовністю роботи споріднюється з українськими вишивальницями рушників, які вишивають квітку за квіткою.

Живопис Білокур — «вишивка» олійними фарбами на полотні. Народна вишивка вінчає собою весь процес виробництва тканини, наче розкриває властивість, внутрішню ідею полотна. Білокур пише в автобіографії, що «тіпала, микала, пряла, ткала, шила», «білила», створювала «гарні вишивки». У розумінні художниці полотно — це насамперед те, що можна зшивати, навіть якщо воно записане олією. Її олійний живопис так само вінчає і розкриває ідею полотна, як і українська вишивка. Такого ставлення до полотна професійний станковіст не знає. Для нього полотно — просто зображальна площина поряд із будь-якою іншою зображальною площиною, що підходить йому для реалізації його задумів.

Тло на майже всіх олійних полотнах Катерини Білокур — просте, виконане чистим кольором, найчастіше синім або блакитним. Вона навіть не писала тло, а скоріше, фарбувала полотно та вже поверх писала квіти.

Памятна дошка на вул. Катерини Білокур у Києві

Білокур користувалася нетрадиційним способом закріплення полотна на підрамнику. Зазвичай для кожного полотна робиться індивідуальний підрамник, й полотно на ньому закріплюється нерухомо, раз і назавжди. Але виготовлення підрамників для мисткині було надто дорогим та складним, тому підрамник у Білокур виконує ту ж функцію, що п'яльця для вишивки. Народна художниця, усупереч правилам, кріпила полотно на підрамнику шпагатом, а коли робота була завершена, знімала записане полотно та кріпила на раму інше. Саме так і поводиться вишивальниця, знімаючи вишивку з п'ялець.

Здебільшого Білокур малювала квіти. Нерідко в одній картині поєднувала весняні й осінні — така картина і створювалася з весни до осені. 6 жоржин на картині «Колгоспне поле» малювала три тижні. Окрім квітів, Катерина Білокур малювала пейзажі та портрети.

Пам'ятник Катерині Білокур у місті Яготині

Кожна квіточка, гілочка, ягідка в рослинному світі художниці любовно, ретельно виписані, виділені, обведені світлим обідком. У рослинних композиціях художниці немає єдиного джерела світла; різні елементи освітлені неоднаково і кожний має, так би мовити, свою точку зору. У рослинному світі Катерини Білокур кожна деталь добре диференційована, виписані навіть прожилки пелюсток, і, попри численність об'єктів — квітів, овочів, фруктів — композиція в цілому не розпадається, а тримається дуже добре, картина залишає враження завершеного, замкнутого в собі світу. До того ж жодна деталь не губиться, а виграє, демонструючи себе. На багатьох її полотнах квіти випромінюють світло.

Улюбленими фарбами Білокур були ультрамарин і синій кобальт. Найвдаліші та найчисельніші картини написані саме на синьому тлі. Спочатку мисткиня писала саморобними фарбами з калини, бузини, цибулі. Надалі вона перейшла на ґрунтоване полотно й олійні фарби. У якості розріджувача служила лляна олія.

В олійному живописі Білокур внутрішній зв'язок між об'єктом, способом зображення, зображальною площиною та фарбами. Виявлення цих зв'язків простежує джерела творчості Катерини Білокур до української вишивки та ткацтва, народної традиції, що сягає глибокої архаїки.

Вшанування пам'яті
Меморіальний музей-садиба Катерини Білокур
  • Ім'ям художниці названо пластовий курінь ч. 58, що у Тернопільській станиці. Дівчата з куреня імені Катерини Білокур намагаються якнайбільше ознайомити сьогоднішнє суспільство із творчістю великої майстрині[13].
  • У червні 1989 постановою РМ УРСР засновано премію імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва з метою стимулювання розвитку українського народного мистецтва[14][15].
  • На її честь у 2000 році викарбувано пам'ятну монету[16].
  • З 2012 року щорічно 9 червня, або в найближчі вихідні дні, в селі Богданівка Яготинського району, Київської області проводиться міжрегіональний фестиваль народної творчості «Катеринина пісня», присвячений пам'яті художниці.[17]
  • Світові Катерину Білокур відкрив український письменник, дослідник творчості художниці Кагарлицький Микола Феодосійович, зібравши та видавши листи мисткині, а також спогади сучасників про неї[19].

Катерина Білокур у мистецтві

Музика
  • Елемент нумерованого списку
  • Твори композиторки Лесі Дичко[20][21]:
    • 1983 — «Катерина Білокур, або Натхнення» (1983, одноактний балет за мотивами творчості художниці);
    • 1986 — «Фрески за картинами Катерини Білокур» у 2-х зошитах для скрипки та органа;
    • Здійснена постановка балету Л. Дичко «Катерина Білокур» (Національна філармонія України, постановка Алли Рубіної)[22].

Театр

Кіно

Про життя і творчість всесвітньо відомої української художниці знято телепередачі, художні та документальні кінострічки, зокрема:

Галерея

Список картин
  1. Жінка в зеленому корсеті. 1920-ті рр.
  2. У Богданівці, за греблею. Середина 1920-х рр.
  3. Квіти. Кінець 1920-х рр.
  4. Натюрморт. Кінець 1921-х рр.
  5. Портрет Олі Білокур. 1928 р.
  6. Портрет Надії Кононєнко. 1929 р.
  7. Пейзаж з вітряком. Початок 1930-х рр.
  8. Дорога в'ється в даль. Початок 1930-х рр.
  9. Портрет колгоспниці Тетяни Бахмач. 1932—1933 рр.
  10. Берізка. 1934 р., втрачена.  
  11. Квіти за тином. 1935 р.
  12. Портрет племінниць художниці. 1937—1939 рр.
  13. Квіти у тумані. 1940 р.
  14. Сон. 1940 р.
  15. Жоржини (Квіти і калина). 1940 р.
  16. Дерева в лісі. 1940-ві рр.
  17. Селянське подвір'я. 1940-ві рр.
  18. На околиці. 1940-ві рр.
  19. Портрет Софії Журби. 1940-ві рр.
  20. Портрет Надії Білокур. 1941 р.
  21. Польові квіти. 1941 р.
  22. Квіти. 1942 р.
  23. Квіти увечері. 1942 р.
  24. Квіти на блакитному тлі. 1942—1943 рр.
  25. Буйна. 1944—1947 рр.
  26. Декоративне панно. 1945 р.
  27. Привіт урожаю. 1946 р.
  28. Півонії. 1946 р.
  29. ХХХ-ліття СРСР. 1947 р.
  30. Квіти та горіхи. 1948 р.
  31. Півонії. 1948 р.
  32. Колгоспне поле. 1948—1949 рр.
  33. Букет квітів. Кінець 1940 — початок 1950-х рр.
  34. Горобчики. Кінець 1940-х рр.
  35. Тихесенький вечір на землю спадає. Кінець 1940-х рр.
  36. Колгоспниця. 1949 р.
  37. Цар Колос. 1949 р.
  38. Ескіз «Жінка з палицею». 1950-ті рр.
  39. Цар Колос (варіант). 1950-ті рр.
  40. Рожі (Мальви) 1950 р.
  41. Квіти, яблука і помідори. 1950 р.
  42. Автопортрет. 1950 р.
  43. За рідною Богданівкою. 1950 р.
  44. Ваза з квітів. 1950-ті рр.
  45. Щастя (Чорногузи дитину принесли). 1950 р.
  46. Ескіз до картини «Щастя». 1950 р.
  47. Щасливе дитинство. 1950-ті рр.
  48. Квітоньки та берізоньки вечором. 1950 р.
  49. Сердитий хлопець. 1950 р.
  50. Снідання. 1950 р.
  51. Пшениця, квіти, виноград. 1950—1952 рр.
  52. Кавун, морква, квіти. 1951 р.
  53. Щастя (не скінчений варіант). 1951 р.
  54. Портрет дівчини. Початок 1950-х рр.
  55. Ескіз «Калина. Мак». Початок 1950-х рр.
  56. Квіти. 1952—1953 рр.
  57. Квіти і виноград. 1953—1958 рр.
  58. Квіти на синьому фоні. 1954 р.
  59. Будьте здорові, з урожаєм. 1954 р.
  60. Мальви та троянди. 1954—1958 рр.
  61. Богданівські яблука. Середина 1950-х рр.
  62. У старому селі. Зима. 1950-ті рр.
  63. Гарбузи цвітіть. 1950-ті рр.
  64. Ескіз «Будинок». 1950-ті рр.
  65. Гілка полині. Середина 1950-х рр.
  66. На кручі. 1950-ті рр.
  67. Хата діда Савки. 1950-ті рр.
  68. Сосна. 1950-ті р.р.
  69. Дерево. Середина 1950-х рр.
  70. Дерева за парканом. 1950-ті рр.
  71. Гультяї (гумористична сценка). 1950-ті рр.
  72. Автопортрет. 1955 р.
  73. Хата в Богданівці. 1955 р.
  74. Гай. 1955 р.
  75. Автопортрет. 1957 р.
  76. Георгіни. 1957 р.
  77. Півонії. 1958 р.
  78. Цветы и калина. 1958 р.
  79. Натюрморт із колосками і глечиком. 1958—1959 р.
  80. Натюрморт «Квіти та овочі» 1959 р.
  81. Букет квітів. 1959 р.
  82. Натюрморт. 1960 р.

Див. також

Література

Примітки
  1. Найвідоміші жінки давньої та сучасної України. Україна для українців (укр.). 29 серпня 2017. Процитовано 8 грудня 2021.
  2. «Була, щоб залишитися у квітах»: до дня пам'яті Катерини Білокур radiosvoboda.org 10.06.2021
  3. Метричний запис про народження та хрещення Катерини Білокур (до 110-річчя від дня народження народної художниці України) Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine. / О. М. Бєлая // Архіви України. 2010. № 5. С. 150—156.
  4. Це зробила вона (українська). Київ: Видавництво. 2018. с. 45. ISBN 978-966-97574-4-9.
  5. Катерина БІЛОКУР: «Куди не йду, що не роблю, а малювання – слідом за мною»
  6. 7 грудня 1900 року народилася геніальна українська хужожниця Катерина Білокур - Рідна країна. Рідна країна - світоглядний портал. 7 грудня 2020. Процитовано 8 грудня 2021.
  7. Оксана Забужко (2012). Катерина: Філософія мовчазного бунту, або Конспект до ненаписаної біографії. З мапи книг і людей. Meridian Czernowitz. с. 74. ISBN 978-966-2771-02-2.
  8. Катерина Білокур – українська художниця-самоучка, яку звеличував Пікассо (ВІДЕО). UATV (укр.). 20 березня 2019. Процитовано 8 грудня 2021.
  9. Білокур Катерина Василівна (1900–1961) / Музейний простір. Музеї України та світу. prostir.museum. Процитовано 8 грудня 2021.
  10. Українська художниця, якою захоплювався Пікассо: 120 років від дня народження Катерини Білокур (укр.). Процитовано 8 грудня 2021.
  11. Меморіальний музей-садиба Катерини Білокур | Музейний Портал. museum-portal.com. Процитовано 8 грудня 2021.
  12. «Про перейменування вулиць та провулків м. Бровари» Архівовано 2016-01-25 у Wayback Machine., . Рішення Броварської міської ради № 52-04-07 від 25.12.2015. Оприлюднене 28.12.2015
  13. Курінь ч.58 ім.Катерини Білокур | Діти в місті Тернопіль. Курінь ч.58 ім. Катерини Білокур | Діти в місті Тернопіль. Процитовано 8 грудня 2021.
  14. Білокур Катерина Василівна | Офіційний вебсайт УІНП. old.uinp.gov.ua. Процитовано 8 грудня 2021.
  15. Про затвердження Положення про премію імені Катерини Білокур за визначні твори традиційного народного мистецтва. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 8 грудня 2021.
  16. Монеты Украины - монета Екатерина Билокур (нейзильбер) - numizmat.com.ua. numizmat.com.ua. Процитовано 8 грудня 2021.
  17. Катеринина пісня. Жінка-УКРАЇНКА. Процитовано 12 червня 2016.
  18. У 32 країнах запалять свічки у пам’ять про жертв Голодомору в Україні. www.ukrinform.ua (укр.). Процитовано 8 грудня 2021.
  19. Кагарлицький Микола Феодосійович — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 8 грудня 2021.
  20. НСКУ :: Творчий доробок. composersukraine.org. Процитовано 8 грудня 2021.
  21. «Опис картин Катерини Білокур. Приголомшливі факти про україну Прагнення малювання. lesmag.ru. Процитовано 8 грудня 2021.
  22. Національна бібліотека України ім. Ярослава Мудрого. nlu.org.ua. Процитовано 8 грудня 2021.
  23. Прем'єра вистави "Дві квітки кольору індиго" відбудеться у столиці 30 квітня. photo.ukrinform.ua. Процитовано 8 грудня 2021.
  24. Черняк, Cвітлана (4 жовтня, 2002). Послання Катерини Білокур | Газета «День». day.kyiv.ua (укр.). Процитовано 8 грудня 2021.
  25. Телерадіокомпанія «Глас»: «Катерина Білокур. Сповідь». Архів оригіналу за 18 липня 2011. Процитовано 21 травня 2013.

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.