Якуб Бучацький (єпископ)

Герб матері — Одровонж

Народився правдоподібно 1470 року[1] у впливовій родині Бучацьких гербу Абданк, власників і розпорядників багатьох населених пунктів і територій тодішньої Корони, зокрема в Галичині та на Поділлі. Син Якуба Бучацького з Підгаєць — старшого — воєводи руського, та його дружини Анни зі Спрови гербу Одровонж.[2] Нащадок Міхала Авданця з Бучача — засновника роду Бучацьких гербу Абданк, його відгалужень — Язловецьких, Бучацьких-Творовських.[3]

1487 року став студентом Краківської академії.[4]

Спочатку його діяльність була пов'язана зі світськими справами. Був старостою Равським (ймовірно, у 1493–1496 роках),^{[джерело?]} свідком запису фундушу батька для парафіяльного костелу дідичних Підгаєць 30 травня 1490 р. — перша згадка про нього в документах.[2] Пізніше першим з Бучацьких гербу Абданк[5] перейшов у духовний стан. Став придворним короля Олександра Яґеллончика, королівським секретарем. Брав участь у багатьох польських дипломатичних місіях в Угорщині, Молдові (зокрема 1502 року[2]). 1503 року від імени короля брав участь у Пйотркувському Сеймі, потім від краківських панів до Олександра Ягеллончика у Литві, у вересні до Угорщини, Молдавії для ревізії кордонів (король О. Ягеллончик винагородив різними провізіями за участь в дипмісії). Наприкінці 1504 був висланий Олександром Ягеллончиком до угорського короля Владислава II, щоб висловити жаль з приводу перешкоджання угорцями зайняття Покуття поляками і попередженням, що більше зволікати не буде. З 1505 року стає ксьондзом у Любліні, отримав доходи зі стації мєхувської на 5 років, у 1507 р. призначений єпископом[6] кам'янецьким (після Анджея з Ходча; преконізований 17 червня 1510 р.). Виконує обов'язки до 1518 року, часто був послом на сеймах, член різних королівських комісій: січня 1514 року з Станіславом Лянцкоронським — щодо списання привілеїв мешканців Поділля на добра земські, червня 1514 року з латинським архиєпископом Бернардом Вільчеком для супроводження викупу Коломиї та Снятина для скарбниці, 1515 року з подільським воєводою Марціном Каменецьким з'їзду граничного з молдавською комісією.

Після смерті брата Яна Анджея (пом. 1509[7]) став старостою равським (король віддав у державлення).[2] 1510 року отримав дозвіл короля на право відступити це староство Радзейовському.[8] 1512 року продав Равське староство плоцькому воєводі Анджеєві Радзейовському (пол. Andrzej Radziejowski) за 4000 флоринів.

1518 року став деканом Львівської капітули РКЦ. У 1518–1538 роках — латинський єпископ холмський (після Миколая Косьцелецького; преконізований 5 листопада 1518). Протягом цього часу сприяв розвитку Холмської дієцезії, отримав кілька привілеїв короля для неї: 1519 р. — річну пенсію 50 гривень з жупи перемиської для єпископів холмських РКЦ, 1520 року — надання магдебургії Скербешову (пол. Skierbieszów), який належав до столових дібр єпископства), 1521 р. право на локацію міста на німецькому праві в селі Білій. 1526 р. в Римі домігся визнання доходу з юбілеушу для відбудови катедри у Красноставі. Отримав дозвіл на магдебургію для єпископського міста Савина (пол. Sawin), викупив війтівства у Павлові та Лишці. 20 жовтня 1533 король видав у Вільно привілей, за яким села Цішин, Стрижівець,[2] Скурдеїв, що належали до холмського православного владики, були інкорпоровані до єпископства, бо всі піддані короля в Холмському повіті, властиво рицарського стану, перейшли з обряду грецького на греко-латинський. Як сенатор брав участь у березні—квітні 1525 р. у перегововорах у Кракові з представниками великого магістра, в акції урочистого заприсяження першого князя в Прусії.

Пізніше був наближеним до королеви Бони, за сприяння якої 1538 року став єпископом плоцьким (преконізований 24 липня 1538, урочистий інгрес був 20 жовтня 1538 р. перед єпископом ляцедемонським і суфраганом плоцьким Миколаєм Броліньским). Взамін зобов'язався платити щороку 1000 флоринів на відбудову «кресових»[9] фортець. При ньому закінчили будівництво катедрального костелу в Плоцьку. З членами капітули мав конфлікти. Як сенатор брав участь у засіданнях Сейму Речі Посполитої.

Підтримував гуманістів; Ян Малецький зі Санча присвятив йому виданий 1540 р. в Пултуську твір «Enchiridion jurispontificii et caesarei», який правдоподібно вийшов коштом єпископа. Якуб з Тухова, бакалар декретів Колегіуму каноністів Краківського університету, хвалив єпископа як мецената вчених, людину поважану та вишколену у праці «Fructifera innovatio capitis omnis utriusque sexus de penitencia et remissione cum resolutione penitentibus», виданій у Кракові 1537 р.[10] Канонік Станіслав Гурський називав його чужоложцем, що не було підтверджене в інших джерелах.[11]

1519 р. — дідич Підгаєць; на його прохання, король Сиґізмунд I Старий надав місту право на ярмарок у день святої Алекси.[12] 1534 р. продав частину своїх маєтностей, зокрема родинне «гніздо» Підгайці сандомирському каштеляну Миколаєві Вольському за 10 000 флоринів.[11] Надавав кошти для будівництва укріплень старого замку в Кам'янці-Подільському, зокрема, на башті «Ковпак» був герб, який мав у полі «Абданк», зверху єпископську шапку, по боках стрічку, желз і кулю.^{[джерело?]}

Був незадоволений рішенням швагра Єжи Крупського записати весь свій маєток другій дружині — Малґожаті Рошвади, мав намір добитися його скасування.[13]

Єпископ Якуб Бучацький — останній представник роду Бучацьких по чоловічій лінії. Одруженим не був, нащадків не мав. Помер 6 грудня 1541 р. у місті Бродниця (нині Куявсько-Поморського воєводства, Польща). Був похований у катедрі у Плоцьку. За сприяння його приятелів Яна Островіцького (архидиякона добжинського), Героніма Крайовського (препозита пултуського) 1549 року було виготовлено і встановлено саркофаг з пісковика з його зображенням, на надгробку вказувалось, що він — останній дідич Бучача з Бучацьких гербу Абданк.[11] За даними Шимона Старовольського, в Бучачі існувала присвячена йому таблиця з епітафією.[14]

• Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.
• Дуда І. Бучацькі // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 211. — ISBN 966-528-197-6.
• Mazur P. Poczet biskupów chełmskich obrządku łacińskiego. — Chełm : Chełmskie Towarzystwo Naukowe, Państwowa Wyższa Szkoła Zawodowa w Chełmie, 2012. — S. 14—15. (пол.)
• Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności starożytnymi wszystkich katedr, prowincji i rycerstwa klejnotami… ozdobiona, potomnym zaś wiekom na zaszczyt i nieśmiertelną sławę pamiętnych w tej ojczyźnie synów podana… — Lwów : drukarnia Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — T. 1. — Cz. 2. — 406 s. — S. 217—218. (пол.)
• Pociecha W. Buczacki Jakub, h. Abdank (†1541) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — Skład główny w księgarniach Gebetnera i Wolffa, Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane, 1937. — T. 3. — 480 s. (репринт 1989 р.) ISBN 83-04-03291-0. (пол.)

• Bishop Jakub Buczacki † (англ.)
• Jakub Buczacki z Buczacza h. Awdaniec (ID: 2.578.65). (пол.)