Ґудрун Паузеванґ

Гудрун Паузеванг (нім. Gudrun Pausewang, у шлюбі Гудрун Вільке; 3 березня 1928, Младков (Вічштадтль), Чехословаччина; - † 23 січня 2020, Бамберг, Німеччина; )[1][2]- німецька письменниця. Писала в основному дитячу та юнацьку літературу. До її найвідоміших творів належать - " Біди сім'ї Кальдера" (нім. Die Not der Familie Caldera) (1977)," Останні діти Шевенборна" (нім. Die letzten Kinder von Schewenborn) (1983) та " Хмара " (нім. Die Wolke) (1987). У 2017 році Паузеванг була удостоєна Спеціальної німецької молодіжної літературної премії за роботу всього життя

Гудрун Паузеванг
Gudrun Pausewang
Ім'я при народженні Gudrun Pausewang
Псевдо Gudrun Wilcke
Народилася 3 березня 1928(1928-03-03)
Младков (Вічштадтль), Чехословаччина
Померла 23 січня 2020(2020-01-23) (91 рік)
Бамберг, Німеччина
Громадянство  Німеччина
Національність німка
Діяльність прозаїк
Сфера роботи Третій світ
Мова творів німецька
Напрямок фантастика
Жанр dystopian fictiond
Magnum opus The Last Children of Schewenborn
Членство Sudetendeutsche Akademie der Wissenschaften und Künsted
Брати, сестри Freya Pausewangd
Нагороди

Німецька науково-фантастична премія за найкращий романd (1988)

премія миру імені Густава Гайнемана у галузі дитячої та юнацької літературиd (1984)

Großer Preis der Deutschen Akademie für Kinder- und Jugendliteratur e.V. Volkachd (2009)


 Ґудрун Паузеванґ у Вікісховищі

Життя

Ґудрун Паузеванґ була старшою дитиною в сім'ї фермера. Всього в сім'ї було п'ятеро дітей, серед яких була й майбутня авторка та соціологиня Фрейя Паузеванг. Після початкової школи Ґудрун вчилася в гімназії для дівчаток. Під час Другої світової війни загинув батько. Після закінчення війни сім'я втікла до Західної Німеччини. У Вісбадені майбутня письменниця продовжувала навчання і у 1948 році закінчила середню школу. Після цього вона навчалася в педагогічному інституті в Вайльбурзі на Лані і працювала вчителькою початкової та середньої школи.

З 1956 року вона п'ять років викладала в німецьких школах Чилі і два з половиною роки у Венесуелі. У цей період вона подорожувала по Центральній, Північній і Південній Америці, в тому числі по Амазонці, Вогненній Землі, Перу, Болівії, Колумбії та Мексиці. Наприкінці 1963 року повернулася до Німеччини, де викладала в початковій школі. Чотири роки потому вирушила разом з чоловіком Германом Вільке в Колумбію, де викладала п'ять років у місцевих німецьких школах. У 1972 році Ґудрун повернулася з 2-річним сином до Німеччини. З відтоді жила в місті Шліц, земля Гессен, який пізніше став місцем дії її творів «Останні Діти Шевенборна» і «Хмара». У 1998 році захистила докторський ступінь у Університеті Франкфурта-на-Майні зі своєю дисертацією «Забуті молодіжні письменники покоління Еріха Кестнера». З 2016 року вона жила в будинку престарілих недалеко від Бамберга. Гудрун Паусеванг померла 23 січня 2020 року у віці 91 рік.

Творчість

Перші десять років письменницької діяльності пише книги лише для дорослих, а пізніше - також і для дітей та юнацтва. Письменниця у своїй творчості просувала ідеї миру, виступала проти неонацистських тенденцій. Поширювала ідеї захисту навколишнього середовища, а також попереджала про небезпеку використання ядерної енергії. У 1989 році вона вийшла на пенсію в якості вчителя і з тих пір присвятила себе виключно літературній творчості і читанню в школах, бібліотеках і книжкових магазинах. Загальний тираж її книг на момент її смерті становив близько 5 мільйонів. В її книгах, написаних у дусі часу 1980-х років, часу руху за мир та екологію, чітко простежується тверда та принципова політична позиція письменниці. ЇЇ твори, такі як Останні діти Шевенборна або Зліт і загибель Острова Дельфіна (нім. Aufstieg und Untergang der Insel Delfina) стали культовими книгами для покоління, що вийшло з 80-х років, та очолило рух проти розвитку ядерної енергетики. Критики, з іншого боку, вважають саме цю її позицію завищеною та однобокою.[3] З початку 1990-х років Ґудрун Паузеванґ написала також ряд молодіжних книг на тему нацизму, весь жах якого вона зазнала сама в підлітковому віці. Окрім того у 1997 році звертається вона і до біографії молодого Гітлера. Серед її романів і оповідань також є кілька веселих творів, таких як Сходження і падіння Острова Дельфіна або Скутер і чотки. Чотири найуспішніші книги Паузеванґ:

У романі Хмара автор описує переживання жертви радіації після аварії на німецькій АЕС[4]. Роман став найбільш тиражним твором письменниці після екранізації в 2006 році. Пізніше, після ядерної катастрофи на Фукусімі, Паузеванг знову торкнулася теми ризиків ядерних технологій у своєму романі Ще довго після цього (2012). За роман Хмара в 1988 році Паузеванг отримала Німецьку молодіжну літературну премію та Премію імені Курда Ласвіца, а в 2017році вона отримала спеціальну німецьку молодіжну літературну премію за загальний вклад в німецьку літературу.

Публікації

Публікації Гудрун Паузеванг зберігаються в Національній бібліотеці Німеччини, включаючи:

Нагороди та премії

Джерела

  • Uwe Jahnke: Gudrun Pausewang: Leben und Werk (= Ravensburger Taschenbuch, Band 58352). Ravensburger, Ravensburg 2010, ISBN 978-3-473-58352-2.
  • Peter Morris-Keitel: „Hoffnung im Überfluß.“ Über die Erfahrbarkeit einer anderen Welt im Werk Gudrun Pausewangs. In: The German Quarterly 67, 1994. S. 391–401.
  • Celia Ndzala-Ballesteros: Gudrun Pausewang, Die letzten Kinder von Schewenborn. Johannes Diekhans (Hrsg.) (= Schöningh-Schulbuch. Band 22299; Einfach Deutsch; Unterrichtsmodell). Schöningh, Paderborn 1999, ISBN 3-506-22299-6.
  • Franz-Josef Payrhuber: Bekannte Autoren – beeindruckende Bücher. Was Lehrerinnen und Lehrer über Kinder- und Jugendbücher wissen und wie sie mit ihnen umgehen. In: Kurt Franz (Hrsg.): Blickpunkt: Autor. (= Schriftenreihe der Deutschen Akademie für Kinder- und Jugendliteratur Volkach e.V. Band 20) Schneider-Verlag Hohengehren, Baltmannsweiler 1996, ISBN 3-87116-495-X, S. 58–78.
  • Jessica Rödl: Praxis Lesen: z. B. Gudrun Pausewang. AOL-Verlag, Lichtenau 2003, ISBN 3-89111-654-3.
  • Wilhelm Roer: Ein Buch macht Schule: „Die letzten Kinder von Schewenborn“. Dokumentation von Projekttagen zu diesem Buch und Darstellung des politischen Lernprozesses von Schülern, Eltern, Lehrern und Schulaufsicht. AOL-Verlag, Lichtenau 1986, ISBN 3-923478-18-6.
  • Gabriele Runge (Hrsg.): Über Gudrun Pausewang (= Ravensburger Taschenbücher, Band 4000; Jeans). Maier, Ravensburg 1991, ISBN 3-473-54000-5.
  • Rüdiger Steinlein: Auschwitz und die Probleme narrativ-fiiktionaler Darstellung der Judenverfolgung als Herausforderung der gegenwärtigen Kinder- und Jugendliteratur. Gudrun Pausewangs Holocausterzählung „Reise im August“. In: Petra Josting (Hrsg.): Bücher haben ihre Geschichte. Kinder- und Jugendliteratur, Literatur und Nationalsozialismus, Deutschdidaktik. Norbert Hopster zum 60. Geburtstag. Olms, Hildesheim u. a. 1996, ISBN 3-487-10226-9. S. 177–191.
  • Susan Tebbutt: Gudrun Pausewang in context. Socially critical „Jugendliteratur“, Gudrun Pausewang and the search for utopia. (= Europäische Hochschulschriften; Reihe 1, Deutsche Sprache und Literatur; Band 1489) Peter Lang, Frankfurt am Main 1994, ISBN 3-631-47845-3.
  • Kati Tonkin: From 'Sudetendeutsche' to 'Adlergebirgler': Gudrun Pausewang’s „Rosinkawiese“ Trilogy. In: David Rock, Stefan Wolff (Hrsg.): 'Coming Home to Germany? The Integration of Ethnic Germans from Central and Eastern Europe in the Federal Republic.' Berghahn Books, New York/Oxford 2002, ISBN 1-57181-718-2, S. 199–212.
  • Jenny Willner: Die letzten Zombies von Schewenborn. Gudrun Pausewang und die enigmatischen Signifikanten der Friedensbewegung. In: The Germanic Review: Literature, Culture, Theory. Vol. 96:2, 2021: Schuld in the Anthropocene, S. 177–194. https://doi.org/10.1080/00168890.2021.1897776

Посилання

Примітки

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.